Читати книгу - "Диявол у Білому місті"

Уперше вона побувала в Джексон-парку у вівторок 8 червня, саме того дня, коли закрутилося творіння Ферріса. Її супроводжував мер Гаррісон. Натовпи роззяв плескали в долоні, бачачи її, просто тому, що вона королівського роду. Газетярі називали її Королевою ярмарку й писали про її візит на перших шпальтах. Але для неї це було доволі нудно та втомливо. Вона заздрила тій свободі, яку бачила в поведінці жінок Чикаго. «Розумію не без жалю, — писала вона до матері, — що, коли цей прогрес колись докотиться до Іспанії, для мене буде вже запізно ним тішитися».

Наступного ранку, в п’ятницю, вона відчула, що з офіційними обов’язками покінчено, й була налаштована просто погуляти. Наприклад, вона відмовилася від запрошення Комітету з церемонії, а натомість їй прийшла фантазія пообідати в німецькому селищі.

Чиказьке світське товариство, проте, тільки розігрівалося. Інфанта — особа королівської крові, і прийняти її слід по-королівському. Того вечора інфанту внесли до списку запрошених на прийом до Берти Палмер у будинку Палмерів на Лейк-шор-драйв. Готуючись, місіс Палмер замовила трон на постаменті.

Вражена тим, що прізвище дами, яка її запросила, і назва готелю збігаються, інфанта вирішила дізнатися, що це за знак. Виявивши, що Берта Палмер — дружина господаря готелю, вона завдала їй такої образи, якої Чикаго їй ніколи не могло забути чи пробачити. Інфанта оголосила, що за жодних умов не стане гостею «дружини господаря заїжджого двору».

Однак дипломатія взяла гору, і вона погодилася завітати. Настрій у неї від того лише зіпсувався. Увечері після цілоденної спеки линув сильний дощ. Коли Евлалія дісталася до дверей місіс Палмер, її білі атласні пантофлі повністю просякли водою, і церемонному терпінню її настав край. Вона відбула там лише годину, після чого втекла.

Наступного дня вона не прийшла на офіційний обід до Будинку адміністрації і знову тихо підкріплялася в німецькому селищі. Того вечора вона на годину спізнилася на концерт у Фестивальній залі, організований на її честь. Зала була заповнена під зав’язку членами найвпливовіших родин Чикаго. Відбула вона там п’ять хвилин.

Новини про її візит у газетах набули ображеної тональності. У суботу 10 червня «Tribune» пирхала: «Її Високість… має звичку ігнорувати програму й діяти лише за своїм настроєм». Газети раз у раз писали про схильність високої гості діяти «за своєю королівською волею».

Насправді інфанті почало подобатися Чикаго. Їй було приємно гуляти виставкою, а особливу симпатію в неї викликав Картер Гаррісон. Вона подарувала йому золотий портсигар, оздоблений діамантами. Незадовго до від’їзду, призначеного на середу, 14 червня, вона написала матері: «Мені буде шкода залишати Чикаго».

А от Чикаго за її від’їздом не шкодував. Якщо вона раптом встигла купити того ранку в середу свіже число «Chicago Tribune», то прочитала там ущипливу передову статтю, де, зокрема, писалося: «Королівська особа — то, як мінімум, складний клієнт для республіканців, а з іспанською королівською особою клопоту особливо багато… Висока гостя взяла за правило всюди приходити запізно, а йти зарано, залишаючи всіх шкодувати, що вона не прийшла ще пізніше й не пішла ще раніше, а може, що вона взагалі прийшла».

У такій прозі, звичайно, чітко відчувалися ображені почуття. Чиказці застеляли стіл найкращою лляною скатертиною, виставляли найвишуканіший кришталь — не з великої поваги до королівської крові, а з тим, щоб показати світові, як чудово вони можуть накрити стіл — а гостя проміняла їхній бенкет на пиво з сосискою і квашеною капустою!

Анна Вільямс — Ненні — приїхала з Мідлотіана (штат Техас) у середині червня 1893 року. У Техасі було гаряче й багато куряви, а в Чикаго натомість — прохолодно й багато диму, поїздів і галасу.

Сестри слізно обійнялися, обмінялися компліментами, Мінні познайомила Ненні зі своїм чоловіком Генрі Ґордоном. Гаррі. Він був нижчий на зріст, ніж Анна очікувала після описів у листах Мінні, і не такий дивовижний красень, але в ньому було щось таке, чого не могли передати навіть ті захоплені листи. Він випромінював тепло і привабливість. Він розмовляв лагідно. Торкався її так, що Анна почувалася ніяково перед Мінні. Гаррі вислуховував історії її поїздки з Техасу так уважно, що їй здавалося, наче в екіпажі немає нікого, крім неї і нього. Анна не зводила погляду з його очей.

Його душевне тепло й усмішка та очевидна ніжна прив’язаність до Мінні швидко розвіяли підозри Анни. Справді, схоже, цей чоловік кохає її сестру. Він був такий добрий, невтомно намагався потішити її і, справді, потішити й Анну. Він подарував обом коштовні прикраси. Мінні отримала золотий годинник на ланцюжку, зроблений спеціально для неї в ювелірній майстерні на першому поверсі. Навіть не замислюючись, Анна почала називати його братиком Гаррі.

Спочатку Мінні з Гаррі показали Анні Чикаго. Величезні будинки, розкішні палаци вразили дівчину, але дими, похмурість і повсюдний запах гнилого сміття жахав її. Голмс зводив сестер на «Union Stock Yards», на екскурсію в саме серце бійні. Екскурсовод нагадував: будьте обережні, не послизніться на крові. Вони дивилися, як свині одна за одною з вереском котяться вниз, у різницький цех, де чоловіки з закривавленими ножами точним рухом перерізають їм горло. Після того свиней — деякі з них ще були живі — занурювали в чан з окропом, а потім обчищали з них щетину — та щетина зберігалася в спеціальних відрах під столами, на яких виконувалася ця операція. Кожна туша, від якої здіймалася пара, після того їхала конвеєром, де закривавлені люди з ножами раз у раз робили однакові надрізи, доки на столи починали волого ляпати шматки м’яса.