Читати книгу - "20 000 льє під водою"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Тоді як я віддавався мріям і намагався закарбувати в пам'яті подробиці цього грандіозного пейзажу, капітан Немо, обпершись об замшілу стіну, застиг у німому захопленні. Чи думав він про ці зниклі покоління або шукав тут розгадки людських доль? І чи не за тим прийшов сюди цей загадковий чоловік, щоб почерпнути нові сили в історичному минулому пожити життям гігантів. Чого б я не дав, щоб дізнатися, про що він думає, зрозуміти його думки й розділити їх із ним!
Цілу годину ми пробули там, оглядаючи рівнину внизу освітлену розжареною лавою, подекуди сліпучо яскравою. Від клекотіння розплавлених порід під землею поверхня гори тремтіла. Глухий гул вулкана, що чітко лунав у воді, звучав велично!
І раптом місяць проглянув крізь товщу води і кинув свої бліді промені на затонулий материк. То був лише відблиск місячного світла, але враження від нього у мене залишилися незабутні! Капітан випростався, востаннє поглянув на рівнину і подав мені знак іти за ним.
Ми швидко зійшли униз. Пройшовши через скам'янілий ліс, я вдалині побачив світло від прожектора «Наутилуса». Він світив, як полярна зірка. Капітан Немо йшов на це світло. Ми ступили на борт судна якраз тоді, коли перші промені сонця торкнулися поверхні океану.
Розділ десятий
Підводні кам'яновугільні копальні
Наступного дня, 20 лютого, я прокинувся дуже пізно, на початку одинадцятої години. Та це й зрозуміло з огляду на ніч, сповнену таких незабутніх вражень. Уставши, я нашвидкуруч зодягнувся, прагнучи якомога скоріше дізнатися про курс «Наутилуса». Прилади показували, що судно продовжує іти на південь зі швидкістю двадцять миль за годину, на глибині ста метрів під рівнем моря.
На палубу вийшов Консель. Я розповів йому про нічну екскурсію, і ми хутко спустилися у вітальню. Йому пощастило, що віконниці були відчинені, — тож він устиг краєм ока побачити частину затонулого материка.
«Наутилус» ішов на глибині десяти метрів над рівнем дна. Він проносився над Атлантидою, як повітряна куля, яку жене вітер над земними лугами. Хоча правильніше було б сказати, що ми мчали зі швидкістю експреса. На передньому плані перед нашими очима пробігали скелі фантастичної форми, дерева, що належали колись до рослинного світу, а тепер стали лише скам'янілостями, силуети яких спотворювалися напливами хвиль. Груди каміння, сховані під килимом асцидій і морських анемон, оброслі великою кількістю водоростей, страхітливі напливи застиглої лави, — усе це свідчило про руйнівну силу плутонічної діяльності землі.
Дивовижні пейзажі попадали у фокус нашого прожектора, ми милувалися ними, а я тим часом розповідав Конселю про атлантів. Йому було цікаво дізнатися про те, що їхня фантастична історія надихала письменників. Я розповідав, які війни провадив цей героїчний народ. І тепер я розповідав про Атлантиду як людина, що не сумнівається в її існуванні. Консель слухав мене не надто уважно. Мене вразила його байдужість до такої хвилюючої історичної події, як зникнення під водою цілого материка! Та скоро я зрозумів, у чому справа.
Увага Конселя була прикута до риб, які плавали навколо «Наутилуса». Що ж, у кожного свої захоплення, а Консель обожнював класифікувати риб, хіба тут до материків? І оскільки іхтіологія була для нас обох цікава, я замовк і також став спостерігати за рибами.
Загалом, риби в усіх морях — це лише риби, не більше того. В Атлантичному океані вони мало чим відрізнялися від риб, за якими ми спостерігали в інших водах. Тут були гігантські скати, завдовжки до п'яти метрів, наділені великою мускульною силою, завдяки якій вони могли підніматися над поверхнею води; різноманітні види акул, серед яких переважали акули звичайні, або мокой синього кольору (завдяки цьому вона майже непомітна у морських водах), завдовжки до п'ятнадцяти футів, із гострими зубами тригранної форми; акули-людожери із шерхлою бугруватою шкірою і циліндричним тілом; а також коричневі морські карасі; осетри, дуже схожі на своїх родичів у Середземному морі; півтораметрові світло-бурі морські голки-трубачі — з маленькими сірими плавцями, беззубі і без'язикі, вони звивалися у воді, як змійки.
Що стосується костистих риб, то Консель примітив триметрову чорняву меч-рибу з гострим мечем на верхній щелепі. З яскраво забарвлених риб його зацікавила риба, яку в часи Аристотеля називали морським дракончиком; її шпичаки спинного плавця жорсткі і колючі, а уколи болючі й небезпечні, тому що слиз довкола шпичаків отруйний (якщо випадково наступити на морського дракончика, то можна боляче поранитися); корифена, або, інакше, золота макрель, глянцево-голуба з золотою облямівкою; милі доради, вони ж так звані золоті рибки; місяць-риба, подібна до срібного диска з лазуровим відблиском, яка при сонячному світлі блищить, як срібна монетка; і шаблянка, з витягнутим і приплюснутим по боках тілом завдовжки до восьми метрів, у якої грудні і спинні плавці мають форму серпа, а великий шестифутовий хвостовий плавець — півмісяця. Остання вважається хижою рибою, проте більше вона травоїдна, ніж хижа; цікаво, що самці-шаблянки коряться своїм самкам, як підкаблучники.
Спостерігаючи за різними представниками морської фауни, я милувався середовищем, у якому вони проживали, рівнинами й видолинками Атлантиди. Іноді через нерівність морського дна «Наутилус» був змушений сповільнювати хід і лавірувати, як китоподібні, у вузьких проходах між горбами. У деяких місцях цей лабіринт настільки заплутувався, що здавався зовсім непрохідним. Тоді наш підводний човен, як аеростат, здіймався над перешкодою, оминав її, і знову опускався на глибину декількох метрів над рівнем дна, щоб далі пливти за наміченим курсом. Яке ж це було захопливе, чудове плавання! Воно асоціювалося з польотом на повітряній кулі.
Близько четвертої години дня характер дна видозмінився.
Воно ставало дедалі кам'янистішим, немов усіяним конгломератами, базальтовим туфом, лавою і сірчаними обсидіанами. Я подумав, що ми, мабуть, входимо у гірську смугу, яка змінить нарешті рівнину, що здавалася нескінченною. Так і сталося: «Наутилус» собі плив уперед, та я побачив, що небосхил на півдні загороджений високим гірським хребтом, вочевидь, непрохідним. Його вершина вивищувалася над рівнем океану. Гранітна стіна, напевно, була підніжжям материка або щонайменше острова — можливо, одного з островів Зеленого Мису або Канарських островів. З якоїсь причини на мапу не було нанесено координати місцевості, яку ми проходили. Чи це,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «20 000 льє під водою», після закриття браузера.