Читати книгу - "Оповіді визволителя"

в стволі міномета відносно невеликий, тому міномет на відміну від гармати або гаубиці стріляє не сталевими, а чавунними боєприпасами. Їх не доводиться точити на верстатах. На заводі розплавлений чавун розливають у форми, немов суп в солдатські казанки. Корпус міни, зроблений з чавуну, при розриві розлітається на безліч дрібних осколків, які створюють щільну хмару осколків. Снаряди для гармат і гаубиць не тільки більш дорогі, вони й більш міцні, тому під час вибуху у них менш щільна хмара осколків.

Сталевий артилерійський снаряд має ведучий поясок, який виступає над поверхнею корпусу снаряда. Він виготовлений з червоної міді або зі сплаву міді з нікелем. При пострілі ведучий поясок врізається в нарізи каналу ствола і змушує снаряд йти вперед по гвинтоподібним нарізам. Снаряд розкручується навколо поздовжньої осі, і в результаті різко підвищується точність стрільби.

Але виготовлення ведучих поясків — справа дорога і клопітна. Крім того, вони псують ствол. Внаслідок інтенсивної стрільби — обміднення ствола, явище, що різко знижує бойові якості гармат. А мінометна міна — ніякого нікелю, ніякої міді. І не потрібно цей поясок на корпус снаряда насаджувати. І ніякого обміднення ствола.

У 1942 році, найстрашнішому році для Радянського Союзу, коли виробництво військової продукції впало до катастрофічно низького рівня, міномет був єдиною зброєю, доступною кожному радянському командиру.

За чотири роки війни Радянський Союз зробив 348 тисяч мінометів. Третина мільйона! У той же самий період Німеччина зробила лише 68 тисяч мінометів. За кількістю вироблених мінометних боєприпасів Радянський Союз набагато перевершив увесь інший світ.

Радянські міномети були кращими в світі.

Ходять чутки, що радянські конструктори запозичили конструкцію у французів. Своєї думки з цього приводу не нав’язую. Судіть самі. У 1940 році німці розгромили Францію, захопили багато зброї, військові заводи, технічну документацію. Проте французькі міномети виробляти не стали. У 1941 році німці в Запоріжжі захопили технічну документацію на радянські 120-мм міномети. І негайно розгорнули їхнє виробництво.

В чому справа? Як виявилося, в плиті. Опорна плита французького міномета прямокутна. Тому міномет міг стріляти в одному напрямку. Не змінюючи положення плити, можна було розвернути ствол на два градуси в один бік і на два в інший. Радянський міномет, маючи такий же калібр, спирався зовсім на іншу плиту круглої випуклої форми. Тому ствол можна було розвертати дуже далеко як в один, так і в інший бік. Німці відразу оцінили цю перевагу. Після війни до цього дійшли й всі інші, включно з французами.

4

Радянські командири цінували міномет за його високу надійність, легкість в освоєнні (солдата можна навчити стрільбі з міномета за кілька хвилин) і невибагливість; міномет майже не вимагав обслуговування. Зібраний міномет завжди знаходиться в повній бойовій готовності, в будь-якій ситуації з нього можна негайно відкрити вогонь по ворогу важкими мінами.

Під час Другої світової війни Червона Армія мала на озброєнні міномети калібрів 37, 50, 82 і 120 мм.

37-мм і 50-мм міномети себе не виправдали як занадто легкі. Вони були зняті з виробництва, а потім і з озброєння.

Більш цікавий 82-мм міномет. На озброєнні армій багатьох західних країн стояли міномети калібру 81 мм (точніше — 81,4 мм.) Радянський міномет мав калібр 82 мм. Чи велика різниця? Різниця трохи більше половини міліметра. Всього лиш. Однак! З нашого міномета можна було стріляти трофейними німецькими мінами, а ось трофейні радянські міни в німецький міномет не лізли: зайвих півміліметра, хай їм грець.

З радянського мінометів можна було стріляти і мінами, які поставлялися союзниками. Для стрільби іноземними боєприпасами були розроблені спеціальні таблиці, тому точність стрільби не знижувалася.

82-мм міномет зразка 1937 року має вагу 56 кілограмів, розбирається на три частини і переноситься розрахунком з трьох осіб. Він кидає міни вагою по три з половиною кілограми максимум на три кілометри. Скорострільність... до 30 (тридцяти!) пострілів на хвилину.

В кінці 1950-х років 82-мм міномети забрали з військ і поклали на склади. Вирішили так: вони каші не просять, нехай лежать.

У 1960-х року найбільший американський міномет мав калібр 106,7 мм, а найменший радянський — 120 мм. Найважча американська мінометна міна важила 12,3 кг, найлегша радянська — 15,9 кг.

Крім «маленького» 120-мм міномета на озброєнні Радянської Армії стояли великі і дуже великі міномети.

У 1971 році був прийнятий на озброєння 82-мм автоматичний міномет 2Б9 «Васильок». Красиві назви давали у нас артилерійським гарматам: «Гвоздика», «Акація», «Гіацинт». Поява автоматичного міномету «Васильок» зовсім не означала, що Радянська Армія відмовляється від простої конструкції і від важкої міни 120-мм міномета. 120-мм міномет залишався на озброєнні, однак був доповнений 82-мм автоматичним. «Васильок», хоча і мав більш легкі міни, та з вогневої потужності різко перевершував всі існуючі зразки зброї цього класу в світі.

Звичайно, «Васильок» складніший за звичайний міномет, проте все ж він відносно простий і надійний як автомат Калашникова. Він може вести вогонь як одиночними пострілами, так і в автоматичному режимі. Темп стрільби — 120 пострілів на хвилину. Він стріляє як по настильній, так і по навісній траєкторії. Він використовує як звичайні міни, ті, якими стріляють міномети зразка 1937 року, так і спеціально створені для нього протитанкові боєприпаси.

У разі необхідності командир мотострілецького батальйону може поставити батарею таких мінометів на напрямі прориву танків противника і бити по ним чергами, немов з великих кулеметів.

В Афгані народні умільці поставили «Василька» на легкий броньований гусеничний тягач МТ-ЛБ, що повністю себе виправдало.

5

Радянські командири в усі часи вважали, що вогневої потужності ніколи не буває занадто багато. Чим більше тим краще. Сметаною вареників не переведеш! Тому ще в ході війни з Німеччиною, 17 січня 1944 року, на озброєння Червоної Армії був прийнятий 160-мм міномет МТ-13. Вага його міни — 41 кілограм. Скорострільність — 3-4 постріли на хвилину. Максимальна дальність стрільби — 5100 метрів.

А як же його заряджати, коли дульна частина ствола піднята над землею на три метри? Єдино можливе рішення — заряджати з казенної частини. Ствол нахиляють вперед. Розрахунок вставляє міну так, як заряджають сучасні гармати і гаубиці, — не з дульної, а з казенної частини. Лиш тільки міну вставили, ствол під дією додаткової ваги повертався у вихідне положення, після чого робився постріл.

До кінця війни радянська промисловість випустила 512 мінометів цього типу. Жодна армія світу не мала нічого подібного. Після війни їхнє виробництво тривало.

Цього було мало, і товариш Сталін в 1944 році наказав розробити більш потужний міномет. Він поступив на озброєння