Читати книгу - "Улісс"

схибнувся на розпродажах, — зауважив МакКой. — Днями ми йшли з ним, і на Ліффі-стрит він купив у якогось старого книжку за два шилінги. Там були класні гравюри, які коштують удвічі дорожче, ніж книжка, а ще зірки й місяць, і комети з довгими хвостами. Усе про астрономію.

Ленеган засміявся.

— Зараз я розкажу прецікаву історію про хвости комет, — сказав він. — Ось вийдемо тільки на сонце.

Вони пройшли по металевому мосту й подалися набережною Веллінгтона понад парапетом.

Юний Патрик Алоїзіус Дігнем вийшов із лавки Мангана, колишньої Ференбаха, несучи півтора фунти свинини.

— У Гленкрі, у виправній колонії для неповнолітніх, відбувалася велика учта, — жваво розпочав Ленеган. — Знаєте, такий собі щорічний банкет. Коли всі вбрані по повному параду. Був там і лорд-мер, тоді цю посаду обіймав Вел Діллон, і сер Чарльз Камерон, і Ден Доусон, він робив доповідь, а потім був концерт. Співали Бартелл д’Арсі і Бенджамін Доллард…

— Я знаю, — урвав його МакКой. — Моя жінка співала там одного разу.

— Справді? — перепитав Ленеган.

Табличка Здаємо квартири без меблів знову з’явилася на віконній рамі будинку № 7 по Екклз-стрит.

На мить він припинив свою розповідь і засміявся хрипким сміхом.

— Та ні ж бо, дайте докажу, це ще не все, — зрештою обізвався він. — Делагант із Кемден-стрит подбав про наїдки, а ваш покірний слуга був за виночерпія. І Блум із дружиною там були теж. Напоїв на столі: пий — не хочу. І портвейн, і херес, і кюрасао; і ми всьому тому віддали належне. Погуляли, як то кажуть, на всі боки. Після рідкого перейшли до твердішого. Гори смаженого м’ясива, пиріжки з родзинками…

— Я знаю, — озвався МакКой. — Того року, коли моя жінка була там…

Ленеган узяв його ніжно за лікоть.

— Та дайте ж доказати, — сказав він. — Після всієї цієї веселухи ми організували собі опівнічний сніданок, і коли намилилися вирушати, то вже настала та година глупої ночі, після якої починається ранкове похмілля. Та коли ми їхали додому через гору Фезербед, зимова ніч була чудова. Блум і Крис Каллінан сиділи на одному боці карети, а я з його дружиною на протилежному. І ми ну співати хори й дуети: Ти подивись, як перший промінь ранку{528}. А вона надудлилася по самі вінця тим Делагантовим портвейном. І щоразу, коли цей бісів ридван підскакував на вибоїнах, вона просто падала на мене. Приємно було до чортиків! У пазусі в неї двійко препишних, дай їй, Боже, здоров’я. Ось такі.

Він склав долоні у формі півкулі й відставив їх на лікоть від себе, наморщивши лоба.

— Я підтикав під неї плед і раз-по-раз поправляв її боа. Ви втямили, про що я?

Його руки малювали в повітрі округлі форми. Він щільно зажмурив очі, згадуючи, як йому було солодко, напружився всім тілом і видав ніжний посвист.

— Весь час мій хлоп стирчав як по команді струнко, — сказав він, зітхнувши. — А вона штучка загониста, це без сумніву. А Блум знай показував Крисові Каллінану та кучеру всякі зірки й комети небесні: і Велику Ведмедицю, й Геркулеса, і Дракона, і всяку іншу всячину. Але ж я, так би мовити, саме блукав по Молочному шляху. А він таки знає їх усі до останньої, слово чести. Нарешті й вона відшукала у далекому закутку, ген за тисячу миль, якусь одненьку мацюпусіньку. І питає: А як, Польді, зоветься он ота зірочка? Загнала таки Блума в глухий кут, присягаюся пресвятим хрестом. Яка саме, чи не ота? — питає Крис Каллінен. — Та це й не зірочка, а просто дірочка в закутку. Отут він, слово чести, як в око вліпив.

