Читати книгу - "Коли сонце було богом"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Одна з особливостей ацтеків — їхнє розуміння цінності. Найбільшу вартість у них мав яспис, за ним ішла мідь, тоді срібло і, нарешті, золото. З міді ацтеки робили маленькі дзвоники і користувалися ними як грішми. Срібла було в Мексіці значно менше, ніж золота, з нього виготовляли тільки декоративні та ювелірні вироби.
Таке розуміння цінностей часто спричинювалось до неабиякого гніву конквістадорів. Скільки не вимагали вони, щоб індіанські власті віддали в рахунок податків свої коштовності, ацтеки завжди приносили речі, зроблені з яспису. Іспанці вважали, що ті просто глузують з них. Згодом вони почали пояснювати індіанцям, що золото для іспанців — то ліки від хвороби, яка дуже мучить їх, — доказ, до речі, не позбавлений правди: адже ненаситна жадоба і справді була хворобою конквістадорів.
Один із перших розібрався в тих вартостях Берналь Діас. Перед відступом з обложеного Теночтітлана іспанські солдати так навантажилися золотом із скарбниці Монтесуми, що під час бою і при втечі їм важко було рухатися; кінець кінцем довелося покинути багаті трофеї. Тільки Діас поклав за пояс чотири невеличкі шматки яспису. Коли конквістадори прибули до тлашкаланців, вони були обшарпані і бідні, а Діас тим часом міг придбати за яспис усе, що йому хотілося, навіть багато золота.
Вперше прибувши до Теночтітлана, іспанці були найбільше здивовані тим, що по озеру плавали острівки, на яких зеленіли грядки городини. Там поралися селяни в білому одязі, вантажили урожай на човни або ж відштовхувались довгими жердинами, і острівки рухалися, мов пліт.
Ацтеки називали ті острови чінампами. Виникали вони так. На мату з водоростей, очерету й водяних лілій накидали мул, добутий з дна озера. Потім на ньому садили городину. Щоб грунт добре родив, треба було щороку накладати новий шар мулу; плоти занурювались дедалі глибше і, нарешті, осідали на дно, стаючи вже звичайними острівцями. Такі острівці з’єднувались один з одним, аж поки не утворився великий острів міста Теночтітлана. Але селяни споруджували нові й нові плавучі острови, ця робота тривала й на той час, коли прибули іспанці.
Родовід плавучих островів є найпереконливіший доказ творчих здібностей ацтеків. Цей народ прийшов до Мексіки на початку XIV століття як незначне, слабосиле варварське плем’я. Тубільці загнали його на два невеликі природні острови, порослі очеретом. У тих умовах ацтекам загрожувала голодна смерть, поставала пекуча потреба в орних полях, отож вони й придумали оті штучні острівці. Населення зростало, острівців виникало більше й більше, поки, нарешті, утворилося місце для держави ацтеків. У нинішніх мексіканських провінціях Хочіміко й Чало, де ацтеки й досі вирощують городину прадідівськими методами, плавучі острови існують і тепер, їх можна побачити там на власні очі.
Чудовим досягненням ацтеків було їхнє письмо. Кортес зустрівся з ним за незвичайних І дуже цікавих обставин. Це було у Веракрусі, незабаром після висадки іспанців на Юкатанському півострові. Серед послів табасків Кортес помітив індіанця, який патичком старанно малював на полотні різні мініатюрні картини. Вони напрочуд точно зображали іспанців, їхній одяг і спорядження, гармати й коней, ба навіть обличчя в профіль — і все у відповідному кольорі.
Зачарований цією майстерною роботою, Кортес запитав, яке призначення мають малюнки. Начальник табасків відповів, що то їхнє письмо, і що індіанець пише звіт для Монтесуми. Ацтецький писар супроводив іспанців аж до Теночтітлана; фрагменти його звітів і досі зберігаються в Національному музеї в Мехіко.
З одної цікавої пригоди ми можемо гадати, як точно зображено іспанців на малюнках тих звітів. Чи то з почуття гумору, чи, може, з дипломатичної люб’язності Монтесума послав у складі своєї другої делегації до конквістадорів сановника, так разюче схожого на Кортеса, що іспанці одразу ж помітили це і прозвали його «мексіканським Кортесом».
На жаль, секрет розшифрування письма ацтеків уже в XVIII столітті загинув. І розгадати його, незважаючи на величезні зусилля вчених, поки що не пощастило. Сьогодні археологи вміють прочитати тільки цифри, але й це дає змогу через складні підрахунки визначити дати виникнення багатьох індіанських споруд. Трудність розшифрування полягає в тому, що письмо ацтеків є мішанина найрізноманітніших елементів. Одні знаки схожі на предмет, який вони передають, отже, це малюнкові ієрогліфи. Інші — ті, що означають повітря, воду, день, ніч і т. д. — мають символічний характер (наприклад, вода — хвиляста голуба лінія).
Були й фонетичні знаки, які говорять про те, що письмо ацтеків розвивалося.
Гордість культури ацтеків є, без сумніву, прикладне мистецтво. В попередніх розділах ми вже розповідали про індіанські плащі та щити, вкриті орнаментом з тисяч багатоколірних пташиних пер. У мистецтві мозаїки з ацтеками взагалі ніхто на світі не міг зрівнятися. В музеях Мексіки й Сполучених Штатів Америки є багато експонатів, які свідчать про велику майстерність ацтецьких ремісників, їхній витончений художній смак.
Серед безлічі речей, оздоблених мозаїкою з туркусу, металів, перламутру, шляхетних і напівшляхетних каменів, особливо привертає увагу щит, який зберігається в музеї індіанської культури в Нью-Йорку. Весь цей щит вкрито складним малюнковим орнаментом з п’ятнадцяти тисяч шматочків туркусу.
Скульптурні роботи з черепашок, дерева, кістки і каменю також свідчать про майстерність ацтецьких кустарів, котрі вміли працювати з будь-яким матеріалом. У музеях зберігається багато скульптур з гірського кришталю; як водиться, це зображення людей, звірів та богів, усі прекрасно зроблені й поліровані, хоча б. вони були й зовсім мініатюрні. Окрім гірського кришталю, ацтецькі митці обробляли яспис, агат, топаз, шафір, аметист і всі інші шляхетні та напівшляхетні камені, які були в Мексіці. Деякі скульптурні роботи надзвичайно малі, — здається, що їх просто неможливо виготовити без лупи.
Та найбільше славилися ацтецькі митці-ювеліри. Вони кували з металу в холодному стані тисячі художніх виробів надзвичайно складної і витонченої форми, прикрашали золотом і сріблом кам’яні статуї ідолів, словом, створювали таке багатюще золотарське мистецтво, що про нього складали легенди. На превеликий жаль, більшість цих виробів знищено під час повстання ацтеків або ж загинуло на дні Мексіканської затоки разом із затопленими кораблями. Але ми маємо прекрасні свідчення про це мистецтво двох найкращих знавців — Дюрера й Челліні.
Німецький художник епохи Відродження Альбрехт Дюрер у 1520 році оглядав дари, що їх прислав Кортес іспанському королю. Під безпосереднім враженням од них Дюрер написав: «Ніколи в житті ніщо так не радувало мого серця. Серед цих речей я бачив гідні подиву художні цінності й захоплювався смаком та винахідливістю тих людей з далеких країн».
Геніальний італійський скульптор і ювелір Бенвенуто Челліні не знайшов слів, щоб передати своє захоплення ацтецькою скульптурою, яку іспанський король Карл V
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коли сонце було богом», після закриття браузера.