read-books.club » Сучасна проза » Аптекар 📚 - Українською

Читати книгу - "Аптекар"

208
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Аптекар" автора Юрій Павлович Винничук. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 85 86 87 ... 98
Перейти на сторінку:
і воліла про неї не думати. Вона вже бачила, що дедалі важче стає випорскувати зі словесних капканів Лукаша, уникати розмов, які ставали для неї чимраз гнітючішими, бо вели в нікуди, змушували губитися в пустелі слів, виплутуватися не завжди вдало. Але вона, щоправда, була готова до цього, вона знала, на що йде, і передбачала, чим усе закінчиться, єдине, що їй хотілося, якомога далі відсунути звучання останніх акордів цієї музичної драми. На відміну від Лукаша й Рути, вона все знала наперед, і їй було сумно через те, що змушена поводитися з ними так жорстоко, було б куди шляхетніше від самого початку відкритися, але це тоді б зруйнувало всі її особисті плани й наміри. Вчора, коли Лукаш перейшов від натяків і недомовок до запитань навпростець, вона сказала:

— Мені дуже шкода, але я не зможу вам дати того, чого ви сподіваєтеся. Передусім свого кохання. Я не можу належати не тільки вам, але й будь-кому… у цьому місті…

Вона ще наголосила «у цьому місті», але Лукаш не помітив тут жодного для себе сигналу, його зачепили слова, що були сказані перед тим, і він вхопився за них, прагнучи змусити розвинути їх, пояснити. Але що вона могла пояснити? Не сьогодні і не тут.

— Скоро ви зрозумієте, що я мала на увазі, — сказала Юліана. — Кожен носить свою печать. Моя печать чорна і гірка. В інший час, і в іншому місці, — вона знову сказала це, — можливо, у нас би щось і вийшло. Але не за таких обставин.

І знову вона загнала в глухий кут свої розумування, бо він відразу перейнявся тими загадковими «обставинами», які вона згадала. І це була остання крапля. Вона усвідомила, що їй краще мовчати, а не говорити, бо щоразу вона відкривала в своїй обороні черговий вилом, у який він притьма намагався прорватися. І вона вмовкла, покірно слухаючи його сповідь. Чи справді він її кохав? А чи кохав у ній лише своє кохання, виплекане в уяві? Але навіть якщо й справді кохав, то що з того? Так тільки ще болючіше і гнітючіше. Він зупинив її, не доходячи до аптеки, поклав руки їй на рамена і продовжував говорити, і слова його натискали у її свідомості на якісь задавнені рани, на дуже чутливі місця, які вона жодними зусиллями не могла затулити. Вона ледь стримувалася, щоб не заплакати, але роки перебування у ролі мужчини далися взнаки, вона витримала цей натиск. Правда, це їй коштувало прокушених вуст. Вона ще подумала: «Добре, що я встигла випити перед цим вина», це додало їй сили і твердості. Вона уперто мовчала і тільки дивилася в його обличчя, не зводячи очей, а він під її поглядом губився, втрачав нитку думки, час від часу опускав очі й говорив кудись у землю, і все, що він говорив, було їй і так давно зрозуміле, і в якийсь інший час, а не в цей, вона б з радістю це почула і прийняла, але не тут, не тут, не тепер, не тепер… Вона вже була на межі того, щоб вирватися з плетива його слів і втекти, забитися у свій куточок, але, на щастя, він, мовби здогадавшись, що розмовляє з холодним сфінксом, замовк. Далі вони поверталися в тиші, у гнітючій тиші взаємних непорозумінь і безнадійних недомовок.

Юліана вислизнула з-під ковдри і виглянула у вікно. У саду поралися Айзек і Рута: він згрібав на купу торішнє мокре й перепріле під недавнім снігом листя, а вона викопувала з вологої землі корінці моркви, пастернака й петрушки, які перезимували під тим листям. Юліана б з охотою долучилася до них, але не зараз, не зараз. Рута вже чується господинею, і це чудово. Тобто було б чудово, якби вона не поклала око на Лоренцо. Цього вже просто забагато — відбиватися відразу від обох людей, до яких чуєш глибоку симпатію і радше бачила б їх разом, щасливих і закоханих. Але чомусь усе пішло шкереберть. Чому я, а не Рута? — подумала Юліана. Невже він не захопився нею лише тому, що вона живе з катом? Але ж знає, як там насправді. А вчора, того найважчого вечора, коли вони з Лукашем повернулися до аптеки, сталася ще одна знаменна подія: Каспер привів Руту назад і заявив, що вона може бути вільна, що він зрікається свого права до неї. Він був сумний, але твердий у своїх намірах. Рута світилася радісними очима. Ще одне розбите кохання. Точніше ще два: Каспера до Рути і Рути до мене. Разом — три! Три розбитих серця. З яких принаймні одне ще про це не підозрює.

Юліана відчула легку паніку. Адже вечір не закінчився так, як мав би закінчитися, бо Рута почала розповідати, яким чином вивільнилася від Каспера, і її оповідь, звичайно, адресувалася насамперед Лоренцо. Рута впала перед Каспером на коліна, заломила руки і зі сльозами на очах благала, прикликаючи на поміч усіх святих, дати їй волю. І аби підкріпити своє благання чимось поважним, не знайшла нічого мудрішого, хитрішого і дотепнішого, як запевнити Каспера в тому, що вона закохана на смерть… о, Господи!., в аптекаря!

Лукаш з Юліаною неабияк отетеріли від цієї звістки. Але чого можна було сподіватися від цієї екзальтованої дитини, всі емоції якої на поверхні? Вона вирішила, що саме таке пояснення справить на Каспера потрібне враження. Кохання і не менше. Щоб уже остаточно знищити всі його надії і будь-які аргументи. При цьому вона, правда, не втрималася і натякнула, що знає, як Каспер у її відсутність розважається з сарацинкою. Отже, йому самотньо не буде. Правда, Каспер поцікавився, чому таке нестримне кохання пробудилося саме до аптекаря у той час, як він не раз помічав, якими очима дивиться Рута на Лоренцо. І якби Рута сказала, що вибирає замість зрілого мужчини… тут дівчина з усією своєю наївністю перепросилася і промовила слова, які вжив Каспер… «якогось безвусого піцика», то він би ніколи з цим не змирився. А от аптекар — інша справа. Надто, що Каспер завше чув до нього симпатію.

— От як я мудро все змудрувала! — засміялася вона на завершення, зануривши всіх у глибоку задуму.

При цьому вона так виразно поглянула на Юліану, мовби у них усе вже було домовлено, всі перепони подолано, а тепер зосталася тільки оця несуттєва дрібничка, з якою вони теж дали собі раду.

Юліана стала одягатися. Вчорашній вечір вивів її з рівноваги — надто багато подій, надто

1 ... 85 86 87 ... 98
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Аптекар», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Аптекар"