Читати книгу - "Невдале викрадення, Сая Морі"

Ярина забрала аркуш з парти й перебралась на підвіконня, де почала активно строчити відповіді.

— Як з таким прагненням навчання, ти потрапила на перескладання? — Микита потер червоні очі й нарешті сховав термос та почав шукати збіги термінів в білеті та підручнику Ярини.

— Це не прагнення — це страх, — зізналась вражена вирішенням, яке їй надіслав Сергій, дівчина. Вона не могла повірити, що чоловік справді допоміг їй.

— Не бійся. Він тверезо оцінює наш рівень знань. Раніше за дев’яту на нього не варто чекати.

Ярина перевіряла дописану роботу на помилки, коли почула, як її телефон залився збереженим від нудьги дорогою до університету рингтоном:

«Де місяць лиже ніч і блудять зорі

Залишені одні, ми закохані злодії…»

Вона здивовано вирячилась на екран смартфона, оскільки не очікувала колись побачити номер Костянтина у вхідних викликах.

— Алло? — Ярина підвелась й наполовину звісилась з вікна, щоб зв’язок не пропадав.

— Ярино, це Костянтин. Можеш зараз говорити?

— Так, звісно, — бадьоро відгукнулась дівчина, наче в її житті, крім спілкування з кримінальним авторитетом, інших турбот не існувало.

— Мені телефонував Сергій. Ми домовились зустрітися. Здається, він має новини. Ти зараз де?

— В університеті.

— Тебе забрати? Я за п'ятнадцять хвилин проїжджатиму повз.

Ярина покосилась на круглий годинник над дошкою на стіні.

— Так, давай, — їй нескінченно лестило, що Костянтин запам’ятав, де вона вчиться.

— Тоді виходь до дороги біля головного корпусу.

— Гаразд, зараз вийду, — дівчина, що продовжувала стояти на краю, недовірливо покосилась на телефон. Вперше після безперервного жаху з самого ранку тільки приємні дзвінки та повідомлення.

— Зараз Артурчик повернеться. Куди ти вийдеш? Універ вирішила не закінчувати? — Микита, що виписав на аркуш вже два питання, скосив на дівчину повний скепсису погляд.

— Нащо мені той універ? Я, може, заміж виходжу, — фантазії Ярини після посереднього дзвінка запульсували з новою силою.

— Ви хоч раз цілувалися? — хлопець втомлено підпер голову рукою та поблажливо хмикнув.

— Не починай, — вона ображено фиркнула у спробі залишити мрії цнотливо чистими та не заляпаними безсердечними фактами суворої реальності. — Це не настільки важливо.

— Так. Важливе дещо інше, але якщо ви навіть до поцілунків не дістались, то…

— Все настільки погано? — похмуро уточнив завмерлий на порозі Артур, на обличчі якого на коротку мить промайнув переляк, коли він побачив студентку на краю підвіконня.