Читати книгу - "Я, Ректор і наша Таємниця, Рома Аріведерчі"

Тян дуже мило зморщила носика, почувши стільки поетичних банальностей одразу. Але продовжила допит піддослідного.

- Тобто   якісь всі знають про щось все - акуратно записала моя красуня в щоденнику хід експерименту. - А звідки ці всі оце все знають? Часом не від якогось підозріло обізнаного пажа?

-У вас зовсім немає серця! - вкотре поніс ненаукову маячню цей поет-початківець. -  І це всі точно знають від мене, бо я не можу мовчати, коли бачу, як ви знецінюєте святе почуття цього Героя до вас, яка не варта його мізинця. А от про вашу отруту - не від мене. Таке навіть мені б на думку не спало, хоч уява у мене багата і я про вас дуже низької думки.

- Тоді звідки ви про це знаєте? - швидко спитала Тян, тримаючи самописця напоготові.

- Це всі знають!

- Всі - це хто? - трохи роздратовано спитало цього нечему моє янгольські терпляче диво. - Ви спілкуєтесь з адептами свого курсу не так щоб активно. Викладачів бачите здебільшого на лекціях і семінарах. Сидите в основному в бібліотеці й вигадуєте там свої, пхе, віршики. І я знаю лише одного викладача. Теж красунчика, як і пан ректор і лицар Інгвар. Це пан професор віршеплетіння. І от як раз з професором фон Ешенбахом ви часто спілкуєтесь в неурочний час. Звісно - хі-хі - виключно на теми високої поезії.

- Та як ви смієте підозрювати професора…

- Я зовсім не підозрюю професора фон Ешенбаха, мій солодкоголосий менестрелю. Ви його цікавите виключно як здібний з його предмета адепт. Я натякаю на те, що вас цікавлять місцеві краші. А чому тоді серед ваших уподобань немає адепта Валеріана?

- Терпіти не можу цього сноба! - аж підскочив паж. Він постійно все винюхує, про все розпитує.

- Дивно було б. якби не розпитував. Він кореспондент місцевого вісника. Який публікує вашу творчість до речі. Я думала, ви колеги!

 -Ми не колеги. Ми вороги, ой…

- Що-що? - удала подив моя талановита конспіраторка. 

- Чого це ви вороги, коли й встигли, що не поділили, лицаря Інгвара чи принцесу Фіоленту? - хлюпнула розпалювача в полум’я моя кохана. - Валеріан вас розпитував про місцевих красенів? Це раптом не ви автор знаменитого рейтингу найпопулярніших хлопців Академії, через який адептки тиждень бойкотували Вісник? 

З кожним новим запитанням паж ставав ще меншим, бо щулився, наче від ударів батогом.

- Чому вас немає в тому списку, хоч ятка з носовичками уже три місяці - лідер місцевого бізнесу, а ви, точніше ваш портрет, зроблений пером лебедя з вашого берета адепткою Моргенгуттен, прикрашає мало не кожну дамську спальню в столиці?

Паж почав червоніти ще при перших питаннях моєї дедуктивно обдарованої Тян, а я - при останніх.

І правда, як можна було не помітити такого дивного факту?

Хоча я був трохи зайнятий останнім часом. І встиг   тільки побачити. що знову №1 в списку. А Фон - знову №2, після недовгої перерви, викликаної тим, що я був у тілі дракона.

А що там далі - не подивився, бо кому воно цікаве.

А цікаве воно було моїй Тян. У неї настільки широке коло наукових інтересів, що мене постійно огортає захоплення. 

- Тобто, адепте Паж, адепт Валеріан щось знає про вас. Щось таке, що не дає вам пробитися в рейтингу популярності? - проникливо спитав я, додавши в голос трохи магії примусу.

- Він не знає, просто здогадується. Доказів у нього нема… - жалібно схлипнув паж. Фу. Ніякої самоповаги.

- Ммм, тобто у вас нема доказів, ви просто здогадалися про щось. Нікому нічого не сказали. І одразу про те, що я намагаюся отруїти чи прогнати пана ректора, уже знає вся академія. А адепт Валеріан, у якого язик, як помело і відсоток з продажу Вісника, теж про щось здогадався. Що стосується вас. І про це чомусь ще ні слова не надруковано в розділі “Плітки про адепток і адептів”. І досі ніхто не шепочеться ні про що. Хоч половина адепток, дворянок і міщанок, які живуть в столиці, віддали б мізинець на відрізання без анестезії, щоби дізнатися про вас хоча б щось. Ну крім того, що ви зброєносець якогось голодранця.

- Це не моя таємниця. Вірніше не тільки моя - прошепотів паж.

- Мене ваша так звана таємниця зараз не цікавить. - з металом в голосі проказала Тян. - Мене цікавить, чому про неї мовчить адепт Валеріан. То йому ви віддаєте відсоток, який вам повертають в носовичковій ятці? За мовчання? 

- Тттааак, звідки ви… - вражено спитав паж мою проникливу кохану.

Я б охарактеризував стан цього поета, що переводив ошелешений погляд з мене на мою всезнаючу пару, як технічний нокаут.

- Елементарно, адепте. Але скажу тільки в обмін на те, що саме знає про вас Валеріан. І відомості про те, чи він не використав те, що знає, щоб вивідати  щось не для преси, й  чи не нашкодив цим безпеці держави.

- Я все скажу. Тільки не кажіть Інгвару, він мене зневажатиме. - попросив паж.

- Таємниця слідства. - вагомо докинув я. Тут полог тиші. Ніхто нічого не почує.

- До речі щодо пологу, пане ректоре. - застерегла мене Тян. - Тут довго підозріло тихо. Нехай паж заспіває щось про ваші подвиги, Змію. Я це знаю наам’ять, воно мене не відволікатиме від дедуктивних роздумів, а всі інші нехай думають, що у нас приватна вечірка із запрошеною знаменитістю.

- А зззвідки ви знаєте той цикл, пані секретарко? - вражено спитав паж. Ви ж не могли його чути, я тут вперше виконав лише кілька розділів перед широкою публікою.

- Питання тут задаєте не ви. - вагомо кинув я, але мені теж стало цікаво.

- Тайна слідства. - весело відповіла моя загадкова Тян. - Я багато чого знаю. А хочу знати ще більше. Тому ви нам зараз розкажете, що про вас вивідав адепт Валеріан, у кого і що за це отримав крім грошей. Розкажете ж, не треба кликати замкового ката? 

Паж безнадійно кивнув. 

Ну і лопух. У нас же ніяких доказів.

- Якщо це загрожує державній безпеці, починайте відповідати з кінця. Якщо ні,то спочатку і по порядку. І приготуйтесь провести залишок життя в казематах замку