Читати книгу - "Мовчазна пацієнтка, Алекс Міхаелідес"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Я зрозумів, що трохи боюся Макса Беренсона, так само, як Таня побоюється його. Я згадав, що вона пошепки радила мені поговорити з Полом і запитати його… про що? Щось про ніч після аварії, у якій загинула мати Алісії. Пам’ятаю вираз Таниного обличчя, коли з’явився Макс, як вона стишилась і посміхнулася до нього. «Ні, — подумав я, — Макса Беренсона не слід недооцінювати».
Це може стати небезпечною помилкою.
7
Потяг поволі наближався до Кембриджа, пейзаж на обрії вирівнювався, а температура знижувалася. Покидаючи станцію, я застібнув пальто. Вітер шмагав обличчя потоком крижаних лез. Я йшов до пабу на зустріч із Полом.
«Білий ведмідь» був напіврозваленим старезним пивним баром. Здавалося, що з роками до первинної будівлі додали кілька прибудов. Двоє студентів мужньо протистояли вітру і, закутавшись у шарфи, сиділи в пивному садку 31 зі своїми кухлями й курили. Усередині пабу температура була значно вищою завдяки камінам, які забезпечували бажане полегшення від холоду.
Я взяв собі випити і роззирнувся, шукаючи Пола. Зі стійки бару бачив кілька невеличких зал. Освітлення було погане, тож я роздивлявся силуети у напівтемряві, безуспішно намагаючись знайти Пола. «Гарне місце для таємних зустрічей», — подумав я. А саме такою я вважав нашу.
Врешті я помітив — він самотньо сидів у маленькій залі. Грівся біля вогню спиною до дверей. Я одразу його впізнав за міцною будовою тіла. Його широка спина майже затуляла камін.
— Поле?
Він підстрибнув і розвернувся. У крихітній кімнаті Пол здавався справжнім велетнем. Йому доводилося трохи нахилятися, щоб не зачепити стелю.
— Привіт, — відповів він. Пол скидався на пацієнта, що готує себе до поганих новин від лікаря. Він пропустив мене, я сів перед каміном і з полегшенням відчув тепло на обличчі й руках.
— Тут холодніше, ніж у Лондоні, — сказав я. — Ще й цей вітер.
— Подейкують, що він дме просто з Сибіру, — промовив Пол і одразу продовжив, напевно, він був не в настрої для пустопорожньої балаканини: — То що там зі щоденником? Я не знав, що Алісія веде його.
— Так, вона вела щоденник.
— І вона дала його тобі?
Я кивнув.
— І? Що в ньому написано?
— У ньому детально описані останні кілька місяців до вбивства. І ще є кілька розбіжностей, про які я хотів тебе запитати.
— Яких розбіжностей?
— Між твоїм переказом подій та її.
— Про що ти говориш? — Пол відставив свій кухоль і пильно подивився на мене. — Що ти маєш на увазі?
— Ну, по-перше, ти сказав, що не бачився з Алісією кілька років до вбивства.
Пол затнувся.
— Я так сказав?
— А у щоденнику Алісія пише, що бачилася з тобою за кілька тижнів до вбивства Ґебріела. За її словами, ти приїздив до них додому в Гемпстед.
Я уп’явся у Пола поглядом, відчуваючи, що всередині він зламався. Раптом він став схожий на хлопчика, чиє тіло було завелике для нього. Вочевидь, йому було страшно. Він спочатку нічого не відповів, а потім крадькома подивився на мене.
— Можна мені глянути? На щоденник?
Я похитав головою.
— Не думаю, що це доречно. Хай там як, я його з собою не взяв.
— Тоді як я можу бути впевнений, що він існує? Ти можеш брехати.
— Я не брешу. А ось ти — так, ти брехав мені, Поле. Чому?
— Це не твоє діло, ось чому.
— Боюся, що моє. Мене турбує благополуччя Алісії.
— Її благополуччя не має до мене жодного стосунку. Я її не кривдив.
— Я і не кажу, що ти це робив.
— Ага, ясно.
— Чому б тобі не розповісти, що сталося?
Пол знизав плечима.
— Це довга історія. — Він замислився, але потім здався. Він говорив швидко, задихаючись, і я відчув, що для нього це було полегшенням — зрештою розповісти комусь. — Я був у жахливому стані. У мене були проблеми, знаєш: я грав на гроші і завинив суму, якої не міг віддати. Мені потрібно
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мовчазна пацієнтка, Алекс Міхаелідес», після закриття браузера.