Читати книгу - "Хімера, Julia Shperova"

І що зробить Пітер у відповідь його зізнання? Розсміється йому в обличчя? Здасть мозкоправам, як і обіцяв?

- Піте, ти зрозумій, мені зараз не дуже добре. І я...і мені зовсім не хочеться обговорювати це. Я  не готовий. 

Пітер насупився і невпевнено кивнув головою.

- Коли будеш готовий, розкажеш. Просто твій батько переживає, він навіть говорив з моїм батьком. Ти уявляєш собі цю картину? Ні? А я так, випадково почув їхні теревені. Він не заслуговує на це. Ніхто не заслуговує, якщо чесно.

Всю решту шляху до центру Юджина Джеймс невидячим поглядом пропалював власні коліна.

Друзі сходили у кіно на денний сеанс популярного бойовика. Фільм сподобався обом: Пітерові не хотілося йти одному, а затягнути в кінотеатр Марісу на перегляд "Пекельного Полум’я" йому навряд чи вдалося б; Джеймсові ж вдалося заткнути власні думки на деякий час. Потім Пітер згадав, що неподалік відкрилася виставка автівок, і друзі завернули туди.

Лавіруючи між стрункими рядами металевих красунь, Джеймс натрапив на Хонду клеріті. Він швидко відійшов від машини, але буквально через десять хвилин Пітер виявив її серед інших автомобілів і покликав Джеймса помилуватися.

- Ось це так! - свиснув він.  - Не знав, що у нас у штаті вони такі популярні. Адже в Арош така сама? Не можу повірити, що вона їздить на водні. А як же рідненьки мустанги?

Джеймс пробурмотів у відповідь щось нероздільне. Пітер настільки захопився машиною, що спочатку не звернув уваги на друга.

- Джею, ти в порядку?

- Я, здається, з'їв щось за сніданком. Давай підемо звідси.

Вони ще трохи покружляли містом у пошуках незвіданих місць. Настав час обіду та замрячив дощ, Джеймсові полегшало і Пітер запропонував перекусити. Він знає одне містечко, їжа на рівні та їхати зовсім недалеко, а Джеймс і не сперечався. Поки їхній автомобіль не зупинився біля лілового у штучних квітах будиночка.

- Тратторія? Ти серйозно?

- Так, з назвою та дизайном хлопці прокололися, але не з меню, будь певен, - парирував Пітер.

- Знаєш, що б ти не говорив, але "Джино та Беттіно" звучить дивно. Наче ти привіз мене прямісінько в шістдесяті.

Пітер засміявся і друзі увійшли всередину. М'які стільці та м'які крісла, круглі столики, такі крихітні, що Джеймс сидів буквально носа до носа з Пітером.

- Це надто близько, не знаходиш? Я маю на увазі наші місця.

Пітер зрозуміло кивнув.

- У них є більші столи, але там влаштовують галасливі сімейства з купою дітей. Далі від очей людей. І офіціантів. Там ми чекали б свій обід сто років, так що влаштовуйся зручніше і я обіцяю не чіплятися до тебе.

Джеймсу похитав головою. Йому страшенно хотілося стерти цю задоволену усмішку з обличчя друга, але не зараз. Останнім часом вони з Пітером так рідко розмовляли. Не просто обмінювалися питаннями на кшталт "як справи?", "що сьогодні на ланч?", а розмовляли як справжні друзі. Джеймс не волів, щоб їхня дружба постраждала ще більше. Він сподівався, що її ще можна врятувати, просто він поки що не знав як.

Офіціантка підійшла якраз вчасно, щоб прийняти замовлення. Поки Пітер його озвучував, Джеймс як слід озирнувся: на його подив, це місце виявилося дуже популярним - майже всі місця були зайняті. Він придивився до відвідувачів за сусідніми столиками. Ось подружня пара - принаймні кільця на їхніх пальцях виглядали схожими. Ця пара їла піцу і перекидалася задоволеними поглядами. Обом трохи за сорок, виглядають втомленими, мабуть, залишили дітей няні і вибралися з дому на короткий відпочинок - нічого цікавого.

Джеймс перевів погляд на інший стіл. Очевидно, мати та її малолітній син. Жінка намагалася вмовити неслухняну дитину з'їсти ще трохи салату, але виходило у неї не дуже добре.

- Джеймсе?

Хлопець здригнувся і озирнувся на голос. Він повертався у бік Пітера, готуючись висловити свою думку: в такому місці навряд чи хтось подумає про те, що Пітер може почати чіплятися до Джеймса, коли краєм ока помітив щось, що зовсім не вкладалося в його голові. У протилежному кінці зали сидів Френсіс Арош на самоті.

Джеймс перемотав у своїй голові всі останні події: він нічого не говорив Френсісу про майбутню поїздку. Але ж він тут. Щоб стежити за Джеймсом. Не встиг той схаменутися, як Арош покликав його до себе рухом руки.

- Я відійду на пару хвилин.

Не чекаючи відповіді Пітера, Джеймс підвівся з-за столу і попрямував до столика, обережно лавіруючи між офіціантами, відвідувачами та їхніми дітьми. Ноги погано слухалися хлопця, але він уперто рухався вперед.

- Брістоуле, - Френк Арош розтягнув на обличчі ввічливу усмішку. - Яка зустріч.

Його обличчя нічого не виражало, але Джеймса не залишало відчуття, що той у поганому настрої.

- Френсіс.

Арош показав рукою на місце навпроти себе і Джеймс мовчки сів.

Френк переконливо блиснув сліпучою усмішкою, але Джеймс зрозумів що погляд його не обіцяє нічого доброго.

- Хотів поговорити? - припустив Джеймс і натрапив на холодну стіну сірих очей Арош. - Про що?