read-books.club » Сучасна проза » Рілла з Інглсайду 📚 - Українською

Читати книгу - "Рілла з Інглсайду"

172
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Рілла з Інглсайду" автора Люсі Мод Монтгомері. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 86 87 88 ... 91
Перейти на сторінку:
Інглсайд? Я дуже люблю його.

— Та звісно, панночко! Я ще не бачила милішого дитяти. Ми — Джим і я — розуміємо, що ви зробили для нього, і будемо вам удячні, скільки життя. Він приходитиме до вас, коли забажаєте, і я радо вислухаю всяку вашу пораду щодо його виховання. Я так собі думаю, він — ваша дитина більше, ніж будь-чия, і я вже влаштую так, щоб ви надалі могли робити для нього все, що захочете.

І Джимс поїхав — із блакитною супницею, але вже не в ній. А потім надійшли новини про перемир’я, і цілий Глен Святої Марії знавіснів від щастя. Того вечора в селі розклали велике багаття й спалили опудало кайзера. Хлопчаки з рибальського селища підпалили висхлу траву на дюнах і розкішне полум’я простяглося вздовж семи миль понад берегом. Рілла ж сміючись удерлася до своєї кімнати в Інглсайді.

— Зараз я втну дещо непростиме й нежіночне, — заявила вона, витягаючи зелений оксамитовий капелюх із коробки. — Я топтатиму його, доки він перетвориться на щось безформне й безглузде. І я ніколи більше, скільки життя, не надіну анічогісінько цього відтінку зеленого.

— Ти мужньо дотримала слова, — засміялася панна Олівер.

— То була не мужність, а звичайна впертість, якої я нині соромлюся, — мовила Рілла, радісно топчучи капелюха. — Я хотіла показати мамі — а це дуже нице бажання, негідне хорошої, чемної доньки. Та все ж я довела їй… і собі також я дещо довела! Ох, панно Олівер, у цю мить я почуваюся зовсім дитиною — малою, дурною й легковажною. Невже я колись казала, що листопад — найбридкіший місяць у році? Це найпрекрасніший місяць! Послухайте, як тенькають дзвіночки в Долині Райдуг! Я ще ніколи не чула їх так ясно. Вони видзвонюють мир… нове щастя… і все те миле, рідне, розумне й дороге серцю, що повертається тепер до нас. Хоча я нині зовсім не розумна — і не вдаю такої. Сьогодні всі трошечки збожеволіли. Ми скоро отямимося — адже ми мусимо «не зрадити обітниці» і якнайшвидше відбудувати світ. Але сьогодні, панно Олівер, будьмо веселі й безумні.

З подвір’я, залитого сонцем, увійшла Сьюзен із виразом щонайглибшого задоволення.

— Пана Гайда більше немає, — оголосила вона.

— Немає? Сьюзен, невже він помер?

— Ні, пані Блайт, дорогенька, це чудовисько не померло. Та ми більше ніколи його не побачимо — я впевнена в цьому.

— Сьюзен, не кажіть так загадково. Що сталося?

— Пані Блайт, дорогенька, нині по обіді він сидів на задньому ґанку. То було щойно після того, як повідомили, що перемир’я підписане, і вигляд у цього котиська був достеменно гайдівський. Запевняю вас, він видавався страхітною тварюкою. Аж раптом, пані Блайт, дорогенька, із-за кухонного рогу вийшов Брюс Мередіт на дибах. Він оце вчиться вправлятися з ними, то й прийшов показати, як хвацько в нього виходить. Пан Гайд лише глянув на нього й ураз перескочив через паркан, а тоді, притиснувши вуха, навіжено помчав крізь кленовий гай. Я, пані Блайт, дорогенька, ніколи в житті ще не бачила такого наляканого створіння. Він так і не повернувся.

— О, Сьюзен, він повернеться, коли оговтається після такого страху.

