read-books.club » Класика » Мартін Іден, Джек Лондон 📚 - Українською

Читати книгу - "Мартін Іден, Джек Лондон"

241
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Мартін Іден" автора Джек Лондон. Жанр книги: Класика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 84 85 86 ... 118
Перейти на сторінку:
в околиці. До того ж міс Фленеген попередила, щоб блузка була конче готова на вечір. Усі знали, що коло неї упадав коваль Джон Колінз, і Марії сказали по секрету, що вони завтра йдуть гуляти до парку Золотої Брами. Даремно силкувалася Марія врятувати блузку. Мартін посадив Марію на стілець, і вона, з жахом витріщивши очі, дивилася, що діялося далі. За час, у чотири рази коротший, аніж би в неї самої на це пішло, блузку було без ніяких ушкоджень випрасувано, і то - визнала Марія - не згірш, якби вона сама це робила.

- Я б скінчив швидше,- заявив Мартін,- коли б ваші праси були гарячіші.

А тим часом у нього в руці був такий розпечений прас, що Марія ним нізащо б не зважилась торкнутися білизни.

- Ви не так збризкуєте,- сказав він їй далі.- Ось я вам зараз покажу. Тут потрібен певний тиск. Коли хто хоче швидко прасувати, треба білизну сприскувати й класти під гніт.

Мартін приніс із льоху ящик, приладнав до нього покришку і приволік також старе заліззя, що Сільвине плем’я назбирало для лахмітника. Тоді поскладав побризкану білизну в ящик, накрив покришкою і приважив заліззям, закінчивши таким чином підготовчі роботи.

- А тепер дивіться уважно,- сказав він і, роздягтись до сорочки, схопив прас, розпечений мало не до червоного.

- Він випрасував білизна,- розповідала згодом Марія сусідкам,- взявся до шерстяна одежа. «Ви дурна, Маріє,- каже він,- я покажу вам, як прати шерстяне». І таки показав. Узяв бочка, дві жердини, ступиця з колеса і за десять хвилин зробив машина.

Мартін навчився цієї премудрості у Джо в «Гарячих Джерелах», у Шеллі. Стара ступиця, насаджена внизу на сторчову палицю, правила за поршень. З другого кінця її було прикріплено до другої палиці, підв’язаної до бантини, так що за допомогою цього приладу можна було, орудуючи однією рукою, чудово вибивати шерстяні речі.

- І тепер я вже ніколи не перу шерстяний одяг,- кінчала вона незмінно своє оповідання,- а лишаю коло бочки з жердини дітлахів. Розумна людина цей Мартін Іден.

А проте, явивши своє мистецтво і вдосконаливши Маріїну кухонну пральню, сам він багато втратив у її очах. Весь романтичний ореол, що оточував його, розвіявся, мов дим, коли вона дізналася, що він колись працював у пральні. Ні його книжки, ні поважні друзі, що приїздили до нього в екіпажах і приносили безліч пляшок віскі, тепер уже нічого не важили. Кінець кінцем, він був такий самий робітник, як і вона сама, і обоє вони належали до одного класу й касти. Він став їй ближчий і зрозуміліший, але чар загадковості зник.

Рідня Мартінова цуралась його дедалі більше. Після невдалого виступу містера Хігінботема показав себе рівно й містер Герман Шмідт. Мартінові пощастило продати кілька газетних оповідань, гумористичних віршів та жартів, і на деякий час його добробут трохи поліпшився. Він не тільки розплатився з боргами, а й викупив свого чорного костюма та велосипеда. У велосипеді треба було направити погнуту педаль, і на знак прихильного ставлення до майбутнього швагра Мартін одіслав машину до майстерні Германа Шмідта.

Того ж самого дня Мартін врадувано побачив, що якийсь малий хлопчина тягне йому велосипед додому. Очевидно, Шмідт цією несподіваною люб’язністю теж хотів показати свою прихильність, вирішив Мартін, бо полагоджені велосипеди замовці звичайно самі забирають з майстерні. Але, оглянувши велосипед, він побачив, що ніякого ремонту не зроблено. Він подзвонив по телефону до нареченого сестри і дізнався, що той не хоче мати з ним нічого спільного «ні під яким оглядом».

- Пане Германе фон Шмідте,- весело відказав Мартін,- я дуже маю охоту зайти до тебе, посмикнути за швабський твій ніс.

- Тільки ти прийдеш, я одразу ж пошлю по поліцію! - гукнув Шмідт,- Я тобі покажу, як заводитись. Зі мною ніякі такі штучки не вийдуть. І не хочу я мати нічого спільного з такими, як ти. Ти дармоїд, ось ти хто, і мене ти не ошукаєш. Як я беру твою сестру, то ти можеш обдирати мене? А дзуськи! Чого ти не берешся до праці, щоб чесно собі на життя заробляти? Ану, відповідай-но?

Мартінова філософія взяла гору, приглушивши гнів. Він повісив трубку і весело присвиснув. Але скоро по тому його охопив сум і почуття самотності. Ніхто не розумів його, нікому він не потрібен, хіба що Брісенденові, але й той не знати куди завіявся.

Уже сутеніло, коли Мартін з покупками в руках вийшов з овочевої крамниці. На розі спинився трамвай, і на приступках з’явилася знайома худорлява постать. У Мартіна радісно забилося серце. Це був Брісенден, і при світлі трамвайних огнів Мартін розглядів відстовбурчені кишені ного пальта - в одній були книжки, а в другій пляшка віскі.

 

РОЗДІЛ XXXV

 

 

Брісенден не став пояснювати, чого він так довго не приходив, а Мартін не допитувався. Вистачало йому, що він бачив бліде обличчя друга крізь пару, що здіймалася над склянками грогу.

- Я теж не сидів без діла,- сказав Брісенден, коли Мартін розповів йому про свої останні роботи.

Він витяг з кишені рукопис і передав його Мартінові; той, прочитавши заголовок, зацікавлено підвів погляд.

- Еге ж бо,- засміявся Брісенден.- А що, добра назва? «Ефемерида», одне слово. І воно ваше,- пригадуєте, ви мені змалювали людину, завжди випростувану істоту, одухотворену неорганічну матерію, останню з ефемерид, що живе в куценьких межах своєї температури, визначеної їй на термометрі. Ця ідея засіла у мене в голові, і, щоб звільнитися, я мусив викласти її на папері. Ну, то що ви скажете?

Коли Мартін почав читати, лице йому розпашілося, а потім зблідло. Це було справжнє мистецтво. Форма тріумфувала над змістом, якщо можна назвати тріумфом ідеальне злиття думки і слова, такого досконалого, що в Мартіна від захвату солодко туманіла голова, до очей підступали сльози, а по спині дрож пробігав. Це була велика поема, на шістсот-сімсот рядків, фантастична, дивна, неземна. Це було до жаху разюче й неправдоподібне, а отже існувало тут, написане чорним чорнилом на білих аркушах паперу. Мовилося тут про людину з усіма шуканнями її духу, з усіма її пориваннями осягнути бездонні відхлані, в гонитві до найдальших сонць та веселкових сфер. Це була дика оргія уяви в мозку вмирущої людини, яка крізь стогін упивалася останніми

1 ... 84 85 86 ... 118
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мартін Іден, Джек Лондон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мартін Іден, Джек Лондон"