Читати книгу - "Моя неймовірна спокуса, Аріана Мел"

Повертаю голову і просто не вірю очам. Під руку з Анною Семенівною у нашу ложу заходить Островська.

Окидую її поглядом і скриплю зубами. У своїй вечірній  сріблястій сукні до підлоги стерво має занадто вишуканий вигляд, як для моїх нервів. І виглядає  вона до біса задоволеною. 

Краєм ока бачу, як Веремій кам'яніє. Та манери і витримка роблять своє. Лана підходить ближче і безсоромно протягує руку для поцілунку. У мене округляються очі від такої наглості, та Веремій лише підводиться зі стільця і галантно вітається, ледь потискаючи їй руку.

Стерво кривиться, але не поспішає забрати руку з його долонь. Пані Анна намагається розрядити сутуацію.

— Синку, зустріла Ланочку перед входом у ложу. Виявляється у неї місце у сусідній. Запросила зайти привітатися, — ну треба ж таке. Його матір начхала на всі його заборони і попередження щодо Островської і я готова побитися об заклад, що це вона влаштувала цю зустріч. Навряд чи це просте співпадіння, що Лана саме сьогодні, на тому ж балеті що й ми і ще й у сусідній ложі. Їй богу, вона за дурнів нас тримає? Чому одразу не в нашій ложі?

Я киплю. Гостро зиркаю на Анну Семенівну. От вибісила мене прямо таки ця любляча матуся. А в неї на обличчі застигає солоденький невинний вираз. Ага, типу я тут ні до чого. 

Дивлюсь на Веремія, а він просто закрився. Зараз на ньому одна з тих робочих непроникних масок. Розумний хлопчик. На відміну від мене. На курси до Аліни записатись чи що?

Та у пані Анни набагато далекоглядніші  і підступніші плани. Антракт закінчується і вона видає:

— Що ж молодь. Ви облаштовуйтеся тут, а я піду з Василем Петровичем та Марією Дмитрівною поспілкуюся. Адже так давно не бачилися, — і не давши нам навіть шансу заперечити спритно виходить із ложі. 

Я шокована. Одна моя брова мимоволі скептично повзе вгору. Я в німому заціпенінні лише здогадуюся, що це мабуть батьки Лани. Треба ж, вплели в свої інтриги всіх кого тільки. Лані ж запрошення і поготів не потрібно. Балет розпочався, тож нам не залишається нічого іншого як зайняти свої місця...по обидва боки від Веремія.

Сказати, що я киплю зараз як вулкан, який готовий вивергнути потужну лаву в світ —  нічого не сказати. Сучка по іншу сторону від нього сидить і задоволено шкіриться. А Бриль не видає жодних емоцій.

Господи, дай сил витерпіти це стерво поруч з ним на відстані лиш дотику.

Решту балету — це як новий вид тортур. Лана знаходиться надто близько до нього. Важкий солодкий запах її парфумів тошнотно вбивається в мої ніздрі. Вона сидить ліворуч від Веремія, тож у неї є постійний привід нахилятися в його сторону, бо сцена знаходиться праворуч. Мені,звісно, вже не до балету.

В якийсь момент бачу, Островська змінює тактику. Зараз вона вже не поїдає його поглядом. Лише зацікавлено і примирливо дивиться. Примирення значить захотілося? Як би не так.

Нарешті ця мука закінчується. Ми піднімаємося. Краєм ока бачу, як Лана кладе долоню на його рукав, а мої пальці в цю мить так міцно стискаються у кулачки, аж нігті впиваються у ніжну шкіру. Тоді вона трохи ніяковіючи каже:

— Веремію, затримайся, будь ласка, на хвилинку. Мені потрібно тобі дещо сказати, — звучить так натурально, по справжньому. Без якогось єхидства чи підступу. Ось наче в неї справді немає ніяких корисливих мотивів на думці.

Чудова актриса. Тобі б на сцену, Островська. Скриплю подумки.

Він переводить на мене погляд. 

— Кохана, зачекаєш мене. Я теж маю дещо сказати Лані.

Оох, це його «кохана» робить мій вечір. Переводжу погляд на Островську. Ха. Не встигає приховати роздратування. Лицемірка. Білозубо вишкіряюся на всі тридцять два і випливаю з ложі.

Бачу неподалік Анна Семенівна розмовляє з ще доволі статним чоловіком та пані у віці. Вдаю, що роздивляюсь архітектуру. Не хочу підходити до них. 

****

Лана 

Пронизливі сталеві очі дивляться, немов ріжуть. Я чудово розумію, що він у дикому сказі. Проте зараз це менше за все мене хвилює. Треба якось вирівняти ситуацію і позбутися сучки, яка крутиться навколо Веремія. Він має бути зі мною. І тільки зі мною.

Веремій 

— Островська, — тихо, погрозливо шепочу, — Це що ти зараз за виставу влаштувала?

— Веремію, вибач якщо зіпсувала вечір. Я справді не знала, що ти сьогодні тут будеш, —  дивлюся на неї і бачу, що бреше, як дихає.

Глузливо вигинаю брову. Ну справді. За ідіота мене тримає, чи що? Вона примирливо піднімає долоню вгору і наче з щирим розкаянням дивиться мені в очі. 

— Поки маю нагоду, я хотіла вибачитись перед тобою, — голос, погляд, вираз обличчя, зараз все у ній говорить про кришталево прозору щирість намірів. Вона дивиться на мене одним з тих відкритих поглядів, які колись давно заполонили мою душу і підкорили серце.

Пам'яттю мимоволі проносяться думки і спогади, про час, який ми провели разом, про шалені моменти. А тоді жовч підкочує до горла. Як шкода, що така красуня — і раптом таке стерво. Лана продовжує:

— У мене тоді не було можливості все тобі сказати..

— Я й зараз не налаштований слухати ці небилиці. Залиш їх для чергових ідіотів готових заглядати тобі в рота.

— Так, я розумію. Вибач. Мені так шкода, що між нами все так склалося. Я.., — вона запинається, в очах бринять непролиті сльози. Я майже вірю. До кінця не дають це зробити спогади фотографій її зрад. Вони більш ніж очевидні, — Я мільйон разів пошкодувала про свої вчинки. Про те, що тебе втратила. 

Вона важко зітхає. Щире розкаяння відбивається у неї на обличчі і відображається у всій її постаті.

— Я не можу повернути час назад, та я хотіла б хоч якось налагодити наше спілкування, оскільки ми тепер співпрацюємо. Не хочу, щоб ти кожного разу дивився на мене так.., — вона проникливо дивиться мені в очі, наче хоче віднайти на глибині зіниць хоч крихту колишніх почуттів. 

Та я не подаю їй жодних надій. Їх немає. Вона розтоптала моє щире кохання, а тоді стерла в пил все те добре і світле, що ще залишалося.