— Хтозна, пані Блайт, дорогенька, хтозна. Згадайте, що перемир’я підписане. А це нагадує мені про те, що Місяця з Баками учора розбив параліч. Я не стверджую, буцім то кара Господня для нього, адже мені невідомі наміри Усевишнього, та своя думка щодо цієї події в мене є. У Глені Святої Марії більше ніхто не почує ані про Місяця з Баками, ані про пана Гайда, можете бути певні.

Про пана Гайда справді більше ніхто нічого не чув. Оскільки думати, буцім він перелякався до смерті, не випадало, мешканці Інглсайду вирішили, що він отруївся чи був застрелений — усі, крім Сьюзен, що незмінно запевняла, буцім кіт «пішов туди, де йому й місце». Рілла тяжко побивалася за ним, бо ж надзвичайно любила свого статечного золотавого котика як у гайдівськім гуморі, так і в подобі Доктора Джекіла.

— А тепер, пані Блайт, дорогенька, — мовила Сьюзен, — позаяк осіннє прибирання позаду й ми щасливо зібрали весь урожай, я влаштую собі медовий місяць, щоб відсвяткувати настання миру.

— Медовий місяць, Сьюзен?

— Так, пані Блайт, дорогенька, медовий місяць, — рішучо запевнила Сьюзен. — Я ніколи вже не матиму чоловіка, проте не хочу лишатися без усього іншого, і медовий місяць у мене буде. Я погостюю в Шарлоттауні, у брата. Жінка його цілу осінь пролежала хвора, та ніхто не знає, чи вона помре. Вона ніколи нікому не розповідала про власні наміри. Тому її й не люблять у нашій родині. Але про всяк випадок я мушу поїхати й відвідати її. Онде вже двадцять років я не приїздила до міста більше, аніж на день, і тепер хочу переглянути один із тих кінофільмів, щоб не геть уже відбитися від життя. Проте не бійтеся, пані Блайт, дорогенька, що вони надто захоплять мене. Я повернуся через два тижні, якщо ви погодитеся відпустити мене так надовго.

— Сьюзен, ви безперечно заслуговуєте доброго відпочинку. Поїдьте на місяць — адже саме стільки має тривати справжній медовий місяць.

— Ні, пані Блайт, дорогенька, мені вистачить і двох тижнів. Та ще за три тижні до Різдва я мушу бути вдома, щоб як слід підготуватися. Цього року ми таки відсвяткуємо справжнє Різдво. Пані Блайт, дорогенька, як ви гадаєте, наші хлопці доти вже повернуться додому?

— Ні, Сьюзен… боюся, що ні. І Джем, і Ширлі пишуть, що не сподіваються вернутися до весни. Ширлі, можливо, приїде тільки посеред літа. Але Карл Мередіт буде вдома… а ще Нен і Ді, і ми влаштуємо пишне свято. Накриємо стіл для всіх, як ви зробили на перше наше воєнне Різдво — так, для всіх… і для мого милого хлопчика, чий стілець тепер завжди буде порожній — ми накриємо стіл для нього так само, як і для інших.

— Пані Блайт, дорогенька, я ніколи не забула б накрити місце для нього, — мовила Сьюзен, витерши очі, і подалася складати валізу до свого «медового місяця».

Розділ 35

«Рілла-моя-Рілла!»

Карл Мередіт і Міллер Дуглас повернулися до Глена напередодні Різдва, і всі односельці прийшли зустрічати їх на станції з вітальною промовою та оркестром, запрошеним з Лобриджа. Міллер був усміхнений і жвавий попри свою дерев’яну ногу; він перетворився на широкоплечого ставного чоловіка, а медаль «За мужність» у нього на грудях примирила панну Корнелію з вадами його родоводу, і вона без жодного слова пристала на його заручини з Мері,

1 ... 86 87 88 ... 91
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Рілла з Інглсайду», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Рілла з Інглсайду"