Ленеган зупинився і сперся на парапет у приступі безгучного сміху.

— Ой, тримайте мене ззаду, бо упаду, — ледве спромігся він.

Бліде обличчя МакКоя на мить посміхнулося і знову набуло серйозного виразу. Ленеган рушив далі. Він трохи підняв свою синю кепку яхтсмена і швидко чухнув потилицю. В сліпучих променях сонця він скоса позирнув на МакКоя.

— Блум чоловік культурний і начитаний, — сказав він поважно. — Не якийсь там мугир і не хлюст… самі розумієте… Наш друзяка Блум, в душі він артист.

* * *

Містер Блум спроквола гортав сторінки «Страхітливих викриттів Марії Монк», потім «Шедевра» Арістотеля. Шрифт якийсь кривулястий, химерний. Кольорові вклейки: немовлята, скручені калачиком у криваво-червоних утробах, наче щойно вирізана печінка на скотобійні. Таких, як вони, у цю хвилину їх сила-силенна по всьому світі. Усі вони напирають своїми голівками, щоб вийти звідти на світ Божий. Немовля народжується де-небудь кожну хвилину. Місіс Пюрфуа-Чистовір.

Він відклав обидві книжки й подивився на третю: «Оповіді з гетто», автор Леопольд фон Захер-Мазох.

— Ця у мене є, — сказав він, відсуваючи її.

Крамар кинув на прилавок іще дві чималі книги.

— Ось іще дві книжчини, цікаві для охочих, — оголосив він.

Його дихання, чутне через прилавок із його гнилозубого рота, пахтіло цибулею. Він нахилився, набрав оберемком стос інших книжок, притиснув їх до незащебнутої камізельки й поніс за заяложену завіску.

На мосту О’Коннелла чимало присутніх могли спостерігати величаву поставу і мальовниче вбрання містера Деніса Дж. Маджінні, навчителя танців і т. п. Містер Блум наодинці озирнув назви книжок. «Красуні-мучительки», автор Джеймс Лавберч. Тобто «любитель карати різками». Знаю таких. Були у мене такі? Були.

Він розгорнув книжку. Здається, саме вона.

Жіночий голос за заяложеною завіскою. Послухаймо. Чоловік.

Ні, їй таке не дуже до вподоби. Їй колись уже приносив.

Він прочитав іще одну назву: «Принади гріха». Ближче до того, що її вабить. Ану поглянемо.

Розгорнув навмання і прочитав.

— Геть усі долари, які давав їй чоловік, вона витрачала в магазинах на розкішні вбрання і всякі коштовні витребеньки. Задля нього! Задля Рауля!

Так. Це воно. Осьде. Спробую ще.

— Їхні уста злилися в пристрасному солодкому поцілунку, а його руки пестили округлі форми її тіла під легенькою спідньою сорочкою.

Так. Що треба. А кінець.

— Ви запізнилися, — озвався він хрипким голосом, злостиво позираючи на неї з підозрою. Струнка красуня скинула пелерину, оторочену соболиним хутром, показавши свої прегарні плечі й пишні перса, що двигтіли. Коли вона повернулася до нього, на її звабливих устах грала прихована посмішка.

Містер Блум прочитав іще раз: Струнка красуня…

І зразу він наче поринув у теплу купіль, і вона заспокоїла його тіло. У зім’ятому одязі тіло стає вимогливим. Білки очей випинаються. Ніздрі розширюються, винюхуючи здобич. Мастила напахчувати груди ширять свій аромат (для нього! Для Рауля!). Прілий цибульний пах із-під пахов. Слизький риб’ячий клей (її перса, що двигтять!). Відчути! Стиснути! Здавити! Лев’яче лайно, що