Читати книгу - "Невдале викрадення, Сая Морі"

— Що саме? — чоловік вдав, що не розуміє, на що вона натякає.

— Сергій занадто багато часу проводить у компанії кримінального авторитету. Мені здається, вони щось приховують. Ти повинен…

— Що я повинен? Ще раз усіх допитати про обставини вбивства, за якого вони не були присутні? Ми провели стандартну процедуру і витратили на це не одну годину. Їх ще викличуть для допиту. А поки що у нас недостатньо доказів для того…

— Саме про це я й веду мову! У нас майже немає доказів. Це дивно. Ти справді віриш, що вони обидва не причетні до вбивства? Бо мені здається, що вони свідомо знищили докази, які б свідчили проти них.

— Вже пізно. Повернемося до цієї розмови, коли будуть готові результати розтину.

Андрій стояв біля вікна й пальцями притримував фіранку. Він провів поліційні автомобілі критичним поглядом:

— Думаєте, нам повірили?

— Звісно, ні, — роздратовано відмахнувся Сергій й повернувся за стіл з горнятком кави. Ніч підходила до завершення, а, отже, часу на сон не залишалося. — Але не це було нашою метою. Важливо, що ми виграли час.

— Гаразд, — смиренно видихнув брат та зсунув штори. — Де ви сховали зброю, поки я виходив зустрічати поліцію?

Сергій витяг з кишені телефон й активно почав відповідати на повідомлення, а Ярина перевела обережний погляд на Костянтина, який продовжував гортати газету.

— Де? — чоловік вже передчував відповідь, яка йому не могла сподобатися, й набрав у легені більше повітря.

Костянтин звернув газету, відкинув її убік та озвучив те, на що іншим не вистачило хоробрості:

— У твоїх речах.

— Де?!

— Мені повторити? — Костянтин підняв брову й скептично пирхнув.

— Кому з вас на думку спала ця дика ідея? Сховати знаряддя вбивства у моїх речах! Сергію, це ти запропонував? — зіниці Андрія блиснули люттю.

— Ми порадилися і вирішили, — Ярина не дивилась в очі й зосереджено вивчала дно порожньої чашки, — що так буде краще для всіх. Речі Сергія завжди обшукують. Олександра йому не дуже довіряє. У мене тут своєї кімнати немає, а добігти до моєї квартири ми вже не встигали. Вручити пістолет Костянтину рівносильно тому, що ми заштовхаємо його на заднє сидіння поліційної машини. А тобі все довіряють. Ти раціональний та правильний. Адже тебе тільки запитали, чи не пропали якісь речі, та й все.

— Вони обшукували й мою кімнату!

— Справді? — дівчина здивовано насупилась і знизала плечима. — Не помітила. Але ж все одно нічого не знайшли.

— У нашій квартирі сталося вбивство. Немає часу на з'ясовування стосунків, — крижаний тон Сергія, який не хотів зізнаватися братові в тому, що давно завів у його кімнаті схованку, перервав гілку обговорення. — Треба знайти справжнього вбивцю. Це має бути людина, яка однаково ненавидить мене та Костянтина.

— Як я помітила, вас двох ненавидять усі. Коло підозрюваних досить складно звузити, — Ярина осіклася, коли помітила два лютих погляди, що намагались пропалити її наскрізь. — А які у вас міркування щодо цього?