Читати книгу - "Справа прокурора Малахова"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— По свою дочку?.. Ваші почуття я можу зрозуміти. Але ви не подумали про те, що вона вже доросла людина і забрати її отак просто неможливо. Вона сама мусить вирішити.
— Це, мабуть, правда, — погодився Боровик.
— Доброго ранку, — прогриміло у кімнаті, — дивіться, який красень, товариші.
Старшина Широков зайшов до їдальні, обережно несучи на руках синього шовкового пакунка.
— Тихше, — сказав Малахов, — Ганна й Любочка сплять.
— Прошу глянути, Максим Хомич Широков, власною персоною. Я! Викапаний я! Правда? Схожий?
— Дуже, — підтвердив Малахов.
— Дуже, — повторив Боровик.
— То ж то! — переможно заявив старшина. — Максим Хомич, ходім додому, нам скоро снідати час. Бувайте здорові, товариші.
— До побачення.
Широков пішов, неначебто несучи на руках своє щастя.
Боровик підійшов до вікна, ніби бажаючи сховати від Малахова своє обличчя. Він хотів розібратись у своїх почуттях, але так зразу зробити це було неможливо.
Минуло цілих десять років! Ніхто не знає, як далі складеться життя Сергія Боровика, але ясно одне, якщо і не буде у нього Ганни, то дочка буде напевне. Хай навіть вони житимуть не разом, від того нічого не зміниться…
Ця думка зразу заспокоїла Боровика, і до Малахова він повернувся вже з посмішкою на губах. Обличчя прокурора вразило його виразом глибокого болю і смутку, але запитувати Боровик нічого не став. Він уже поспішав на завод, він уже думав про своїх друзів, і навіть дивно було, як це він міг тут затриматися, коли там, на заводі, йде великий дослід.
— Пробачте, що потурбував вас так рано. Справді, дурень — вдерся, коли всі люди сплять. Пробачте. Мені час.
— Куди ви зараз? — запитав Малахов.
— Звичайно, на завод. Там же другий дослід.
— Так, другий дослід, — повторив Малахов. — Бажаю успіху.
— Спасибі, — відповів Боровик, виходячи з кімнати.
Малахов довго сидів нерухомо і думав, думав, думав. Колись, багато років тому, він був на хімзаводі під час проведення важливого іспиту і бачив там Басову. Вона сиділа біля пульта управління, дивлячись на зеленкуваті циферблати.
Так вона і запам’яталась йому на все життя — освітлена блакитним світлом потужних ламп, сива жінка з вольовим упевненим обличчям, з поглядом, спрямованим у далеке майбутнє. Вона сиділа і дивилась на рухливі стрілки, а здавалося, ніби дивиться на десятки років уперед і бачить те, чого зараз не може побачити ніхто.
Оглавление Вадим Собко Справа прокурора Малахова Розділ перший Розділ другий Розділ третій Розділ четвертий Розділ п’ятий
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Справа прокурора Малахова», після закриття браузера.