read-books.club » Пригодницькі книги » Алтин-толобас 📚 - Українською

Читати книгу - "Алтин-толобас"

230
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Алтин-толобас" автора Борис Акунін. Жанр книги: Пригодницькі книги / Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 86 87 88 ... 93
Перейти на сторінку:
по допомогу. А тут вірна схованка — відсиджуйся, скільки хочеш. Цілковитий комфорт, та й цілковите сприяння, коли від нудьги надумаєш зайнятися розв'язанням певної головоломки. Якби підпилий Ніколас не піддався нападу альтруїзму, все саме так би й вийшло…

— Значить, Влад і є той самий Сєдой, — гірко посміхнувся Фандорін, згадавши душевну широту чудесного флібустьєра. — Чому «Сєдой»? Він же молодий.

— Тому що Соловйов, — незрозуміло відповів Шурик.

Гаразд, це не мало значення. У Ніколаса було питання істотніше.

— У чому перед вами завинив Болотников? Чи просто зробився не потрібним?

— Вельми розумним зробився. Захотів утихаря, без Сєдого, банк зірвати. «До розв'язки ще далеко, а наслідок проблематичний», — перекривив кілер високий баритон архівіста. — За лохаря Сєдого держав. У нас, Колянич, за це мочать… Чого дивишся? Лізь в очко.

Веселий убивця кивнув на отвір у підлозі.

— Давай, давай. Я тобі зверху посвічу. Ну чого став? По вухах нашльопати?

Фандорін пригадав недбалу грацію, з якою Шурик колись ударив його ногою в пах, і почав швидко розмотувати драбину. Твердження про те, що Сєдой нібито звелів залишити «відв'язного мужика» живим, цілковитої довіри не викликало. Та хіба був вибір?

Зачепив гаки верхньої частини за дошки. Посмикав — начебто міцно. Почав спускати кінець із грузилом у темряву. Досить скоро знизу долинув глухий звук, грузило досягло дна. Неглибоко, менше десяти футів.

Зусиллям волі Фандорін примусив себе забути про те, що, цілком можливо, живим із цього підземелля йому вже не вийти. Таємниця все одно залишалася таємницею й зараз, перед лицем смертельної небезпеки, вабила аж ніяк не менше, ніж раніше.

Що там, у темряві? Невже ковані сундуки зі стародавніми манускриптами?

Ноги торкнулися чогось м'якого, пружного.

Ніколас подивився вниз — добре, що Шурик підсвічував зверху ліхтарем — і скрикнув. Кросівка впиралася в груди мертвого Максима Едуардовича.

Магістр квапливо зробив крок убік. Під ногами було не каміння, була земля. На ній товстий сірий шар пилюки, почорнілі деревинки — певно, колись вони були приставною драбиною.

Коло світла почало зростати — Шурик відкрутив фокатор. Так, долівка, глиниста. Глина — природний захист од підземних вод. Обладнувати книгосховище в якому-небудь іншому ґрунті було б безглуздям.

Коло лівої стіни лежало щось широке, дерев'яне. Судячи з прямокутної форми та напівпотонулої в пилюці бронзової чорнильниці — стільниця. Фандорін торкнув край дошки ногою, й цілий шмат розсипався в порох. А ось і такі ж ветхі уламки дерев'яного крісла. Шматочки скла, осколки глиняного посуду, декілька порожніх пляшечок чудернацької форми. Що тут було — лабораторія? Аптечний склад?

Приміщення виявилося не таким уже великим, значно меншим верхнього підвалу. Ніяких сундуків.

Узагалі нічого, що впадало б у вічі. Царство пилюки. Навіть зі стелі звисали сірі клапті.

Ніколас зашморгав носом, чхнув — раз, іще раз.

— Доброго здоров'ячка! — гаркнув згори Шурик.

Відлуння було таким гулким, що Фандорін здригнувся.

— Є хабар? — нетерпляче запитав веселун, повертаючи ліхтаря то так, то сяк.

Якась довгаста купа на підлозі.

Присівши, Ніколас змахнув рукою пилюку. Скелет! Роззявлений зубатий рот. Одяг зітлів, лише в чаші тазу блищить мідна пряжка, та між хребців поблискують ґудзики. Ось вони — «мертві кості», котрих Корнеліус боятися не велів. А все одно моторошно.

