Читати книгу - "Історія України. Посібник"

на рубежі віків у західноукраїнських землях налічувалося майже 80 % бідняцьких, 15 % середняцьких і лише 5 % економічно міцних заможних селянських господарств. Характерною рисою селянського землеволодіння цієї доби було помітне збільшення кількості селянських господарств внаслідок дроблення, яке супроводжувалося прогресуючим зменшенням земельних наділів.

На цьому ґрунті гостро постала проблема аграрного перенаселення в західноукраїнських землях. Шукаючи вихід із критичного становища, західноукраїнські селяни почали виїжджати за кордон — до Канади, США, Аргентини, Австралії, Бразилії тощо. Наприкінці XIX ст. із Східної Галичини та Північної Буковини емігрувало 250 тис. осіб, а із Закарпаття — 170 тис. Цей процес мав тенденцію до зростання. Фахівцями підраховано, що в 1890–1913 pp. кількість емігрантів із західноукраїнського регіону становила майже третину всього приросту населення краю за цей період[27]. Проте, незважаючи на значні масштаби еміграції (до Першої світової війни із західноукраїнських земель за кордон переїхало на постійне проживання майже один мільйон осіб), вона лише частково вирішувала проблему аграрного перенаселення і пом'якшувала ситуацію на селі.

У другій половині XIX — на початку XX ст., незважаючи на залишки кріпосництва, аграрний сектор західноукраїнських земель поступово переходив на капіталістичні рейки. Дедалі ширше використовується вільнонаймана праця; поступово зростає товарність сільського господарства; поліпшуються знаряддя праці; поширюється практика використання прогресивних раціональних сівозмін, застосування добрив; формується господарча спеціалізація окремих районів, розширюються посівні площі тощо. Однак ці позитивні зрушення мали, як правило, локальний, фрагментарний характер, в цілому ж сільське господарство західноукраїнських земель було малоефективним, розвивалося на екстенсивній основі і працювало в режимі самозабезпечення, а не розширеного товарного виробництва. Достатньо сказати, що протягом другої половини XIX ст. продукція землеробства Галичини, Буковини і Закарпаття збільшилася майже у 1,5 раза, а населення — в 1,8 раза.

Економіка західноукраїнських земель мала чітко виражений колоніальний характер, що позначилося на її структурі та динаміці розвитку. Особливо це помітно у сфері промисловості, де колоніальні форми господарювання виявилися у низці тенденцій, процесів та явищ:

1. Гальмування промислового розвитку західноукраїнських земель. Маючи у своєму розпорядженні такі потужні важелі, як податкову систему, державні замовлення, бюджетні фонди тощо, австрійський та угорський уряди активно стимулювали індустріальний розвиток власно австрійських та угорських земель і водночас консервували економічну відсталість західноукраїнського краю. Характеризуючи становище у промисловості в перші пореформені роки, Львівська торгово-промислова палата констатувала, що ні в будівництві, ні в промисловості західноукраїнських земель «не тільки не було ніякого піднесення, а спостерігалося помітне погіршення і спад діяльності»[28]. З часом ситуація на краще не змінилася. Вищі, ніж у центральних імперських землях податки; відсутність державної фінансової підтримки; протекціоністська політика щодо австрійських підприємців, суттєво підривали конкурентоспроможність західноукраїнської промисловості. Промислові галузі краю (цукрова, текстильна, скляна, паперова та ін.) втрачали свої колишні позиції та занепадали.

2. Кустарно-ремісничий характер західноукраїнської промисловості. Переважна більшість західноукраїнських промислових підприємств у пореформений період була дрібною, недостатньо механізованою, розташовувалася в селах та невеликих містах. Ці тенденції переважали і на початку XX ст. 1902 р. понад 94 % промислових підприємств Галичини налічувало до п'яти робітників і в них працювало понад 50 % всього зайнятого в промисловості населення. У цей час майже половину промислового потенціалу краю становили підприємства, у яких працював пише один робітник — його власник. Великих капіталістичних підприємств у західноукраїнських землях налічувалося лише 220 і на них працювала тільки четверта частина робітників.

