Читати книгу - "П'ятнадцятирічний капітан, Жуль Верн"

Коротко розповідаючи про свої пригоди, Геркулес і словом не обмовився про Діка Сенда.

- А як же вийшло з тобою, Діку? - спитала місіс Уелдон.

- Місіс Уелдон,- відповів юнак,- я нічого не можу розповісти про себе. Остання моя думка була про вас, про Джека! Я марно намагався розірвати ліани, якими мене прив’язали до стовпа... Вода залила мене, піднялась вище голови... Я знепритомнів... А коли прийшов до тями, то вже лежав у заростях папірусу, а Геркулес стояв переді мною на колінах, лікуючи мої рани.

- Ще б пак! Адже я тепер лікар, знахар, чаклун, чарівник і ворожбит!

- Геркулесе,- мовила місіс Уелдон,- розкажіть мені все-таки, як ви врятували Діка.

- Та хіба то я, місіс Уелдон? Хіба потік, пішовши в старе русло, не вивернув стовпа і не поніс із собою Діка? Я виловив його ледве живого з води - тільки й того. Зрештою, не так уже й важко було пробратися потемки до могили й почекати, доки зруйнують загату, а потім пірнути й висмикнути з землі стовп разом із прив’язаним до нього капітаном... Будь-хто міг би це зробити. Скажімо, містер Бенедікт або й Дінго. А справді, чи не Дінго це зробив?

Дінго весело загавкав у відповідь, Джек, обійнявши велику голову собаки, погладив його і спитав:

- Дінго! Це ти врятував нашого друга Діка?

І тут же похитав головою Дінго справа наліво і зліва направо.

- Він каже «ні», Геркулесе,- мовив Джек.- Бачиш: не він. А тепер скажи, Дінго: це Геркулес урятував нашого капітана?

І хлопчик примусив Дінго кивнути кілька разів головою.

- Він каже «так»! Він каже «так»! - вигукнув Джек.- От бачиш, Геркулесе, це ти!

- Друже Дінго,- зітхнув Геркулес, пестячи собаку,- навіщо ти признався? Ти ж бо обіцяв, що мовчатимеш!

Так, це Геркулес, ризикуючи життям, урятував Діка Сенда. Але він не хотів признатися в цьому, бо був дуже скромний на вдачу. Зрештою, він не вважав себе героєм і безперестанку повторював, що будь-хто з його супутників зробив би те саме.

Вони завели розмову про бідолашних Геркулесових товаришів: старого Тома, його сина Бета, Актеона і Остіна. Їх погнали в область Великих Озер. Геркулес бачив їх у невільничому каравані. Якийсь час він ішов назирці за караваном, але дати їм знати про себе не вдалося. Отак їх і погнали. Пропали хлопці!

З очей у Геркулеса покотилися сльози.

- Не плачте, друже мій,- сказала місіс Уелдон.- Нумо сподіватися, що ми з ними ще побачимося.

Місіс Уелдон коротко розповіла Дікові Сенду про своє життя у факторії Алвіша.

- Може,- сказала вона наприкінці,- нам було б безпечніше залишитися в Казонде?

- То я зробив невлад! - вигукнув Геркулес.

- Ні, Геркулесе, ні! - заперечив Дік Сенд.- Ці негідники, безперечно, мають намір затягти містера Уелдона в пастку. Нам треба втікати гуртом і то чимшвидше, щоб дістатися до узбережжя раніше, ніж Негору повернеться в Мосамедіш. Там португальські власті візьмуть нас під захист і нададуть необхідну допомогу. А коли Алвіш з’явиться по свої сто тисяч доларів...

- То він дістане сто тисяч ударів палицею по голові, старий мерзотник! - вигукнув Геркулес.- Я сам розрахуюся з ним!

Ні, про повернення місіс Уелдон до Казонде не могло бути й мови. Отже, треба випередити Негору. Дік Сенд вирішив добре все обміркувати, щоб неодмінно досягти мети.

От нарешті йому й випала нагода здійснити давній задум: спуститися за течією річки до океанського узбережжя.

Ця річка текла на північ і, можливо, впадала в Конго. В такому разі, замість прибути до Сан-Паулу-ді-Луанда, вони допливуть до гирла Конго. То нічого: в гвінейських колоніях вони дістануть таку саму допомогу, як і в Сан-Паулу-ді-Луанда.

Спершу Дік Сенд мав намір спуститися за течією на плавучому острівці з водоростей. 114 Але Геркулес, якось блукаючи берегом, натрапив на пірогу. Оце так удача! Кращого засобу пересування годі й бажати? Пірога не була схожа на вузенький човник, якими тубільці звичайно плавають по річках. Вона була понад тридцять футів завдовжки й чотири завширшки. На таких пірогах можуть сидіти по кілька веслярів. Як линуть вони по воді!

Місіс Уелдон та її супутники зручно розташувались у пірозі. Швидка течія несла її вниз, і правувати нею можна було одним кермовим веслом.

Дік Сенд хотів плисти тільки вночі, щоб не потрапити на очі тубільцям. Але якщо рухатись усього по дванадцять годин із двадцяти чотирьох, то їхня подорож триватиме вдвічі довше. І Дікові спало на думку прикрити пірогу трав’яним навісом. З цією роботою впоралися швидко. Навіс із довгої трави підтримували дві жердини, прилаштовані одна до носа, друга до корми. Трава, звисаючи до самісінької води, маскувала довге кермове весло. Пірога здавалася непоказним трав’яним острівцем серед інших плавучих острівців. Навіс уводив в оману навіть птахів, і на нього часто сідали подзьобати зернят чорні чайки з червоними дзьобами - «аррінгас» - та білі й сірі зимородки.

Зелений навіс захищав пасажирів піроги і від пекучого сонця.

Така подорож була не дуже стомлива, однак і не зовсім безпечна.

Мандрівники мали добувати харч на щодень. Доводилось не тільки ловити рибу в річці, а й полювати на берегах. Дік Сенд мав з вогнепальної зброї лише рушницю - її взяв з собою Геркулес, коли втік під час атаки на термітник,- та невеличкий запас набоїв. Коли просунути рушницю крізь трав’яне прикриття, може, пощастить стріляти більш влучно, ніж із засідки.

Пірога пливла за течією із швидкістю близько двох миль на годину. Дік Сенд сподівався, що вони пройдуть миль п’ятнадцять на добу. Але така швидкість вимагала від стернового невсипущої пильності, щоб учасно та спритно обминати перешкоди: підводне каміння, мілини, стовбури дерев. До того ж, попереду на шляху мандрівників могли постати пороги й водоспади, яких рясно на африканських річках.

Дік Сенд знов узяв на себе обов’язки капітана й став на носі піроги. Крізь щілини в трав’яному навісі він пильно стежив за фарватером і голосом або жестом давав вказівки Геркулесові, а