Читати книгу - "Вічне життя Смерті, Лю Цисінь"

Томоко за звичаєм зустріла гостей на порозі тими самими вітальними словами, що й минулі рази.

Чя-но ю цього разу відбувалася мовчки, бо всі розуміли, що обмін думками між двома світами уже давно скінчився.

Чен Сінь і Ло Цзі щосекунди відчували присутність натовпу внизу. Мовчазне море людей на землі нагадувало звукопоглинальну ковдру, що підсилювала тишу у вітальні й одночасно створювала гнітючий настрій, згущуючи хмари, що пропливали за вікном. Але рухи Томоко лишалися такими ж легкими і граційними — порцеляна чаш не подзенькувала навіть при контакті з іншим приладдям. Здавалося, що Томоко своїми витонченими рухами вміло ріже загустіле повітря. Попри те що минуло вже більше години, Чен Сінь і Ло Цзі не відчули плину часу.

Томоко простягнула Ло Цзі чашу з готовим чаєм:

— Я залишаю вас. Будь ласка, дбайте про людство. — Простягаючи чай Чен Сінь, вона мовила: — Всесвіт великий, але життя більше за нього. Можливо, нам випаде шанс ще зустрітися в майбутньому.

Так само мовчки Чен Сінь відсьорбнула чаю, заплющила очі й спробувала насолодитися смаком. Мить гіркоти оповила серце, немов вона випила холодного зоряного сяйва. Чен Сінь неспішно куштувала чай, але зрештою він скінчився. Чен Сінь і Ло Цзі встали і почали прощатися з господинею. Цього разу Томоко провела їх спіральною драбиною аж до гілки. Уперше білі хмаринки, що завжди генерувалися обладнанням вілли, зникли без сліду. Людське море внизу так само мовчало.

— Перед розлукою я маю завершити останню місію — передати повідомлення, — сказала Томоко, низько вклоняючись гостям. Випроставшись, вона багатозначно подивилася на жінку: — Чен Сінь, Юнь Тяньмін хоче тебе бачити.

Витяг із «Минулого поза часом»: Довгі сходи

На початку Епохи кризи, коли ентузіазм людства ще не був підкошений Великим занепадом, усі країни об’єднали ресурси й зусилля, реалізувавши чимало великих проєктів для захисту Сонячної системи. Творці цих грандіозних задумів використали передові технології того часу, а подекуди й вийшли за їх межі. Проєкти на кшталт космічного ліфта, випробування зоряних ядерних бомб на поверхні Меркурія, а також прорив у опануванні технології керованого термоядерного синтезу стали важливими віхами в історії людства. Вони заклали основу для технологічного стрибка після закінчення періоду Великого занепаду.

Але «Сходовий марш» до них не належав: його успішно забули ще до початку Великого занепаду. З точки зору істориків, він виявився типовим прикладом імпульсивності й поганого планування — широко розповсюджених явищ на початку Епохи кризи. Зразок недопрацьованої й поспішно реалізованої авантюри. Окрім цілковитого провалу основної місії, проєкт нічогісінько не приніс для технологічного розвитку людства — згодом розвиток космічних технологій рушив у геть іншому напрямку.

Ніхто не пророкував, що за три століття ця невдача стане промінчиком надії для людства в кризовій ситуації.

Як трисоляріанам вдалося перехопити зонд із мозком Юнь Тяньміна, напевно, залишиться загадкою до кінця віків.

Недалеко від орбіти Юпітера один із кабелів, яким капсула кріпилися до сонячного вітрила, порвався, й Земля, не отримавши даних про елементи орбіти капсули, назавжди втратила її в безмежжі космічного простору. Але Трисолярису, напевно, вдалося прорахувати нову траєкторію польоту капсули після розриву кабелю, бо інакше навіть із їхнім рівнем технологій навряд чи було можливо розшукати цей невеличкий об’єкт у безкрайому космосі поза межами Сонячної системи. Найімовірнішим поясненням може бути припущення, що софони слідували за капсулою впродовж усього циклу прискорення, тож змогли передати елементи його нової орбіти. Але навряд чи софони супроводжували капсулу аж до точки рандеву з трисоляріанським флотом — на її шляху були розташовані пояс Койпера й хмара Оорта, і проходження крізь них могло сповільнити чи відхилити траєкторію руху. Проте, швидше за все, цього не сталося, й успішне перехоплення капсули до певної міри виявилося щасливим збігом обставин.

