Читати книгу - "Готель"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Якби в нього спитали, чому він так хоче зробити цю послугу містерові Макдермоту, Букер Т., певно, не зміг би пояснити, бо йому забракло б слів. Просто в присутності молодого заступника головного адміністратора він почував себе людиною. Такою ж людиною, як усі.
Він вирішив шукати далі.
Щоб не було неприємностей, Букер Т. піднявся з підвалу на прохідну і на контрольному годиннику відбив у своїй картці час, коли він закінчив роботу. А потім повернувся вниз. Він знав, що його повернення навряд чи помітять. Сміттєспалювальна піч мало кого цікавить.
Він перебирав сміття ще три з половиною години — повільно, методично, розуміючи, що, можливо, папірець той у сміття і не потрапив, або згорів ще перед тим, як Макдермот прийшов до нього із своїм проханням.
Над полудень він ледве стояв на ногах від утоми, але йому лишалося ще два контейнери.
Витрусивши сміття з передостаннього, він майже зразу побачив зіжмаканий воскований папір, у який звичайно загортають сніданки. Розгорнувши його, він знайшов усередині зім’ятий готельний бланк — точну копію залишеного Макдермотом. Він переконався в цьому, піднісши обидва до лампочки.
Знайдений папірець був у масних плямах і трохи підмочений. В одному місці написане розпливлося — власне, одне-два слова. Решту слів можна було прочитати.
Букер Т. надів свій брудний, заяложений піджак і рушив нагору.
5
В просторому кабінеті Уоррена Трента містер Демпстер закінчив свою конфіденційну розмову із старшим ревізором. Поки Ройолл Едвардс збирав розкладені на столі фінансові звіти й акти ревізій, до кабінету почали сходитися учасники наради. Першим з явився схожий на Піквіка банкір Еміль Дюмер — надміру врочистий і надміру серйозний. Слідом за ним увійшли худий, незграбний адвокат, що вів усі юридичні справи «Сейнт-Грегорі», і його молодший колега з іншої новоорлеанської контори, який мав репрезентувати інтереси Олберта Уеллса.
Пітер Макдермот увійшов разом з Уорреном Трентом — вони зустрілися перед дверима кабінету. Хоч на цій нараді Уоррен Трент мав зректися своїх прав на готель, він був веселий і жвавий — таким його не бачили вже давно.
Олберт Уеллс прибув останнім.
Нараду відкрив, значущо відкашлявшись, Еміль Дюмер.
Банкір зазначив, що умови продажу загалом уже погоджено. Метою ж наради, на якій він головує на прохання містер Трента й містера Демпстера, є обговорення процедурних питань, зокрема — дата переоформлення готелю на нового власника. Ніяких труднощів тут не передбачається. Термін чинності заставної, який мав скінчитися сьогодні, продовжений Промислово-комерційним банком після одержання відповідних гарантій від містера Демпстера, фінансового уповноваженого містера Уеллса.
Пітер перехопив іронічний погляд Уоррена Трента, який протягом кількох місяців безуспішно добивався пролонгації заставної.
Потім Пітер Макдермот, а за ним Ройолл Едвардс відповіли на запитання, що стосувалися діяльності адміністрації й фінансових сярав.
Двічі Крістіна виходила й поверталася з документами з готельного архіву.
Нарешті містер Демпстер сказав:
— Нам лишається обговорити останнє питання. Недавно, перебуваючи в Нью-Йорку, я читав сенсаційні повідомлення, що кидають тінь на репутацію «Сейнт-Грегорі». Я хотів би мати гарантію, що такі інциденти більше не повторяться, принаймні, до зміни керівництва.
В кімнаті запала тиша.
Літній адвокат зачудовано звів брови. Молодший голосним шепотом пояснив:
— Готель відмовився прийняти кольорового.
— Так-так, — покивав головою літній адвокат.
— Я хочу внести ясність у це питання. — Містер Демпстер скинув окуляри й заходився їх протирати. — Я зовсім не наполягаю на якихось докорінних змінах у характері діяльності готелю. Як бізнесмен, я гадаю, що місцеві звичаї й тенденції треба поважати. Я зацікавлений лише в одному: щоб можливе повторення згаданої ситуації не призвело до аналогічних небажаних наслідків.
Слова його знов були зустрінуті мовчанням.
І тут Пітер Макдермот відчув, що загальна увага зосереджена тепер на ньому. Він аж похолов, усвідомивши, що раптом, цілком несподівано, сталася криза — перша криза і перше випробування його в новій ролі. І від того, як він поведеться, залежатиме, можливо, майбутнє готелю — і його власне. Він помовчав, збираючи думки, і заговорив тільки після того, як зважив кожне слово своєї відповіді.
— Сказане хвилину тому, — неголосно почав він, кивнувши вбік молодшого адвоката, — на жаль, правда. Делегатові з’їзду, який наперед зарезервував номер у нашому готелі, показали на двері. Він був стоматологом, заслуженим ученим і негром. Із соромом мушу признатися, що на двері показав йому я особисто. Після того я дав собі слово, що більше ніколи цього не робитиму…
— Навряд чи вам, як віце-президентові, доведеться особисто… — втрутився Еміль Дюмер.
— Більше ніколи не робитиму цього сам і не дозволятиму це своїм підлеглим.
Банкір стулив губи.
— Це вельми широкомовна заява.
А Уоррен Трент, кисло скривившись, докинув:
— З приводу цього ми вже не раз товкли воду в ступі.
— Джентльмени, — промовив, надіваючи окуляри, містер Демпстер, — дозвольте повторити: я зовсім не наполягаю на якихось докорінних змінах.
— Але я наполягаю на них, містере Демпстер.
«Якщо вже давати бій, то зараз, — вирішив Пітер. — Або я керуватиму готелем, або ні».
Монреальський бізнесмен подався вперед над столом.
— Тоді поясніть, будь ласка, свою позицію.
Відкинувши вагання, Пітер вирішив іти ва-банк.
— Моя позиція дуже проста. Я погоджуся на посаду віце-президента лише в тому разі, якщо готель відмовиться від політики сегрегації.
— Може, вам варто було б добре поміркувати, перше ніж диктувати свої умови?
— Очевидно, — спокійно сказав Пітер, — ваше запитання пояснюється тим, що вам відомі деякі факти з мого послужного списку?
— Маєте рацію, — кивнув містер Демпстер.
Пітер помітив, що Крістіна пильно дивиться йому в очі й подумав: «Цікаво, що вона зараз хотіла б мені сказати». Вголос він промовив:
— Я все обміркував. І вважаю своїм обов’язком повідомити вас, на чому я стою.
Містер Демпстер знову взявся за свої окуляри. Тепер він звертався вже до присутніх.
— Звичайно, тверді переконання в усіх нас можуть викликати тільки повагу. Та все-таки мені здається, що остаточне розв язання даної проблеми варто на деякий час відкласти. Якби містер Макдермот погодився, ми могли б повернутися до розгляду її, скажімо, за місяць чи за два.
«Якби містер Макдермот погодився…» Отже, подумав Пітер, цей хитрюга відкриває мені шлях до відступу. Радить скористатися із старого, знайомого прийому: спочатку ти декларуєш свої погляди, присипляєш власне сумління, а потім ідеш
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Готель», після закриття браузера.