read-books.club » Сучасна проза » Празький цвинтар [без ілюстрацій] 📚 - Українською

Читати книгу - "Празький цвинтар [без ілюстрацій]"

209
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Празький цвинтар [без ілюстрацій]" автора Умберто Еко. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 84 85 86 ... 122
Перейти на сторінку:
Існують жіночі таємні товариства, учасниці котрих вважають Люцифера особою жіночої статі, яка має добрий норов, на противагу лихому Богові. Інші вважають його Сатаною, якого прокляв Бог, але дотримуються думки, що Христос для людства зробив недостатньо, тож обожнюють Божого ворога — саме це й є справжні сатаністи, які відправляють чорні меси тощо. Є демонопоклонники, яким просто до вподоби відьомські ритуали, l'envoûtement[271], ворожіння, а є такі, що перетворюють сатанізм на справжнісіньку релігію. Серед них є люди, яких знають, як організаторів культурних спілок, як-от Жозефін Пеладан[272], гірше за Станісласа Ґуайта[273], що розвивав мистецтво зумисного отруєння. Поза тим, є ще паладійці, обряд для небагатьох обраних, до яких входив і карбонарій Мацціні. Пліткують навіть, що завоювання Сицилії Ґарібальді — це діло рук паладійців, ворогів Бога та монархії.

Тоді я спитав абата, як же він може звинувачувати у сатанізмі своїх супротивників — Ґуайту та Пеладана, коли, як я чув з паризьких чуток, саме його називають сатаністом.

— Ет, — мовив він, — у цьому світі окультних наук межі між Добром та Злом настільки хисткі, що те, що здається одній людині Добром, для інших буде Злом. Ба навіть у древніх казках різниця між відьмою та феєю полягає у віці та принадності.

— І що ж роблять ті ворожки?

— Кажуть, що Великий майстер з Чарльстона став на герць з таким собі Ґоргасом з Балтимора, головою дисидентського шотландського обряду. Підкупивши пралю, йому вдалося дістати хустинку свого суперника. Чоловік поклав її у солоний розчин і щораз, коли додавав солі, бурмотів: «Саграпім меланктебо ростромоук еліас фітг». Потім висушив хустинку над вогнем, спалив віття магнолії; затим, тримаючи на долонях складену хустинку, протягом трьох тижнів щосуботи читав молитву до Молоха[274], ніби пропонував йому дар. Надвечір третьої суботи спалив хустинку у вогні від горіння спирту, поклав попіл на бронзовий таріль і залишив у спокої на цілу ніч; а на ранок змішав попіл з воском і виліпив маленьку іграшку, ляльку. Такі диявольські вироби називаються «dagyde». Взявши виріб, чоловік поклав його у скляну кулю, з якої за допомогою пневматичного насоса викачав повітря, щоб у кулі утворився абсолютний вакуум. Тепер його суперник почав мучитися від гострого болю невідомого походження.

— Він від цього помер?

— Тут справа у тонкощах, може, не треба було так далеко заходити. Важливо те, що за допомогою чорної магії можна чинити вплив на людину на відстані, й саме так чинить зі мною Ґуайта та його поплічники.

Мені він більше не хотів нічого розповідати, але Діана, яка слухала його, із захопленням вела за ним очима.

* * *

У потрібний момент, завдяки моїй наполегливості, Батай присвятив чималенький розділ участі євреїв у таємних масонських товариствах, дійшовши аж до окультистів вісімнадцятого століття, стверджуючи, що існують півмільйона масонів-євреїв, котрі таємно входять у союз з офіційними масонськими товариствами, але їхні ложі не мають назви, лише номер.

Ми зробили це саме вчасно. Здається, у той період у якійсь газеті стали використовувати один чудовий термін — «антисемітизм». Тепер ми ставали частиною «офіційної» течії, й несподівана недовіра до євреїв віднині ставала доктриною, як християнство чи ідеалізм.