3. Орієнтація фабричного виробництва на добування та первинну переробку сировини, деформована структура промислового потенціалу. У західноукраїнському регіоні активно розвивалися та прогресували галузі, які мали сировинний характер — нафтоозокеритна, лісопильна та борошномельна. Найшвидше зростала нафтова промисловість. Якщо в середині 60-х років у Бориславському басейні відрами з неглибоких 20—40-метрових криниць добували не більше 5–7 тонн нафти на рік, то наприкінці століття завдяки застосуванню передової техніки, іноземного капіталу тощо цей показник зріс до 330 тис. тонн. Запровадження державою низького мита на вивіз непереробленої нафти та високого на нафтопродукти, що вивозилися, стимулювало процес нафтодобування та гальмувало переробку нафти на місцях. Тому тільки 1905 р. нафтоочисні заводи Галичини переробили лише 33,7 % добутої нафти, а 42,5 % у сирому вигляді вивезли для подальшої переробки у центральні австрійські землі. Активний розвиток нафтоозокеритної, лісопильної та борошномельної галузей за прогресуючого занепаду інших галузей промислового комплексу вів до значних деформацій економічного потенціалу західноукраїнських земель.

4. Залежність промислового розвитку від іноземного капіталу. Шукаючи максимально високого прибутку, в західноукраїнські землі у другій половині XIX — на початку XX ст. інтенсивно проникає іноземний капітал — насамперед австрійський, німецький, англійський, американський, французький, бельгійський. Намагаючись поставити під контроль основні промислові галузі краю, іноземці активно створювали акціонерні товариства, концерни, синдикати, банки. Ці процеси йшли по лінії концентрації капіталів та виробництва. Зокрема, утворений у цей час англо-австро-німецький концерн контролював майже 3/4 видобування та переробки нафти і досить успішно конкурував з тогочасним американським гігантом — трестом «Стандарт ойл оф Нью-Джерсі». Домінування іноземного капіталу було характерним і для інших галузей краю — соледобувної, лісопильної, деревообробної, хімічної тощо.

5. Хижацька експлуатація природних багатств західноукраїнських земель. Колоніальний характер господарювання офіційних австро-угорських властей, нестримна сваволя та грабунок іноземних капіталістів призвели до варварського, нераціонального використання природно-ресурсного потенціалу краю. Наприкінці XIX ст. щорічні вирубки лісу в Карпатах перевищили 6 млн. м3. З часом ця тенденція дедалі поглиблювалася. Лише 1912 р. в одній Галичині площа лісів скоротилася більше, ніж на 1100 га. Внаслідок хижацьких методів експлуатації на початку XX ст. були виснаженими верхні озокеритові поклади, що стало однією з причин занепаду цієї галузі.

6. Фіксація низької енергоозброєності західноукраїнської промисловості. Як відомо, суть промислового перевороту полягає в переході від ручної праці до машинної, до активного використання новітньої техніки та технологій. Намагаючись втримати промисловий розвиток західноукраїнських земель у межах колоніальної провінції, офіційна австро-угорська влада не тільки не заохочувала, а й гальмувала впровадження технічних новацій у промисловості цього регіону. Тому в Галичині діяло лише 5,5 % парових двигунів, що функціонувало в Австро-угорській імперії, а на Буковині та Закарпатті цей відсоток був ще нижчим.

7. Перетворення західноукраїнського краю на ринок збуту. Характерною рисою економічного розвитку західноукраїнських земель у другій половині XIX ст. — на початку XX ст. було те, що внутрішній та зовнішній торговельний обіг зростав більш швидкими темпами, ніж продуктивні сили регіону. Колоніальний характер господарювання визначив структуру та напрям товарообігу. Система державних митних тарифів, яка стимулювала вині з сировини та блокувала продаж за кордон готової продукції, суттєво знижувала експортні можливості західноукраїнської промисловості. Саме тому напередодні Першої світової війни сировина становила понад 90 % всього експорту із західноукраїнських земель в інші країни. Активний вивіз сировини призвів до того, що потреби краю задовольнялися переважно імпортними фабричними промисловими товарами.