Читати книгу - "Безмірна залежність"

Ілля розсміявся:

— Я говорив німецькою тому, що ця жінка завжди на неї переходить при розмові зі мною. Цього разу я вирішив її випередити. І так, я хочу одного разу поїхати до Іспанії, я кілька років там не був. Це просто плани, нічого конкретного.

Я почала заспокоюватися. Почуття, що Ілля виштовхує мене зі свого реального життя, почало відступати.

— Я теж хочу до Іспанії, — сказала я.

— От і добре. Буду мати це на увазі.

— Чому ти цілувався з Оленою в Римі? — раптом запитала я. Так завжди буває в конфлікті: спливають на поверхню всі невирішені питання. Ілля деякий час йшов попереду, а я його наздоганяла, потім він все ж відповів:

— Вона попросила по старій дружбі зробити кілька романтичних знімків, і я погодився.

Я вирішила вдовольнитися такою відповіддю і більше ніколи не повертатися до цієї теми.

Ми обійшли центр Мюнхена і побували скрізь, де я хотіла. По дорозі ми зустріли колегу Іллі за попередньою роботою, який ледь його впізнав і був дуже здивований бачити поруч із ним дівчину.

— Я знаю, куди ми зараз підемо і трохи відпочинемо — в п'ятизірковий готель, — урочисто оголосив Ілля.

— А нас туди впустять?

— Звичайно. Я часто туди заходжу, просто щоб посидіти і відпочити. А які там туалети! Ти просто зобов'язана зробити там селфі!

Що може бути особливого в п'ятизірковому готелі? Так, там було гарно, і ми зробили кілька фото. Але я хотіла йти далі, адже мені було некомфортно, все тут було не для нас. Проте Ілля насолоджувався кожною миттю, сидячи у великому кріслі в холі і попиваючи воду з лимоном.

— А тепер ти повинна оцінити цей туалет, — сказав він, хапаючи мою сумку і штовхаючи мене до дверей, — йди і роздивись все уважно.

Мені було смішно. Так, туалет був також гарний, але що особливого може в ньому бути? Потім я згадала, що Ілля жив без зручностей у своїй кімнаті і, напевно, тому з такою повагою ставився до подібної розкоші.

Коли я вийшла, Іллі не було там, де ми розійшлися. Я озирнулася, повернулася в хол, а потім назад, але його ніде не було. У Іллі була моя сумка з телефоном, документами, грошима, і мені стало страшно. А раптом саме зараз настав той момент, коли він вирішив помститися? Я знову пройшлася коридорами готелю, а коли повернулася назад, почала плакати. Що мені робити без документів і грошей в чужій країні?

— Вам допомогти? — звернувся до мене працівник готелю англійською мовою. У мене залишалася одна надія.

— Прошу вас, не могли б ви зайти до чоловічої вбиральні і покликати Іллю. Я не знаю, там він чи ні.

Молодий чоловік виконав моє прохання, і через кілька секунд слідом за ним вийшов Ілля з моєї сумкою.

— Попереджати треба, — сказала я, вихоплюючи з його рук сумочку.

— Ти чого? — здивовано запитав він.

Що я могла йому відповісти? Що на третій день нашого спілкування досі йому не довіряю і чекаю підступних вчинків?

Я спробувала посміхнутися:

— Ти забрав мою сумку і зник. Я подумала, що ти вирішив пожартувати і десь ховаєшся.

— Ні, я просто робив селфі в туалеті, — Ілля уважно на мене дивився, — Маковцева, ти добре почуваєш себе? Завелася на рівному місці. Йдемо до торгового центру, там перекусимо, і ти прийдеш до тями.

Коли ми йшли, я заглянула в свою сумку: вона була наповнена серветками. Так ось що робив Ілля насправді: він запасався туалетним папером. Вся моя образа на нього минула.

У торговому центрі ми сіли за столик, і Ілля дістав булочки, які купив для нас ще вдень.

— Ти дуже знервована і швидко втомлюєшся, тому що мало їси, — почав він мене повчати, — це не діло. У тебе хворобливий вигляд. Ти розумієш, що повинна краще харчуватися?

Я пропускала його слова повз вуха, але коли ми перекусили, мені дійсно стало значно краще.

— Ти маєш рацію, Ілля, обіцяю, що буду їсти більше, — я посміхнулася, — я знову себе відмінно почуваю і готова продовжувати нашу подорож.

— Тоді обирай: йдемо в круте місце пити каву або в круту крамницю аудіотехніки? В такому місці ти точно ніколи більше не побуваєш.

— З огляду на те, що ми вже перекусили, йдемо до крамниці, а каву вип'ємо в інший день.

І ми пішли до крамниці. Хоча це місце складно було назвати крамницею в класичному сенсі. Це було величезне приміщення зі скляними кімнатами, в яких стояло безліч найрізноманітніших музичних центрів, програвачів платівок, колонок, навушників різних моделей, розмірів, кольорів, дешевих і шалено дорогих. У цих кімнатах можна було закриватися і слухати музику. Ілля мав рацію — таке дивовижне місце я навряд чи могла ще десь побачити.

Ми засіли в одній з кімнат і увімкнули музику. Такого звучання я ще ніколи не чула. Я навіть закрила очі від задоволення і на деякий час полетіла.

Коли я подивилася на Іллю, він виглядав абсолютно щасливим.

— Я обожнюю музику, — тихо промовив він, і це захоплення було написано на його обличчі. Напевно, музика переносила Іллю в інший світ, де він міг бути тим, ким хотів бути завжди, де у нього було все, що душі завгодно, де він жив, а не існував. Як би я хотіла бути в цьому світі поруч з ним. Зрозуміло тепер, чому він постійно вдома вмикає музику: це єдине, що робить його щасливим, відволікає від дійсності. Цікаво, якби ми були разом, він би слухав мою улюблену музику?

Ми провели в цьому дивовижному місці близько двох годин, а потім втомлені, але задоволені, поїхали додому.

Наближаючись до будинку, я вже хвилювалася. З моїм мобільним зв'язком щось сталося, і всі ці дні в Німеччині я