На наших засіданнях Діана теж була присутня, й якось, почувши назви, які ми вигадували для єврейських спільнот, вона кілька разів повторила: «Мелхіседек, Мелхіседек»[275]. Але що ж вона пригадала? А потім жінка повела далі: «Під час зібрання патріархів… відзнакою масонів-євреїв… був срібний ланцюжок із золотою дощечкою, а на ній був напис, який репрезентує скрижалі Закону… Мойсеевого закону».

То була вдала думка, й ось уже наші євреї збираються у храмі Мелхіседека, аби обмінятися знаками опізнання, паролями, присягами та вітаннями, котрі мали обов'язково носити єврейський характер, як-от «Ґразім Ґаізім», «Яван Абадон», «Бамакек Бамеарак», «Адонай Беґо Ґальколь». Певна річ, у ложі тільки те й робили, що сипали погрозами на адресу Святої римської церкви та самого Адоная.

Таким робом Таксиль (прикриваючись ім'ям Батая на обкладинці) і задовольняв своїх роботодавців з духівництва, і не дратував своїх єврейських кредиторів. Навіть попри те, що тепер Таксиль уже міг віддати їм свій борг, адже за перші п'ять років він отримав триста тисяч франків (чистого прибутку), з яких, серед усього іншого, шістдесят тисяч пішли до моєї кишені.

* * *

Пригадую, десь наприкінці 1893-го у газетах тільки й мови було, що про армійського капітана, такого собі Дрейфуса, який продав у прусське посольство воєнну інформацію. І як на зло, обманщик був євреєм. Дрюмо відразу ж кинувся на справу Дрейфуса, й мені здалося, що «Диявол» теж має оповідати про якісь неймовірні викриття. Але Таксиль заперечив, сказавши, що у шпигунські історії, пов'язані з військовими, краще не встрявати.

І лише згодом я зрозумів, що саме мав на увазі Таксиль: писати про внесок євреїв у масонство — це одне, а от витягувати на сцену Дрейфуса — означало б натякнути (чи викрити), що він масон, а у цьому вже не було ані крихти обачності, позаяк у війську масонство процвітало по-особливому й, можливо, багато хто з офіцерів вищого командування, які відправляли Дрейфуса під суд, теж були масонами.

* * *

З іншого боку, нам і так не бракувало джерел, з яких можна отримати зиск, а з погляду аудиторії, яку ми створювали, наші карти були кращими за карти Дрюмо.

Десь приблизно через рік після появи «Диявола» Таксиль сказав мені таке:

— Врешті-решт, усе, що ми написали, вигадав Батай, але чому йому можна вірити? Нам потрібна навернена паладійка, яка розкаже про найпотаємніші секрети секти. Де ви бачили роман, у якому немає жінки? Софію Сафо ми показали мерзотницею, й вона навряд чи викличе у католицьких читачів симпатію, навіть якщо навернеться. Нам потрібна жінка, яка вмить зачарує собою, навіть попри те, що буде сатаністкою, жінка з обличчям, ніби осяяним наверненням, що обов'язково станеться, паладійка, зловлена у тенета, яка мало-помалу звільняється від пут і повертається в обійми релігії своїх предків.

— Отже, нам потрібна Діана, адже вона — майже живе втілення навернутої грішниці, тим паче, що вона може бути майже за бажанням і тією, й іншою.

Отож у випуску «Диявола» номер 89 на сцені з'явилася Діана.

На сцену Діану вивів Батай, та, аби її поява була більш правдоподібною, вона зараз же написала листа, в якому виказувала своє невдоволення, ба навіть критику щодо того, як її, у стилі оповідок «Диявола», було зображено у творі. Маю зізнатися, що її образ вийшов надто мужеподібним, тож

1 ... 84 85 86 ... 122
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Празький цвинтар [без ілюстрацій]», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Празький цвинтар [без ілюстрацій]"