Читати книгу - "Шляхи свободи. Зрілий вік"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— От же чудернацький цей чай, — сказала Івіш, ставляючи чашку на столі.
Матьє здригнувся: хтось подзвонив у двері. Він нічого не сказав: сподівався, що Івіш не почула.
— Послухайте! Хтось наче подзвонив? — запитала вона.
Матьє притулив пальця до вуст.
— Ми ж домовилися, що не відчинимо, — прошепотів він.
— Та ні ж бо! Ні! — голосно сказала Івіш. — А, може, це щось важливе, відчиняйте хутчій.
Матьє подався до дверей. Він думав: «Вона боїться бути у змові зі мною». Він відчинив двері, коли Сара вже хотіла було подзвонити вдруге.
— Добрий вечір, — ледве зводячи подих, сказала вона. — Гарно ви змусили мене побігати. Маленький міністр передав, що ви телефонували, і я побігла, навіть капелюшка не встига надіти.
Матьє з жахом дивився на неї: у своєму тісному темно-зеленому костюмі, з усмішкою, котра виказувала всі її гнилі зуби, з розкуйовдженими кісьми і виразом нездорової доброти на обличчі вона просто-таки випромінювала нещастя.
— Добрий вечір, — хутко відказав він, — знаєте, в мене тут…
Сара дружньо відштовхнула його і зиркнула через його плече.
— Хто це тут? — з жадібним інтересом поспиталася вона. — А, Івіш Серґіна. Як ся маєте?
Івіш звелася і зробила щось на кшталт реверансу. В неї був розчарований вигляд. Втім, у Сари теж. Івіш була єдина, кого Сара просто терпіти не могла.
— Яка ж ви худесенька, — сказала Сара. — Їй-богу, ви мало їсте, а це нерозумно.
Матьє сів напроти Сари і пильно глянув їй у вічі. Сара зареготалася.
— Ось Матьє докірливо дивиться на мене, — весело сказала вона. — Не хоче, щоб я розбалакувала про режим харчування.
Вона обернулася до Матьє.
— Запізно я повернулася, — сказала вона. — Вальдмана неможливо було знайти. Він усього лиш двадцять днів у Парижі, а вже вліз у цілу купу темних справ. Я зловила його тільки десь о шостій.
— Ви дуже люб'язні, Саро, дякую, — пробурмотів Матьє.
І хутко додав:
— Гаразд, побалакаємо про це згодом. Випийте чашку чаю.
— Ні, ні! Я навіть не присяду, — відказала вона, — треба бігти до іспанської книгарні, вони терміново хочуть бачити мене: до Парижа приїхав один Ґомесів приятель.
— Хто саме? — поспитався Матьє, щоб виграти час.
— Ще не знаю. Мені так і сказали: один Ґомесів приятель. Він приїхав із Мадрида.
Сара з ніжністю глянула на Матьє. Її очі немов би аж затуманилися від доброти.
— Сердешний мій Матьє, в мене для вас кепські новини: він відмовився.
— Гм!
У Матьє ще вистачило сили сказати:
— Ви, напевно ж, хочете побалакати зі мною наодинці?
Він кілька разів значуще насупив брови. Та Сара не дивилася на нього.
— О, навіть не варто… — сумовито сказала вона. — Мені майже нема чого вам сказати.
І таємниче додала:
— Я наполягала, як тільки могла. Все намарне. Зацікавлена особа повинна з'явитися до нього завтра уранці з грішми.
— Що ж, тим гірше! Не будемо більше про це, — хутко сказав Матьє.
Він наголосив на останніх словах, та Сара прагнула виправдатися; вона сказала:
— Я зробила все, що можна було, знаєте, навіть благала його. Він запитав: «Це жидівка?» Я сказала, що ні. Тоді він сказав: «Я не даю кредитів. Якщо вона хоче, щоб я позбавив її халепи, то нехай платить. Якщо ж ні, то в Парижі скільки завгодно клінік».