Трохи віддалік іще якась купа, менша.

Фандорін обережно розгріб пилюку (тепер уже не рукою, кросівкою).

Волокна грубої згнилої матерії. Рогожа? Мабуть. Як там було, в листі: «А Замолея под рогожею не имай души спасения ради»?

Що це блиснуло з проріхи нестерпно яскравим сяйвом?

— Є… — зачаровано видихнув магістр. — Є!

— Є! — вдоволено повторив Шурик убік, незрозуміло до кого звертаючись.

Не минуло й секунди, як зверху долинув соковитий звук незрозумілого походження, щось середнє між «шмяк!» і «хрусть!».

Ніколас обернувся й побачив, як на підлогу падають окуляри, а слідом за ними звалився й сам Шурик. Він упав просто на нерухоме тіло архівіста, перекотився на долівку й лишився лежати ниць. На маківці з-під солом'яного волосся рясно сочилася чорна кров — просто на очах Шурик перетворювався з блондина на брюнета.

* * *

Ліхтар, одначе, не впав, лишився, де був, — на краю люка. Світло раптом захиталося, почало стискатися, й потім перетворилось на вузький і яскравий промінь, який світив просто у вічі Фандоріну, що нічого не розумів.

— Хто це? — крикнув Ніколас, затуляючись долонею. — Ігоре, Сашко, це ви?

Та відповів не один з охоронців, а особисто начальник департаменту безпеки «Євродебету» Володимир Іванович Сергєєв:

— Це я, містере Фандорін. Ваш ангел-охоронець.

Ніколасові почулася в голосі полковника насмішка. Чого б?

— По-моєму, він убитий, — повідомив Сергєєву магістр. — Ви не розрахували удару. Чим це ви його?

— Та ось цим, — відповів невидимий Володимир Іванович, і поряд з Фандоріним брязнуло об долівку щось металеве. Уламок труби з мокрою плямою на вищербленому кінці.

В усьому цьому було щось дивне.

— А де ваші співробітники? — запитав Ніколас. — Я не розумію, як він міг пройти повз них непоміченим.

— Хлопців я відпустив, нехай посплять, — добродушно відгукнувся Сергєєв. — Вирішив, підміню їх сам. Ну, що ви там таке знайшли, містер-магістер? Показуйте.

Промінь сповз із обличчя Фандоріна, поникав туди-сюди й зупинився на зотлілій рогожі, з-під якої знову заморгали веселі іскорки.

— Ось вона, голубонька, — пробурмотів полковник. — Невелика, та певно цінна, якщо Сєдой через неї на вуха став.

— То ви все знали? — тупо запитав Ніколас. — І Йосиф Гурамович, виходить, теж?

Сергєєв звісився в діру понижче, й тепер його лице підсвічувалося збоку — чорно-біле й жахливе, як маска злочинця з театру Но.

Беззвучно, з придихом розсміявшись, Володимир Іванович сказав:

— Coco нічого не знає, він — козел, а в цьому світі, дорогий сер, козлам не світить. От Сєдой, той орел. Професіонал завжди знає, на чиєму боці йому бути, особливо якщо треба вибирати між орлом і козлом.

— Так ви працюєте на Сєдого?! Але… але навіщо ж ви тоді вбили Шурика?

— Полковник Сергєєв буде на варті стояти, а ввесь навар дістанеться Шурикові? — гмукнув голова безпечного департаменту. — Знайшли шістку. Та якби не я, хрін би Сєдой довідався, що за банкет намічено на цю дивовижну ніч.

«Звідки така поінформованість?» — подумки здригнувся Фандорін. Відповідь була на поверхні, ганебно елементарна: жучки. Квартира на Київській напевно прослуховувалася, підступний полковник був у курсі всіх нарад і обговорень, тільки доповідав про хід пошуків не своєму шефові, а його супротивникові.

«Я пішак, — подумав магістр. — Мене використали, мною вертіли, як заманеться. Алтин мала рацію: я їжачок у тумані».

І все-таки не все тут було ясно.

— Невже ви гадаєте, Сергєєв, що Владик, тобто Сєдой, вибачить вам убивство

1 ... 86 87 88 ... 93
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Алтин-толобас», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Алтин-толобас"