Читати книгу - "Сонце, молодість, салют, Світлана Бонд"

- Мамку поклич, вона тобі таке влаштує, - посміювався Рома.

- Треба бізнес мутити, освоїти якусь справу і бабки крутити, - він ходив туди сюди, опустивши голову. - Мамка гроші не дає, сиги закінчуються, я так довго не протягну.

Рома кивав, хоч і не розумів друга по-справжньому. Сам він ніколи не починав курити, кілька разів спробував, цього достатньо. Іноді йому здавалося, що можна лише захотіти, щоб кинути. І був щасливою людиною, не розуміючи цих труднощів.

- Почни грати в покер, - знущався він. - Ах звісно, ти ж усе і всіх програєш.

- Тобі в кайф пригадувати мені таке? - Ярик різко зупинився.

Він перевів погляд на залізні двері, що повільно відчинялися, і все збагнути не міг - це вітер чи треба ховатися. Коли до них заглянув Дмитро Олександрович, помітно заспокоївся.

- Саничу, ну ти лякаєш! - Ярослав дістав з-за спини цигарку і підніс до рота.

- Ти б бачив своє обличчя, - усміхнувся вожатий. - Наших на вечерю збирають, ви чому ще тут?

- Ми ж вільні люди, а ходимо по два, ще й за розкладом. В'язниця.

- Табір, - виправив Дмитро Олександрович і повернувся до Роми. - Коротше, гітара мені ці дні не потрібна, можеш зберігати її в себе. Після концерту повернеш.

Очі Роми засяяли.

- Тоді я й далі буду в кімнаті репетирувати.

- Можна мені поміняти кімнату? - втрутився Ярослав.

- Та годі тобі! Я ж нормально граю, - заперечив Рома.

- Нормально, але багато.

- Так, що у вас із концертом? - поцікавився Діма, поглядаючи на крони дерев, які колихав вітер. - Дівчата щось готували?

- Ага, винос мозку, - процідив Ярослав. Втомився вже від їхніх сварок щодо виступу, вічно чимось незадоволені, відмовляються брати участь і домовитися не можуть.

- Альбіна когось до танців залучила, - серйозно відповів Рома.

- Саничу, - Ярослав наблизився до обличчя вожатого. - Ми хочемо випити. Мені нова продавчиня не продає, допоможи, а?

- Покажи паспорт, - примружився він.

- Ось вона так само говорить!

Ярослав демонстративно махнув рукою з недопалком, а наступної секунди його відібрав Дмитро Олександрович і неспішно притягнув до свого рота.

- Ага! Попався! - у дверях з'явилася Галина Андріївна.

Ярослав ледь не посивів, побачивши матір. Важко ковтнув і помітив свою цигарку в руках вожатого, що показово стискав її між пальців, але курити не намагався.

- Знаю я, навіщо ти сюди ходиш, - директорка поставила руки в боки, спопеляючи поглядом сина.

- Та не палив я, мамо, чесно, - пропищав Ярик, розуміючи, що йому не вірять. - І не треба із себе епілептика вдавати, це не спрацює.

- Зайдеш до мене, - наказала мати й подивилася на вожатого. - Не знала, що ви, Дмитро Олександровичу, курите. Та ще й при дітях. Чуєте цей запах? - вона махала долонею біля носа. - Звільненням запахло.

- Так, здається, я його теж відчуваю, - Діма викинув недопалок у банку з-під консервованих ананасів, що до країв була набита бичками.

- Я зайду після вечері, - неохоче кинув Ярослав, перевіряючи кишені на наявність жуйки, зараз би вона дуже знадобилася.

Галина Андріївна невизначено махнула рукою і пішла. Ярославу довелося бігти в кімнату, бризкатися парфумами та поспішати в їдальню. Виявилося, сьогодні багато хто затримався, за бесідкою другого загону він почув крики Жанни Ігнатіївни. За дерев'яною переплетеною стінкою його б одразу помітили, він присів і почав слухати. Коли запахло смаженим, дістав телефон і ввімкнув камеру.

- Син мій теж просив не треба, а ти що?! В обличчя йому розсміявся, - гарчала вона, хапаючи хлопчину за грудки. - Ось тепер я посміюся, влаштую тобі веселе життя! Лайно в мене жерти будеш за такі жарти!

Ярослав сидів, піднявши телефон, яким уловлював те, що відбувалося за бесідкою, але сам нічого не бачив. Досить почути.

- Я вже вибачився перед ним, - заїкався потерпілий.

- Я теж перед тобою вибачуся, а поки отримуй!

Жанна Ігнатіївна відштовхнула його, судячи зі стуку з тієї частини бесідки, і пішла. Ярослав зберіг відео і зробив кілька копій, одну відразу ж скинув самому собі в переписці, таке не можна втратити.

Він виглянув і помітив хлопця з другого загону, який, потираючи шию, повільно плентався в бік їдальні. Ярослав дочекався, поки той відійде, і сміливо піднявся. Компромат - справа потрібна, але вечеря за розкладом.