Матьє почув, як позаду рипнув диван. Сара казала далі:
— Він сказав: «Я більше нічого не робитиму для них у кредит, вони доста заставили нас страждати». І, знаєте, це таки правда, я майже розумію його. Він розповідав мені про віденських жидів, про концентраційні табори. Мені не хотілося цьому вірити… — Голос її затнувся. — Їх катували…
Сара замовкла, запала гнітюча тиша. Хитаючи головою, вона знову обізвалася:
— Що ж ви робитимете?
— Хтозна.
— Ви не думаєте про…
— Авжеж, — сумовито сказав Матьє. — Гадаю, так воно і скінчиться.
— Любий мій Матьє! — схвильовано вигукнула Сара.
Він суворо зиркнув на неї, й вона збентежено замовкла; він побачив, як у її очах з'явився проблиск розуміння.
— Гаразд, — за хвилю сказала вона, — побіжу. Обов'язково зателефонуйте мені завтра вранці, я хочу знати, що ви вирішили.
— Домовилися, — сказав Матьє, — бувайте, Саро.
— До побачення, крихітко Івіш! — вже на порозі гукнула Сара.
— До побачення, пані, — відказала Івіш.
Коли Сара пішла, Матьє почав знову ходити по кімнаті. Йому було зимно.
— Ця жінка, — засміявся він, — справжнісінький буревій. Вона вдирається наче вихор, все валяє додолу і відразу ж зникає.
Івіш і слова не сказала. Матьє знав, що вона не відповість. Він сів біля неї і, дивлячись убік, сказав:
— Івіш, я беру шлюб із Марсель.
У відповідь знову було мовчання. Матьє глянув на важкі зелені штори, що висіли на вікнах. Його охопила страшенна втома.
Понуривши голову, він пояснив:
— Позавчора вона звістила мені, що зайшла у тяж.
Кожне слово було для нього, мов камінь: він не зважувався обернутися до Івіш, та знав, що вона дивиться на нього.
— Не розумію, навіщо ви розповідаєте мені про це, — крижаним голосом озвалася вона. — Це ваші проблеми.
Матьє стенув плечима.
— Ви ж знаєте, що вона була…
— …вашою коханкою? — з погордою запитала Івіш. — Знаєте, я не дуже цікавлюся такими речами.
Вона завагалася, потім неуважно мовила:
— Не розумію, чому в вас такий засмучений вигляд. Якщо ви одружуєтеся з нею, то, певна ж річ, зі своєї власної волі. Якщо ж ні, то, судячи з вашої балачки, засобів не бракує…
— У мене немає грошей, — сказав Матьє. — Я скрізь шукав…
— То ви для цього попросили Бориса позичити в Лоли п'ять тисяч франків?
— А, то ви знаєте? Я не… а втім, для цього.
— Як це мерзенно! — глухо сказала Івіш.
— Авжеж.
— Утім, це мене не стосується, — сказала вона. — Ви самі знаєте, що робите.
Вона допила чай і запитала:
— Котра година?
— За чверть дев'ята.
— Вже смеркло?
Матьє підійшов до вікна і відхилив штору. Тьмава днина ще цідилася крізь жалюзі.
— Не зовсім.
— Ну, що ж, тим гірше, — підводячись, мовила Івіш, — все-таки мені пора. Ще ж ті валізи пакувати, — простогнала вона.
— Що ж, до побачення, — сказав Матьє.
Йому не хотілося затримувати її.
— До побачення.
— То я побачу вас у жовтні?
Ці слова вирвалися в нього мимоволі. Івіш аж підскочила.
— У жовтні! — пронизуючи його поглядом, вигукнула вона. — У жовтні! О ні!
Вона зареготалася.
— Даруйте, — сказала вона, — у вас такий чудернацький вигляд. У мене й на думці не було брати у вас гроші: у вас і так їх замало, щоб утримувати сім'ю.
— Івіш! —
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шляхи свободи. Зрілий вік», після закриття браузера.