Читати книгу - "Лабіринт"

Він раптом замовк, недоговоривши.

Алаїс глянула на нього здивовано.

— Повідомлення про що?

— Це не має жодного значення, — відповів він швидко. — Повернімося до міста.

Вони їхали вервечкою до узлісся і далі рівниною.

— Маєте тут якісь справи, пані Алаїс?

— Я шукаю свого батька, який прямує до Монпельє разом із віконтом де Тренкавелем. У мене для нього дуже важливі новини, і я не можу чекати на його повернення до Каркассони.

Де Курсан спохмурнів.

— Що? Що ви чули? — стривожилася дівчина.

— Ви залишитесь у нас на ніч, пані Алаїс. Коли ваші рани буде оброблено, мій батько розповість вам усі новини. А на світанку я сам проведу вас до Без’єра.

Алаїс обернулася і глянула на нього.

— До Без’єра, Messire?

— Якщо чутки є слушними, то саме в Без’єрі ви знайдете свого батька та віконта Тренкавеля.

Віконт Тренкавель вів своїх людей до Без’єра, піт капав з тіл огирів, а рокотання грому переслідувало їх по п’ятах.

Піт пінився на вуздечках коней, а в кутиках їхніх ротів виступали краплини слини. Боки та загривки кривавили, бо шпори й батоги безжально били їх протягом ночі. Срібний місяць вийшов з-за кошлатих чорних хмар, гнаних вітром низько над обрієм, і виблискував на носах коней білим сяйвом.

Пелетьє їхав поруч із віконтом, його губи були міцно стиснені. Перемовини у Монпельє пройшли вкрай погано. Там далися взнаки всі незгоди між віконтом та його дядьком. Пелетьє знав, що графа буде нелегко переконати вступити в альянс, попри всі родинні стосунки та феодальні обов’язки, що раніше пов’язували обох чоловіків. Утім, він сподівався, що, можливо, в таку скрутну годину граф бодай трохи допоможе своєму племінникові.

Одначе граф відмовився навіть прийняти його. Це було зроблено свідомо, з чітким наміром образити віконта Тренкавеля, якого залишили оббивати графські пороги поза французьким табором, доки аж сьогодні не прийшла звістка про те, що аудієнцію дозволено.

Віконтові дозволили взяти тільки Пелетьє та двох рицарів. Йому вказали на намет абата Сітоського, біля якого їм звеліли роззброїтися. Вони виконали цей наказ, але замість абата Сітоського в наметі на них чекали два папські легати.

Раймону-Роже ледве дозволили розтулити рота, тимчасом як легати гудили його за те, що він дав змогу єресі вільно поширюватися своїми землями. Вони критикували його політику щодо призначення юдеїв на керівні посади у найбільших містах. Вони навели кілька прикладів того, як Тренкавель заплющував очі на віроломну та згубну поведінку катарських єпископів на своїх теренах.

Нарешті, завершивши обвинувачувати, легати відхилили пропозицію Тренкавеля, неначе він був якимось незначним, дрібним власником земель, а не представником однієї з найпотужніших династій Півдня. У Пелетьє досі закипала кров, коли він про це згадував.

Шпигуни абата добре поінформували легатів. Кожне звинувачення, поки що не надто відточене і трохи перекручене стосовно намірів, було достеменним щодо фактів та підтверджувалося доказами очевидців. Це навіть більшою мірою, ніж образа йому самому і його честі, впевнило Пелетьє, що відтепер Тренкавель стане для них новим ворогом. Війську потрібно з кимось битися. А після відступу графа Тулузського у хрестоносців не залишилося інших кандидатів.

Вони одразу ж покинули табір хрестоносців за межами Монпельє. Глянувши на місяць, Пелетьє підрахував, що коли вони триматимуть такий самий темп, то дістануться Без’єра ще вдосвіта. Віконт Тренкавель хотів самотуж попередити Бітруа про те, що французька армія перебуває не більше як за п’ятнадцять льє звідси й вона рішуче налаштована воювати. Римська дорога від Монпельє до Без’єра була повністю відкритою, і не існувало жодного способу блокувати шлях.

Він проситиме старійшин міста готуватися до облоги і водночас шукатиме спосіб краще укріпити місто та підтримати гарнізон Каркассони. Що довше військо затримається в Без’єрі, то більше часу вони матимуть на те, щоби зміцнити позиції в Каркассоні. Тренкавель також мав намір запропонувати захист тим, хто може найдужче постраждати від французів — юдеям, кільком сарацинським торговцям з Іспанії та «добрим людям». До цього його змушував не лишень обов’язок сеньйора. Чимало керівної й організаційної роботи у Без’єрі виконували юдейські дипломати та купці. І в мирний час, і під загрозою війни віконт був не готовий залишитися без допомоги таких цінних та вправних помічників.

Рішення Тренкавеля тільки полегшувало завдання Пелетьє. Він доторкнувся до кишені, де було заховано листа від Харифа. Оскільки вони вже були в Без’єрі, то тепер начальникові фортеці треба лише відпроситися на досить тривалий час і розшукати Симеона.

Бліде сонце