Читати книгу - "Ґоморра"

бач, хотілося б, щоб у в’язничному кафетерії подавали вегетаріанську їжу. До того ж, Августо любив кіно, а йому в камері не дозволили мати відеомагнітофон. Тому він, коли мав бажання, прохав власника місцевої радіостанції транслювати звукову доріжку з фільму «Хрещений батько» увечері перед сном.

Для суддів та слідчих співробітництво Ла Toppe може бути двозначним, бо він ніколи не відмовлявся від своєї ролі як боса. Його викриття були продовженням його ж влади — як це видно з листа Августо до свого дядька: він запевняє, що «відмазав» його від можливого притягнення до відповідальності за участь в оборудках клану, але — попри свій талант вішати локшину на вуха — бос не забуває прй цьому пригрозити йому та ще двом родичам, упереджуючи таким чином створення альянсу проти нього в Мондраґоне: «Твій зять та його батько вважають, що їх зможуть захистити ходячі мерці».

Бос, навіть pentito, не припиняв вимагати грошей, навіть уже сидячи в камері в’язниці Аквіла. Августо Ла Toppe обходив заборони, передаючи накази та запити через листи, які він передавав матері або своєму водієві П’єтро Скуттіні. Як засвідчували судді, загалом ці запити являли собою ніщо інше, як здирництво. Ввічливий чемний лист власникові одного з найбільших ринків сиру на Доміціанському узбережжі підтверджував, що Августо вважав, що він і досі все контролює. «Любий Пеппе, хочу звернутися до тебе з великим проханням, бо мене розорили. Якщо ти мені допоможеш, але я прошу лише в ім’я нашої давньої дружби, а не через якусь іншу причину, і навіть якщо ти відмовиш мені, то не сумнівайся: я тебе не забуду! Мені терміново потрібні десять тисяч євро. Ти також маєш повідомити, чи зможеш виділяти мені щомісячно тисячу євро — щоби я зі своїми дітьми міг нормально жити».

Рівень життя, до якого звикла родина Ла Toppe, був значно нижчим за той, який забезпечувало державне утримання тих, хто вирішив співпрацювати з владою. У фінансові справи цієї родини я зміг вникнути лише тоді, коли ознайомився з документами величезної конфіскації, здійсненої 1992 року за рішенням суду міста Санта-Марія-Капуа-Ветере. Влада конфіскувала маєтність вартістю 230 мільйонів євро, дев’ятнадцять компаній вартістю 323 мільйони євро, а також виробниче устаткування та машинерію на суму 133 мільйони євро. До конфіскованих компаній входили численні фабрики, розташовані вздовж узбережжя між Неаполем та Ґаетою, серед яких були молочарня, цукровий завод, чотири супермаркети, дев’ять прибережних вілл, будинки, земельні ділянки, а також дорогі авто та мотоцикли. Кожна компанія мала приблизно шістдесят працівників. Судді наказали також конфіскувати компанію, що виграла тендер на утилізацію сміття в Мондраґоне. То була величезна операція, що вилучила у кланів значний шмат їхньої економічної моці, але все одно вона була мікроскопічною в порівнянні зі справжнім обсягом їхньої діяльності. Конфіскації зазнала також грандіозна розкішна вілла біля Аріана ді Ґаерта, чия слава долетіла аж до Абердіна Чотири поверхи на вершечку урвища, плавальний басейн з підводним лабіринтом — ця споруда була скопійованії; вілли Тиберія, тільки не того Тиберія, що заснував мондраґонський клан, а римського імператора, що усамітнився на острові Капрі. Я ніколи не бував усередині цієї вілли; конфіскаційні документи були тим об’єктивом, крізь який роздивлявся цей імператорський мавзолей, що стояв як вартовий італійської маєтності клану. Прибережна зона могла б стати безкінечним простором, що надихав би бурхливу фантазію архітекторів. Натомість з часом вона перетворилася на мішанину будинків та вілл, похапцем споруджених для того, щоб приваблювати туристів до південної частини Лаціо та до Неаполя. Ні тобі районування, ні дозволів на будівництво. В результаті в котеджі від Кастельвольтурно до Мондраґоне понапихували цілі купи африканських іммії'рантів, а розплановані парки та ділянки, що призначалися для спорудження будинків відпочинку, перетворилися на хаотичні смітники. В жодному з прибережних міст не було очисних споруд. І тепер коричнювате море омиває пляжі, всіяні сміттям. За кілька років було знищено навіть далеку згадку про колишню тутешню красу. Влітку декотрі нічні клуби перетворюються на справжні борделі. Друзі, готуючись до своєї «нічної діяльності», показували мені свої порожні гаманці. Порожні не через відсутність у них грошей, а через відсутність тоненьких фольгових пакетиків з круглою «начинкою», а саме — презервативів. Вони таким чином давали зрозуміти, що можна було їхати до Мондраґоне і спокійно там трахатися, не боячись що-небудь підчепити: «Сьогодні ми їдемо на гульки!»

Презервативом Мондраґоне був Августо Ла Toppe. Бос вирішив слідкувати за здоров’ям своїх підлеглих. Мондраґоне став чимось на зразок храму, звідки вичистили найнебезпечніші різновиди хвороб, що передаються статевим шляхом. Поки решта світу страждала від СНІДу, північна Казерта була повністю під контролем. Клан ретельно відслідковував результати аналізів кожної людини. Наскільки це було можливо, клан також вів повний список: йому не хотілося, щоб підконтрольна територія була зараженою. Тому коли один з поплічників Августо здав кров на аналіз і його результат виявився позитивний на ВІЛ, то клан про це відразу ж дізнався. Фернандо Броделла часто навідувався до місцевих дівчат; тому від нього виходила небезпека. На відміну від клану Бідоньєтті, який посилав своїх компаньйонів до найкращих лікарів і оплачував хірургічні операції в найкращих шпиталях Європи, сім’я Ла Toppe навіть не думала послати Броделлу до гарного лікаря чи заплатити за його лікування. Вони просто вбили його. Холоднокровно. Наказ клану був такий: знищувати хворих, щоб зупинити епідемію. Інфекційну хворобу, особливо ту, що передається статевим шляхом, через найменш контрольований акт, можна зупинити лише шляхом повного й остаточного усунення хворих. Позбавити їх життя — єдина надійна гарантія того, що вони більше нікого не заразять.

Капіталовкладення в Кампанії теж мали бути надійно захищені. Клан навіть придбав віллу в Анакапрі, щоби розмістити там місцевий підрозділ карабінерів. І коли карабінери там оселилися, то їм гарантували відсутність будь-яких проблем і повний комфорт. Коли ж Ла Toppe підрахували, що вілла принесе більше доходу, якщо там відпочиватимуть туристи, то карабінерів вигнали, а віллу розділили на шість квартир з внутрішнім подвір’ям та стоянкою для авто. А потім прибув антимафіозний підрозділ і конфіскував усю маєтність. От тобі й безпечні інвестиції без спекулятивного ризику!

Після того, як Августо став свідком обвинувачення, у нового боса, Луїджі Франьйолі, лояльного до Ла Toppe, почалися проблеми з такими компаньйонами, як Джузеппе Манконе, відомого також під прізвиськом Рембо. Цей Рембо і справді був трохи схожий на Сталлоне і мав тіло, накачане регулярними заняттями штангою. Започаткований ним ринок наркотиків набував ваги і значущості: невдовзі він зможе дати копняка під зад старим босам, чию репутацію захитали pentiti. Як засвідчив прокурор антимафіозного відділу, клани Мондраґоне звернулися до