Читати книгу - "Фаренго. Ч. 2. Гніздо"

Оса скосила очі, бо ж повернути голову не мала змоги, і побачила ще одну прямокутну раму з розіп’ятою на ній голою лисою жінкою. Ця конструкція стояла паралельно з її рамою. Так, ніби вони з тією жінкою були мистецькими творами, виставленими на огляд публіці. От лише ніякої публіки у білому приміщенні не спостерігалось.

— Ти хто? — спитала Оса.

— Хто я? — жінка видала хрипкий звук, калічний уривок сміху. — Я була Фатімою Ферфакс. Колись була. А тепер я шматок м’яса.

«Фатіма Ферфакс? — Оса згадала свою розмову з Харбі про Орден Тих, що схиляються перед Мечем. — Це ж та небезпечна заколотниця, яку тримають у тюрмі! Значить, я у тюрмі? Але ж за що? Я ж нічого не зробила… Це помилка? Що-це-та-ке?»

— Ми в тюрмі? — невпевнено запитала Оса.

— В тюрмі? — перепитала Фатіма, наче пробуючи слово на смак. — Ні, ми не в тюрмі. Ми у пеклі.

— Але за що? — крикнула Оса тим, хто мав зараз дивитись на неї через невидимі прилади. — Я нічого не зробила!

— Який тепер рік? — спитала Фатіма.

— Що? — не зрозуміла Оса.

— Рік який, питаю?

— Чотириста сімнадцятий.

— А місяць?

— Юн.

— Всього-на-всього вісім місяців, — тихо мовила Фатіма. — Сила Предків! Вісім місяців… Я думала, що більше…

— Що це за місце?

— Тобі не пощастило.

— Що-це-за-міс-це?! — Оса почала відчайдушно сіпатись, але лещата і браслети тримали міцно. Лише хвилі різкого болю промчали її тілом.

— Не верещи. Це якась лабораторія.

— Лабораторія? Чому лабораторія? Я громадянка Аврелії, я маю право на адвоката.

— Ти м’ясо для їхніх дослідів. У м’яса ніяких прав немає.

— Для яких дослідів?

— Не знаю. Побачимо.

— Навіщо я їм здалась? Я курсантка коледжу! Я нічого протизаконного не зробила…

— Кажеш, що ти з Аврелії?

— Так.

— На тебе адельма нападала?

— Ну… нападала. Й що з того? Цу! При чому тут адельма?

Фатіма раптом розсміялась. У її сміху було щось з-за меж звичних людині напружень і відсторонень, щось таке, від чого Осі раптом захотілось завити. Але в неї вже не лишилося часу навіть для передсмертних звуків. Над її головою коротко ляснуло, і до білого приміщення впало два темних важких згущення чужого життя. Кислий сморід зробився нестерпним. Оса не встигла ані перелякатись, ані зрозуміти, що саме на неї накинулось. Зубатий хобот ґирга, наче клітку з тонких дротиків, прохромив її ребра і почав жадібно всмокнувати в себе нутрощі, м’ясо та уламки кісток.

А Фатіма й далі собі сміялась, долаючи кордони і митниці божевілля.

Головний біолог Одинадцятого флоту полковник-дослідник Кайсим відірвав погляд від демонстраційної панелі, що показувала, як ґирги бенкетують тим, що ще тридцять секунд тому було Орбаною Сотазією Анс на псевдо Оса.

— Дивно, — промовив він уголос. — Нам сказали, що ця також пройшла посвячення. Що вона «цілована вогнем».

— Значить, не той вогонь її цілував, — припустив офіцер у формі капітан-командора Джи Тау. — Он, полковнику, бачите: на Фатіму наші звірятка навіть не дивляться. Ось вона — справжня «цілована вогнем». А та була якась фуфлова…

26

Секретна ставка імператора Еарлана III,

плато Кароліни, Аврелія (6КА81:4),

зоряна система Мійтри (HD168443).

11 юна 417 року Ери Відновлення.

