Читати книгу - "Українська література 17 століття"

Світлий промень солнечний всіх увеселяєт,

Кгди на землю бляск ясний з Олімпу 55 спущаєт, Токгди стада в широких полях дознавають Обфітої радості і утіху мають,

А пастушок убогий, под листєм буковим,

Простих пісній складаєт ритм, в тіню здоровім, Аркадськії 56 бидлята надставляють уха,

Кгди співаєт, он зась дмет, поки стаєт духа.

Що ж за радость нам в сей день з сонцем завітала А з сонцем справедливим з неба возсіяла?

О заїсте веселля маєм заживати,

Поки сонце, Христос, світ нам будет спущати.

Василій Устрицький

Літоросль наук седмая ЕВТЕРПЕ 57, ТО ЄСТ ЦВІЧЕННЄ В СПІВАННЮ

Повіж, Музо, для чого Ізмар 58 Орфейові Дивувався і Парнас скалистий Фебові?

Чили, же он пекельних свідом бив палацов,

Ов зась з крвавих одродив звитяжцею пляцов?

Не то. Леч іншую снать моць обадва міли,

З которою до значних похвал приходили. Орфейово співаннє ріки, ліси, бори Тішило, Фебово теж роз’ясняло гори.

Тут здумійся, Парнасе з Родопом 59 високим,

Бо вездє повно пісній под небом широким.

Єсли ж за кант весьолий гори людей чтили, Слушній би сь ми нам радость даную святили.

Георгій Негребецький

Літоросль наук осьмая ТЕРПСІХОРЕ 60,

ТО ЄСТ ЦВІЧЕННЄ В СПІВАННЮ ІНСТРУМЕНТАЛЬНОМ

Що за скуток співання в тот час показуєт,

Терпсіхоре, кгди лютню для пісній пріймуєт Слодкомисльних, весьолих і наддер утішних,

Юж там забав дознаєш і годин поспішних,

Кгде Музи на цитарах Струни напинають,

Землі, неба і світа початок співають,

Вода, огонь, повітре, одколь вихрі, громи, Сонце, місяць і кгде суть пекельнії доми.

Завітайте юж до нас на тріумф весьоло

Ви, о Музи, з Парнасу пресвітлоє коло!

Тут мелодій, тут канту, пісней тут потреба,

Бо сам пан тріумфуєт, котрий зступив з неба.

' Євтихій Соболь

Літоросль наук дев’ятая

ЕРАТО6',

АЛЬБО ЦВІЧЕННЄ В СПІВАННЮ УМИЛЬНОМ

Єсли од злих до добрих речі преносити

Звикли люди, не треба злого коренити.

Теди паф опустивши, Музо, і цитеру,

При пекельном зостав то, Ерато, кацеру.

До небесних, о Музо, прибирайся тронов,

Там скоштуєш, що за смак вишніх Гедіконов, Юж хори виступують з умильним співаннєм, Допоможи ангелом сличним викриканнєм.

Єсли з доброго стався злим чоловік перший 62, Вторий все то одмінив 63, діавола стерши, Теди з наук поганських лятво учинити Християном Христову і за свою міти.

Стефаи Трипольський

Літоросль, цвіт і оздоба всіх наук і умієт постій

АПОЛЛО

Справцо планет пресвітлих, кролю звізд вшеляких, Вдячних годин одміно, часов не єднаких, Фебе, давцьо світлості, всього світа око, Котрого взрок всю землю займуєт широко,

Спусти на наш хоризонт скуток твоєї моці,

Би не усхли од зими новії овоці,

Завітай до Печерських садов цнотородних І до країв Російських, в науку голодних,

Там впрод звальчиш Пітона б4, Цикльопи зголдуєш А на приїзд Мінерві місце приготуєш,

ЄстГелікон, суть Музи в Парнаськом покою, Зараз зачнуть весьолий кант пісній з тобою,

Только слави в звитяжстві першом уступити І пляцу похвал богу треба допустити.

Цитра єднак з лютнею при тобі зостанет,

І в науках твой гонор нікгди не устанет.

Єще пам’ять вдячності кгди при тобі будет,

Меценас теж атлетов твоїх не забудет.

Що кролевич тебанський 65 злотим влосом 66 справив, То ж ти, Фебе, патроном, бо сь ся для них вславив.