Можна було стверджувати майже певно, що капсулу з мозком Юнь Тяньміна перехопив корабель першого трисоляріанського флоту, який, рухаючись із високою швидкістю й не намагаючись сповільнитися, пролетів Сонячну систему наскрізь. Його відправили в авангарді, тож він прибув на півтора століття раніше за основні сили. Завдання цього корабля так і лишалося загадкою. Після створення системи стримування за теорією Темного лісу цей корабель із рештою складу першого флоту змінив курс і рушив від Сонячної системи. Земля надалі не відслідковувала його орбітальних параметрів, але якщо припустити, що він почав рухатися в тому ж напрямку, що й весь перший флот, то цей корабель цілком міг перетнутися з капсулою. Звісно, вони опинилися б поруч лише приблизно — їх все ще відділяла значна відстань, і якби корабель не мав точних даних про траєкторію руху капсули, то її пошуки й перехоплення лишилися б безрезультатними.

Точний момент перехоплення неможливо встановити через брак інформації, це сталося приблизно 30–50 років тому, ще до початку Епохи стримування.

Мотив перехоплення капсули трисоляріанським флотом цілком зрозумілий: досі фізичний контакт між людством і трисоляріанами обмежувався лише Краплинами, тож можливість отримати зразок частини людського тіла виявилася занадто спокусливою.

Таким чином, Юнь Тяньмін зараз перебував на одному з кораблів першого трисоляріанського флоту, більша частина якого прямувала до Сіріуса, що у Великому Псі. Його доля лишалася таємницею: не було відомо, чи мозок під’єднали до апаратури й існував сам по собі, чи ж пересадили у клоноване тіло. Проте людство найбільше хвилювало інше: Юнь Тяньмін і досі діє на благо людства?

Це були розумні побоювання. Якщо його запит на розмову з Чен Сінь не просто розглянули, а й задовольнили, то це свідчило про успішну інтеграцію в трисоляріанське суспільство й навіть набуття певного статусу.

Наступним логічним, але не менш шокуючим питан­ням була його участь у нещодавніх подіях. Чи має він якийсь стосунок до того, що відбулося між двома світами протягом останніх п’ятдесяти років?

Але, зрештою, Юнь Тяньмін з’явився на авансцені в критичний момент, коли розпачливі настрої людей знову взяли гору, й подарував усім промінчик надії. Коли людство почуло цю новину, першою реакцією стало усвідомлення того, що молитви мас були почуті, й ангел спасіння явив свій лик.

Рік 7-й Епохи мовлення. Томоко

Весь світ для Чен Сінь, яка дивилася в ілюмінатор кабіни космічного ліфта, перетворився на суцільну напрямну рейку завтовшки 80 сантиметрів, що видавалася безкінечною й зникала з поля зору, перетворюючись на точку в обох напрямках. Подорож уже тривала більше години, Чен Сінь піднялася на висоту тисячі кілометрів над рівнем моря, залишивши земну атмосферу й вирвавшись у відкритий космос. Землю внизу оповили сутінки, перетворивши обриси континентів на туманні контури. Над головою зяяла чорна прірва, в якій ховалася ще невидима з відстані 30 тисяч кілометрів верхня станція ліфта — кінцева точка подорожі. Через це в пасажирів виникало відчуття, що вони мандрують дорогою, з якої немає вороття.

Хоча Чен Сінь мала освіту інженера аерокосмічної галузі, проте вона вперше опинилася в космосі — через три століття після здобуття кваліфікації. Аби керувати сучасними кораблями, їй не потрібно було проходити додаткове навчання, втім, враховуючи відсутність у неї досвіду, технічна служба пристала на пропозицію скористатися космічним ліфтом. Оскільки вся мандрівка проходила зі сталою швидкістю й майже ідеально прямою траєкторією, проблем із перевантаженням не виникало. Ба більше, гравітація в кабіні ліфта також