read-books.club » Сучасна проза » Шалені шахи 📚 - Українською

Читати книгу - "Шалені шахи"

221
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Шалені шахи" автора Тимур Іванович Литовченко. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 84 85 86 ... 97
Перейти на сторінку:
вважайте мої слова нечемною брутальністю або жіночою примхою, однак я наполегливо вимагаю відтермінувати страту самозванця, іменованого в народі царем Наливаєм. Його четвертування, що має звершитися по Вашій вказівці не далі, ніж у найближчі півроку, може стати найбільшою помилкою Вашого правління. Повірте, для такого твердження в мене є найвагоміші підстави, про які Ваша Королівська Величність неодмінно довідається при особистій зустрічі зі мною! Тому благаю Вашу Королівську Величність: перш ніж ухвалювати остаточне рішення, варто прояснити деякі речі, приховані від поглядів інших.

Вдова–королева Анна.»

І лише відправивши гінця до королівського палацу, нарешті зітхнула зі спокійною совістю. Поки рука виводила послання, примара покійного князя Сангушка стояла за плечем старої королеви, пильно спостерігаючи, як вона намагається врятувати його сина. Сина того самого красеня Дмитра Федоровича, якого вона колись шалено кохала, а потім сама, своєю ж нестриманістю прирекла на жахливу смерть і вбила... Тобто посприяла його безславній загибелі — але це практично те ж саме.

Нічого–нічого, тепер вже Анна надолужить свій давній гріх перед небіжчиком! Якщо вдасться врятувати Северина Наливайка, якщо вийде влаштувати його втечу з Уяздовського замку, примара красеня Дмитра Федоровича ніколи більше не посміє з'явитися до неї.

Мабуть, все має вийти якнайкраще. В адресованій племінникові Сигізмунду ІІІ записці Анна не повідомила нічого конкретного. Головне зараз — переконати короля відкласти страту бунтівника. Навряд чи це буде складно. Сигізмунд хоча і править Польщею, проте душа його — на батьківщині у Швеції. Для племінника польський престол — це щось тимчасове, тут він почувається непевно.

Отже, одержавши невиразне попередження від Анни Ягеллонки, король, найшвидше, побажає її вислухати й відстрочить страту. Але навіть якщо король спробує порозумітися невідкладно, завжди можна вигадати правдоподібний привід, що змусить Його Величність призначити додаткове розслідування. За цей час вона встигне звернутися до природного в даній ситуації союзника — князя Острозького.

Який же хитрий лис, цей Костянтин Василь, до чого тонку гру затіяв!.. Старий пройдисвіт, напевно, давно вже помітив майже портретну подібність сотника своєї надвірної корогви із князем Сангушком. Не міг не помітити — інакше не поставив би цю людину на чолі особистої охорони. Та й важко це не помітити: ті ж очі та брови, той же ніс... навіть голос схожий, навіть манера розмовляти! Викапаний Дмитро Федорович...

А як він став самозваним «царем Наливаєм»?! Дуже навіть просто. Северин, напевно ж, навіть не підозрював про своє шляхетне походження: не в характері князя Острозького розкривати подібні речі навіть друзям і найближчим сподвижникам. Зате помикати цим дурником, який перебуває в повному невіданні... спрямовувати його, тишком–нишком підштовхувати до тих або інших вчинків!.. Оце цілком у дусі хитрющого інтригана. Напевно, так все і сталося.

От тобі й Костянтин Василь, отакий хитрун!..

Замкова площа, Варшава, 11 квітня 1597 року

Сивочолий князь почувався незатишно: чомусь здавалося, що вся увага навколишніх витріщак зосереджена винятково на його персоні. Хоча насправді того бути ніяк не могло: юрба зібралася на площі біля королівського палацу заради того, щоб помилуватися суворою, але справедливою стратою Северина Наливайка — кривавого розбійника й самозваного претендента на польський трон. Поки злочинця не привезли, простолюд дивився, як кат посередині ешафоту перебирає хитромудрі інструменти, призначені для витончених тортур. Трохи менший інтерес викликали стомлений очікуванням глашатай і син ката[83], який, допомагаючи батькові, стежив за жаровнею в кутку ешафота. Отже, навряд чи Костянтин Василь заслуговував на увагу натовпу.

З іншого боку, про підтримку заколотників магнатами Острозькими не знав, мабуть, лише той, хто знати ні про що подібне взагалі не хотів. Взяти хоча б бабцю високошляхетну — вдову–королеву Анну... Тільки–но в справу втрутився клятий дурень Мєшковський, тільки–но Северин Наливайко написав польському королеві Сигізмунду ІІІ Вазі зарозумілого листа із сумнозвісним додатком, як Костянтин Василь поспішив умити руки. Зробив вигляд, немовби колишній сотник надвірної корогви — чужа, геть незнайома йому людина. І всі негайно повірили цьому... причому повірили якось вже занадто поспішно.

Втім, події останніх місяців довели, що насправді то була лише видимість віри. Інакше Анна Ягеллонка (яка вболівала за долю Северина Наливайка, виходячи з їй одній відомих міркувань) не звернулася б за допомогою саме до Костянтина Василя. Невідомо, що стара карга наплела Сигізмунду ІІІ Вазі, тільки король зненацька велів відстрочити страту проводиря повстанців і навіщось провести дорозслідування начебто абсолютно зрозумілої справи. Дорозслідування, мабуть, полягало у тім, що Анна щотижня відсилала князеві Острозькому листа із туманними натяками: мовляв, такі справи — мені все відомо, все ясно й зрозуміло — допоможи, княже, урятуй Северина!

Далі — більше. Незабаром до Костянтина Василя потягнулися низки дивних гостей, які вмовляли старого князя влаштувати Наливайку втечу. Це були не тільки посланці імператора Рудольфа ІІ, але й польські шляхтичі! Посилаючись на погане самопочуття, він намагався не приймати нікого з них. Довідавшись про те, що страту брата відкладено, в Острог прискакав Дем'ян. Він просив, благав, переконував господаря врятувати Северина, ладен був зробити для цього що завгодно. Та Острозький був невблаганним і лише тихо повторював: «На все воля Божа».

Популярність Наливайка зросла до того, що навіть сам переможець повстанців — коронний гетьман табору пан Станіслав Жолкевський приїхав до короля Сигізмунда й заявив, що не варто позбавляти життя вільного отамана! Король мало не сказився і вигнав бравого гетьмана з палацу.

А між тим, вдова–королева все писала й писала князеві листи, дедалі відвертіше наполягаючи на допомозі. Можливо, якийсь безбородий молодик і піддався б на цю грубу провокацію, але підманути на полові старого досвідченого інтригана було неможливо! Костянтин Василь прекрасно розумів, що станеться, якщо у відповідь бодай на одне–єдине послання принцеси або одне–єдине прохання чергового дивного візитера він хоча б натяком висловить свою зацікавленість у звільненні Наливайка.

Зрозуміло, у цьому випадку його відповідь негайно передадуть королю — отут і почнеться справжнє «дорозслідування»! Отут і візьмуться

1 ... 84 85 86 ... 97
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шалені шахи», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Шалені шахи"