вдячность

Артаксерксес 67 в Персії кроль некгдись багатий

Обфітої землі в злото, в пурпуру, в шарлати, Кгди звичаєм кролевським замки свого панства

Навіжав, в тот час віри дознав од подданства, Бо єдні перла з коштом неошацованим

Несли пану в подарок, з скарбу дарованим, Хризоліси, смарагди, яспіси, шафіри,

Діаменти, коралі несли там без міри.

Леч єден наубожший з подданих, а сталий

В серцю, принес до кроля подарочок малий — На долонях обудвух води барзо мало,

Бо му злота, сафіров згола не Ставало.

Кроль єднак (дивная реч) приняв барзе вдячне І убогий подарок нагородив значне,

Кгди му конов зе злота внет розказав дати,

Аби води другий раз мів в чом дарувати.

Того ж і ми прикладом, ач в злото убогі,

Повинності єднак же не хибим дороги,

Води мало приносим з жродел Геліконських,

Води он знак давнійший, води з копит конських. Фундаторе і отче, нам превелебнійший,

При той воді зостаєт чоловік світлійший —

Як теди Язон греков богатив през воду 68,

Так мудрость дасть Могилом в славі охолоду.

пречистой і пре;>лагословенной діві маріі,

МАТЕРІ ВОСКРЕСШОГО СПАСИТЕЛЯ НАШОГО ІЇСУСА ХРИСТА ХВАЛА, ГОДНОСТЬ І ПОКЛОН ВДЯЧНОСТІ НА ВІКИ

Преславная кролевно, райських садов цвіте,

Виборнійший клейноте з людей на том світе!

Ми з свойого Парнасу гіреч Феба з сестрами 69

Вигнавши, а в нем, просим, рач мешкати з нами. За патронку всіх наук тебе признаваєм.

Ми Паллади-богині одтоль юж не знаєм 70.

Дле вірим, же сь з бозської мудрості нам дана,

Од пророков пред віки світу обецана.

Прето, наук патронко, в ласці теж ховати Того рач, хто науки будет фундувати.

Трофим Онушкевич

ЗОЇЛЕВІ 71 НЕВДЯЧНОМУ ВДЯЧНОСТЬ

Не шарпай, злий Зоїле, псім зубом таємне

Ні в чом слави людської, бо на то ж взаємне,

Єсли трафиш, дознаєш, іж камень скалистий

Зуби крушить і псуєт гвоздь ногу сталистий.

Кто на місцю високом, пес тому не шкодить,

А кгде острий гостинець, там ніхт не доходить. Опочистий єст Олімп слави цних Мог.илов,

Не боїться шарпання зубатих Зоїлов.

Цвічоних людей гвоздєм острим обточоний

Не шарпай його слави, би сь наддер учоний.

Ієремія Войсяцький

ЛЯМЕНТ

О ПРИГОДІ НЕЩАСНОЙ, О ЗЕЛЖИВОСТІ I МОРДЕРСТВІ МЕЩАН ОСТРОЗЬКИХ, ЩО СЯ ЇМ ВЛАСНЕ ПРИДАЛО НА ДЕНЬ УРОЧИСТАГО СВЯТА З МЕРТВИХ ВОЗСТАННЯ ПАНА СПАСИТЕЛЯ НАШЕГО В ПОНЕДЕЛОК В ПРОЦЕСИ ІДУЧИМ ПОД ПРИЇЗД II МИЛОСТІ ПАНЕ! ВОЄВОДИНОЇ ВІДЕНСЬКОЇКОТОРАЯ ТО З ОБОХ CTOPOH ЖАЛОВА-НАЯ ПРИГОДА В ТИХ РИТМОХ НИЖЕЙ ДОСТАТЕЧНЕ СЯ ОКАЖЕТ ПРЕЗ МЕНЕ,

М. Н., З ПИЛЬНОСТЮ ОПИСАНИХ РОКУ БОЖІЯ 1636 МІСЯЦЯ ІЮНЯ ДНЯ 14

ДО КОЖДОГО ЧИТЕЛЬНИІСА

Ту кождому тую справу подаю пред очі,

Аби кождий, читаючи, знав, що ся в ней точить. Хоть суть речі мній удатнії і здаються прожнії,

Може їх кто собі пр-ьстити, іж суть грунтовнії: Єднак, що ся мещаном острозьким придало,

То ся вшитко в тих ритміх ширій описало.

Єсли би мя в тих речах назвав кто матачем,

Теді му ся хочу справити добрим повідачем.

Хоть єм на тоє не смотрів очима своїма,

Але єднак довожу людьми цнотливими,

От которих тую нещасную новину