Дискоїд, що доправив Маркова до імператорської ставки, виявився десантною «літаючою тарілкою». Від часів перебування на Кідронії імперський комісар не літав затиснутим між титанових лещат протиперевантажної ніші. За місяці перебування на владних посадах він відвик від жорсткої динаміки військових машин, від ляскання люків, від запахів нагрітих металів і гідравлічної рідини. Коли півторагодинна подорож добігла кінця, Марков з першої спроби не спромігся навіть на ноги звестись.

«Втрачаєш колишню легкість, старий хорте», — констатував він і додав на свою адресу кілька тіронійських ідіоматичних виразів.

Пілоти допомогли генералові зійти крутим трапом на злітний майданчик, де на нього чекав імператорський флаг-офіцер — струнка дівчина з видовженим лицем, світлою шкірою й попелястим волоссям корінної альфійки.

— Добридень, генерал-лейтенанте, — привітала Маркова дівчина. — Ви запрошені на розширену оперативну нараду. Приготуйтеся звітувати щодо вашого розслідування. Прошу вас, сір, іти за мною.

Імперський комісар рушив за флаг-офіцером у напрямку невиразного пасма пагорбів, що зливались із жовто-сірим пустельним пейзажем. Жодна помітна споруда не вказувала на призначення цього місця. Альфійка обійшла найближчий пагорб і зникла у земляній дірі. Марков попрямував за нею у темні надра базальтового плато. Ноги намацали сходинки, потім десь попереду відчинились важкі керамітові двері, і генерал опинився у вологому тунелі, освітленому жовтуватими плафонами. Флаг-офіцер жестом запросила його до кабінки монорельсу. Кабінка бадьоро зрушила з місця, разом із тунелем зробила кілька крутих поворотів і раптом почала падати до майже вертикальної шахти.

Кабінка зупинилась на значній глибині. Марков зрозумів, що секретна ставка Охоронця прав і свобод відділена від поверхні Золотої Планети, як мінімум, кілометровою товщею міцного базальту.

«А на Аврелії, виявляється, є укриття, безпечніші за Квантову цитадель», — гмикнув подумки поліцейський.

Відчинились ще одні масивні двері, відкриваючи анфіладу яскраво освітлених залів. Уздовж їхніх стін стояли різнокольорові шафи з апаратурою, панелі й пульти, за якими працювали оператори і техніки у польових строях Джи Тау.

«Комунікаційний центр, — зрозумів імперський комісар. — Звідси Щасливчик Теслен намагається керувати вісімдесятьма п’ятьма світами».

— Ідіть за мною, — запропонувала флаг-офіцер, забувши додати «сір». — Ми запізнюємось.

Марков не встигав за цибатою альфійкою, яка, здавалось, зовсім не відчувала авреліанського тяжіння. Ледь не клусом вони пробігли з півдюжини залів, завернули до бічного проходу, пройшли крізь вібруючі від напруги бокси з різноманітними сканерами і опинились у просторій залі. Імперський комісар зрозумів, що почали без нього. Біля великої, на всю стіну, демонстраційної панелі доповідав міністр Маккосліб:

— …Ефективність променевих ударів потребує ретельної статистичної перевірки. Поки що ми спробували випалити три великі гніздилища в Діагональній ущелині. — Ланс засвітив на мапі золотисті відмітки локацій. — Дистанційні виміри температури дали значення три тисячі градусів Кельвіна на глибині вісімдесят метрів.

— Скільки знищено ксеноморфів? — запитав імператор.

— Ще немає повної статистики. Орієнтовно кілька десятків тисяч, сір. Але ж ми не знаємо, як вони там розмножуються. Треба зруйнувати те, що наші ксенобіологи умовно називають «інкубаторами». Ми можемо вбивати адельм мільйонами, але доки «інкубатори» неушкоджені, все це лише відтерміновує глобальну катастрофу.

— Яка ймовірність того, що променеві гармати при потужності чотири тераджоулі гарантовано випалять «інкубатори»?

— Ми достеменно не знаємо, на якій саме глибині вони знаходяться, чим захищені і яку структуру мають.

— Значить, це все — лише ваші припущення й ворожіння… — кивнув головою Теслен. Зробив паузу, під час якої в залі панувала напружена тиша,