Читати книгу - "Людина без властивостей. Том III"

 — Пані фон Штайн? — перепитав, виправляючи її, Ульріх.

 — Ну звісно, я маю на увазі оту Штайн, адже Діотима справді так часто про неї розказує! Отож коли вона заводить мову про стосунки між пані Штайн і отою другою, Вуль. Як же її? У неї ще таке не дуже пристойне прізвище…

 — Вульпіус.

 — Ну звісно. Ти знаєш, я чую там стільки чужоземних слів, що вже починаю забувати найпростіші! Одне слово, коли вона порівнює пані фон Штайн з отою, Арнгайм щоразу довго дивиться в мій бік, так ніби поруч з його ненаглядною мене саме за таку, як ти щойно сказав, і можна прийняти!

Однак Ульріх зажадав, щоб вона докладніше пояснила, що означають такі переміни.

Як виявилося, Бонадея, відколи вона оголосила себе близькою подругою Ульріха, домоглася чималих успіхів і в дружбі з Діотимою.

Слава німфоманки, яку так легковажно пустив спересердя Ульріх, справила на його кузину глибочезне враження. Діотима залучила цю новеньку жінку, що в якийсь важко збагненний спосіб нібито працювала задля загального добра, до свого товариства й кілька разів крадькома спостерігала за нею, і ця проноза з очима, що вбирали, мов м’який промокальний папір, картину її дому, була їй не просто якимсь несосвітенним чудовиськом, а й викликала в неї не менше жіночої цікавости, ніж жаху. Сказати правду, коли Діотима вимовляла слово «сифіліс», відчуття в неї були такі самі невиразні, як тоді, коли вона уявляла собі поведінку своєї нової знайомої, і раз у раз вона з тривогою на серці очікувала якої-небудь несподіваної витівки, сорому й ганьби. Однак Бонадеї пощастило трохи розвіяти цю недовіру своїми шанолюбними манерами, що нагадували надто зразкову поведінку погано вихованих дітей в оточенні, яке пробуджує в них дух морального суперництва. Вона навіть забула про свої ревнощі до Діотими, і та вражено завважила, що її морочлива підопічна симпатизує ідеальному так само, як і вона сама. Бо ця «сестричка, що збилася зі шляху праведного», як тепер її подумки називала Діотима, вже таки стала підопічною, і невдовзі Діотима виявила до неї особливо глибоке зацікавлення, бо власне становище спонукало її, як вона сама відчувала, вбачати в ганебній таємниці німфоманії своєрідний жіночий дамоклів меч, який, казала вона, може повиснути на тонкій ниточці навіть над головою якої-небудь Ґеновеви. «Я знаю, дівчинко моя, — втішливо повчала вона Бонадею, майже свою однолітку, — немає нічого трагічнішого, ніж обіймати людину, в якій глибоко в душі не маєш певности!» І цілувала Бонадею в її розпусні вуста з такою сміливістю, якої вистачило б, щоб притиснутися губами до закривавленої й колючої лев’ячої бороди.

А тодішнє Діотимине становище було якраз проміжне поміж Арнгаймом і Туцці — становище, коли казати образно, горизонтальне, таке, якому один надавав надто великої, другий — надто малої ваги. Адже після свого повернення Ульріх і сам застав кузину з пов’язкою на голові і з теплими компресами; але ці глибокі жіночі страждання, що їх причиною був, як вона невиразно здогадувалася, протест власного тіла проти суперечливих вказівок, які йому давала душа, пробудили в Діотимі й ту шляхетну рішучість, що була їй властива, тільки-но вона відмовлялася бути схожою на решту жінок. Щоправда, спочатку вона не знала, з якого краще боку приступати до розв’язання цього завдання — з боку душі чи з боку тіла — і з ким, з огляду на це завдання, міняти взаємини — з Арнгаймом чи з Туцці; але вирішити це їй допоміг зовнішній світ, бо коли душа з її любовними загадками вислизала від Діотими, мов рибина, яку намагаєшся втримати голіруч, то численні поради заклопотана пошуками страдниця знайшла, на свій подив, у книжках, написаних у дусі часу, коли вперше зважилася взятися за свою долю з другого, фізичного кінця, що його представляв її чоловік. Діотима не знала, що наш час, який поняття любовної пристрасти покинуло, очевидно, через те, що воно має характер швидше релігійний, ніж сексуальний, — отож що наш час зневажливо гребує звертати увагу ще й на кохання, маючи його за дитячу забавку, натомість, однак, спрямовує свої зусилля на шлюб і досліджує його природні процеси в усіх їхніх різновидах активно й докладно. Уже тоді з’явилося багато таких книжок, які зі щирим переконанням учителя фізкультури вели мову про «перевороти в статевому житті» й намагалися допомогти людям бути й одруженими, й усе ж таки задоволеними. У тих книжках чоловік і жінка називалися лише «носіями чоловічих і жіночих зародків» або «сексуальними партнерами», а нудьгу між ними, яку належало проганяти, чергуючи всілякі розумові й фізичні розваги, охрестили «сексуальними проблемами». Коли Діотима обклалася цією літературою, чоло в неї спершу наморщилось, а тоді розгладилося, бо це било по шанолюбству; адже досі її оминало нове велике віяння часу; і нарешті Діотима у захваті вражено схопилася за чоло: вона, хто все ж таки спромігся подарувати світові мету (хоч іще й не зрозуміло було, яку саме), ніколи навіть не здогадувалася, що й до виснажливих прикрощів подружнього життя можна ставитися з інтелектуальною перевагою. Така можливість дуже відповідала її схильностям і раптом відкрила перед нею перспективу підійти до взаємин із власним чоловіком, що в них доти вона вбачала лише джерело своїх страждань, як до певної науки чи й мистецтва.

 — Навіщо пориватися в далечінь, коли добро — ось воно, поруч, — казала Бонадея, підтверджуючи свої слова властивою їй пристрастю до банальних фраз і цитат.

Бо потім вийшло так, що завжди ладна допомагати Діотима невдовзі вже дивилася на неї як на свою ученицю в таких питаннях і відповідно з нею й поводилася. Діялося це за педагогічним принципом «учитися навчаючи» і, з одного боку, тривалий час допомагало Діотимі діставати з поки що досить безладних і їй самій незрозумілих вражень від її нового чтива щось таке, в чому вона була твердо переконана, — завдяки тій щасливій загадці «інтуїції», коли говориш навмання, а поціляєш у саме яблучко; а з другого боку, це було вигідно й Бонадеї, позаяк давало їй змогу справляти той зворотний вплив, без якого учень лишається безплідним навіть для найкращого вчителя. Її багаті, здобуті на практиці знання, хоч вона з обережности їх і приховувала, теоретику Діотимі слугували джерелом досвіду, до якого вона боязко приглядалася, відколи дружина начальника відділу Туцці заходилася з книжками в руках давати лад у своєму подружньому житті.

 — Ось поглянь, — пояснювала Бонадея, — розумом мені до неї ой як далеко, безперечно, але