read-books.club » Сучасна проза » Людина без властивостей. Том III 📚 - Українською

Читати книгу - "Людина без властивостей. Том III"

186
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Людина без властивостей. Том III" автора Роберт Музіль. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 86 87 88 ... 182
Перейти на сторінку:
«компостування», але Ульріх допоміг їй і сказав:

 — Компенсація.

 — Атож. Так ви позбуваєтесь думки про свою фізичну неповноцінність!

 — І що ж ви надумали робити? — смиренно спитав Ульріх.

 — З чоловіками треба намагатися бути люб’язними! Тим-то я до тебе й прийшла. Побачимо, як ти це сприймеш!

 — А Діотима?

 — Господи, що тобі до Діотими?! В Арнгайма очі на лоба лізуть, коли вона каже йому, що чоловіки високого розуму цілковите задоволення дістають, схоже, лише з неповноцінними жінками, на жаль. А з жінками такого самого духовного рівня, як у них самих, зазнають невдачі, і це науково доведено завдяки тій пані фон Штайн і отій Вульпіус. (Бачиш, тепер це прізвище вже не викликає в мене труднощів. А що вона була відомою сексуальною партнеркою одного вже не молодого олімпійця, то про це я знала, певна річ, завжди!)

Ульріх іще раз спробував перевести розмову на Туцці, щоб відвернути її від себе. Бонадея засміялася; вона розуміла жалюгідний стан того дипломата, що як чоловік їй дуже подобався, і в ролі Діотиминої спільниці зловтішалася з приводу того, що йому доводилося страждати під різками душі. Вона розповіла, нібито Діотима у взаєминах зі своїм чоловіком виходить з передумови, що має звільнити його від страху перед нею і через це навіть трохи змирилася з його «сексуальною брутальністю». Діотима, мовляв, визнає: помилка всього її життя в тому, що її значення виявилося завеликим для простодушної потреби в перевазі, властивої як чоловікові її партнеру в шлюбі, й тепер вона намагається, мовляв, це згладити, приховуючи свою духовну перевагу за пристосовницьким еротичним кокетуванням.

Ульріх перебив її, зацікавлено спитавши, що вона під цим розуміє.

Бонадея втупилася в нього серйозним поглядом.

 — Наприклад, вона каже йому: «Досі суперництво між нами — хто з нас двох важливіший — псувало нам життя». А потім погоджується з ним у тому, що отруйний вплив прагнення чоловіків до самоствердження позначається й на всьому суспільному житті…

 — Але ж це — ні кокетування, ані еротика?! — заперечив Ульріх.

 — Ба ні! Ти не забувай, що чоловік, якщо в ньому справді кипить пристрасть, обходиться із жінкою так, як кат зі своєю жертвою. Без цього немає прагнення до самоствердження, як це тепер називають. А з другого боку, ти ж бо не заперечуватимеш, що сексуальний інстинкт має значення й для жінки?!

 — Звичайно, не заперечуватиму!

 — Гаразд. Але в сексуальних стосунках для повноти щастя потрібно, щоб партнери були рівне з рівним. Якщо хочеш, щоб обійми твого партнера в коханні завершилися успіхом, треба визнати його рівноправним, а не дивитися на нього, лише як на безвольне продовження самого себе, — провадила вона, вдавшись до манери висловлюватися своєї наставниці, як ото, бува, на слизькій поверхні мимоволі з переляку піддаються інерції власного руху. — Бо коли вже й жодні інші людські стосунки не терплять постійного пригнічення й пригнічености, то статеві — й поготів!…

 — Ого! — відказав Ульріх.

Бонадея стиснула його руку вище ліктя, й очі її зблиснули, мов летюча зірка.

 — Мовчи! — видихнула вона. — Усім вам бракує самостійно набутого знання жіночої психіки! І якщо ти хочеш, щоб я й далі розповідала про твою кузину… — Але цієї миті сили її вичерпались, і тепер очі в неї зблиснули, наче в тигриці, повз чию клітку проносять м’ясо. — Ні, я не можу чути про це вже й сама! — вигукнула вона.

 — Невже вона й справді так говорить? — спитав Ульріх. — Вона й справді так сказала?

 — Та я що Божого дня тільки й чую, що «сексуальна практика», та «вдалі обійми», та «животрепетні моменти кохання», та «залози», та «секреція», та «притлумлені бажання», та «еротичне тренування» й «реґулювання статевого потягу»! Либонь, кожне має ту сексуальність, на яку він чи вона заслуговує, принаймні так стверджує твоя кузина. Але невже я доконче заслуговую на таку високу?!

Вона затримала своїм поглядом Ульріхів погляд.

 — Гадаю, що ні, — неквапно відповів її приятель.

 — Зрештою, можна ж бо й сказати, що моя багата емоційна обдарованість свідчить про особливо цінні фізіологічні властивості? — спитала Бонадея, щасливо-двозначно всміхаючись.

До відповіді вже не дійшло. Коли по досить тривалому часі Ульріх відчув у собі якийсь спротив, крізь просвіти у фіранках іскрився живий день, і досить було поглянути в бік вікон, як затемнена кімната починала скидатися на склеп почуттів, що до невпізнання всохлися. Бонадея лежала із заплющеними очима, не подаючи жодних ознак життя. Відчуття, які тепер давало їй власне тіло, певною мірою нагадували відчуття дитини, впертість якої зламано дубцем. Кожна латочка її тіла, донесхочу ситого й розбитого, очікувала ніжности морального прощення. Від кого? Певна річ, не від чоловіка, в чиєму ліжку вона оце лежала і кого недавно благала вбити її, тому що хіть її годі було вгонобити ані жодними новими, ані ще натужнішими зусиллями. Очей вона не розплющувала, щоб не бачити його. Вона лише спробувала подумати: «Я лежу в його ліжку!» Цю фразу та ще одну: «Я вже не дам прогнати мене звідси!» доти вона викрикувала подумки; тепер обидві ці фрази просто виражали ситуацію, з якої годі було вийти без прикрих прецедентів, що її ще очікували. Бонадея неквапно, спроквола повернула свої думки до того місця, де вони урвалися.

Вона згадала про Діотиму. Помалу на пам’ять спадали слова, цілі фрази й уривки фраз, але переважно це було лише відчуття задоволення своєю присутністю, коли в розмовах довкола бриніли, проносячись повз її вуха, такі незрозумілі слова (їх навіть важко було запам’ятати), як гормони, миґдалики, хромосоми, зиготи чи внутрішня секреція. Бо, щойно їх розмивало наукове освітлення, цнотливість її навчительки не знала жодних меж. Діотимі нічого не варто було сказати в колі своїх слухачів: «Статеве життя — це не ремесло, яке можна опанувати, воно має завжди лишатися для нас високим мистецтвом, і його нам судилося опанувати в самому житті!» — але воднораз не відчувати нічого ненаукового, як тоді, коли в запалі говорила про «стимулюючий» чи «вагомий момент». І такі ось вирази її учениця пригадувала тепер з усією точністю. Критичний аналіз обіймів, з’ясування їхнього фізичного аспекту, ерогенні зони, шлях до найвищого задоволення жінки, дисципліновані, уважні до своєї партнерки чоловіки… Ще якусь годину тому Бонадея почувалася підло ошуканою цими науковими, інтелектуальними, піднесено-шляхетними термінами, які зазвичай викликали в неї захват. Те, що такі слова мають значення не лише для науки, а й для почуттів,

1 ... 86 87 88 ... 182
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Людина без властивостей. Том III», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Людина без властивостей. Том III"