Читати книгу - "Кримінальне право України: Загальна частина: підручник"

2) КК вимагає самостійної кваліфікації за окремою статтею (в окремих випадках — різними частинами однієї й тієї самої статті) Особливої частини кожного злочину, який входить до сукупності;

3) КК передбачає спеціальні правила призначення покарання особі, яка визнається винною у вчиненні сукупності злочинів (статті 70 та 72 КК).

Відмежування сукупності злочинів від суміжних понять. Сукупність злочинів має спільні риси з декількома суміжними кримінально-правовими поняттями, що зумовлює постановку питання про необхідність їх відмежування. Зокрема, сукупність злочинів необхідно відмежовувати від:

1) конкуренції статей КК. Під конкуренцією статей КК розуміється наявність двох чи більше статей Особливої частини КК, які з різним ступенем деталізації описують одне й те саме злочинне діяння і встановлюють за нього різну за ступенем суворості кримінальну відповідальність. Наприклад, якщо член виборчої комісії підробляє виборчий документ, то таке його діяння підпадає і під ознаки злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК (службове підроблення), і під ознаки злочину, описаного в ч. 2 ст. 158 КК (підроблення виборчого документа, вчинене членом виборчої комісії). На перший погляд, має місце ідеальна сукупність двох названих злочинів. Проте це не так, оскільки в даному випадку ознаки складу злочину, описаного в одній із названих статей (а саме у ч. 1 ст. 366 КК), повністю повторюються в іншому складі злочину (передбаченому ч. 2 ст. 158 КК) і доповнюються в ньому іншими ознаками, що більш точно характеризують вчинене особою діяння. Інакше кажучи, конкуренція статей КК про кримінальну відповідальність має місце там, де конкурують між собою загальна та спеціальна статті закону. Як відомо, при такій конкуренції має застосовуватися спеціальна стаття, яка найбільшою мірою передбачає специфічні, відмінні ознаки певного злочину. Загальна і спеціальна статті не можуть утворювати сукупності злочинів. Тому в наведеному прикладі скоєне кваліфікується тільки за ч. 2 ст. 158 КК без сукупності з ч. 1 ст. 366 КК.

Таким чином, відмінність конкуренції статей КК від ідеальної сукупності злочинів полягає у тому, що при ідеальній сукупності вчиняються два чи більше злочинів, передбачених двома чи більше статтями КК, а у випадках конкуренції особа вчиняє один злочин, який підпадає під ознаки загальної і спеціальної статей закону. При ідеальній сукупності застосовуються дві чи більше статей КК, а при конкуренції — одна, спеціальна;

2) складного (складеного) злочину. Як уже зазначалося, складний злочин — це такий одиничний злочин, який складається із двох чи більше злочинних діянь, кожне з яких, якщо розглядати їх ізольовано, являє собою самостійний одиничний злочин, але які об’єднані законодавцем в окремий одиничний злочин, передбачений однією статтею (частиною статті) Особливої частини КК.

У разі вчинення особою складного злочину її діяння кваліфікується тільки за тією статтею (частиною статті) Особливої частини КК, яка передбачає кримінальну відповідальність за такий злочин. Не допускається кваліфікація скоєного ще й за сукупністю зі злочинами, які хоча і входять до складного, але передбачені як самостійні одиничні злочини. Наприклад, якщо особа вчиняє грабіж, поєднаний із насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, скоєне підлягає кваліфікації тільки за ч. 2 ст. 186 КК і не потребує додаткової кваліфікації за ч. 1 ст. 125 КК (умисне легке тілесне ушкодження, що не спричинило короткочасного розладу здоров’я або незначної втрати працездатності).

Отже, складний злочин являє собою враховану законодавцем реальну чи ідеальну сукупність і кваліфікується за однією статтею (частиною статті) КК, тоді як сукупність злочинів — за різними статтями. Тільки після того, як законодавець з певних причин відмовиться від існування в КК конкретного складного злочину, скоєне стане кваліфікуватися за сукупністю одиничних злочинів, які входили до складного. Так, якщо уявити, що зі ст. 186 КК буде виключено ч. 2, то передбачений нею злочин необхідно буде кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 125 та ч. 1 ст. 186 КК.

Поняття повторності злочинів визначається в ч. 1 ст. 32 КК, відповідно до якої повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини КК. Крім того, поняття повторності злочинів конкретизується також у ч. 3 ст. 32 КК, за якою вчинення двох або більше злочинів, передбачених різними статтями КК, визнається повторним лише у випадках, передбачених в Особливій частині КК, та ч. 4 тієї самої статті, згідно з якою повторність відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом, або якщо судимість за цей злочин було погашено або знято.

Ґрунтуючись на ознаках повторності злочинів, що названі законодавцем у всіх трьох згаданих частинах ст. 32 КК, узагальнивши та систематизувавши їх, можна сформулювати таке доктринальне визначення повторності злочинів. Повторність злочинів — це такий вид множинності злочинів, при якому особа вчиняє два чи більше одиничних злочини, що передбачені, як правило, однією й тією самою статтею Особливої частини КК, незалежно від засудження за окремі з них.

Ознаки повторності злочинів випливають із наведеного визначення і відображаються у КК:

1) вчинення особою двох чи більше самостійних одиничних злочинів. Як відомо, це спільна ознака всіх видів множинності злочинів. Як і стосовно сукупності злочинів, прояв даної ознаки щодо повторності може полягати у найрізноманітнішому поєднанні злочинів: вони можуть бути простими чи ускладненими, умисними чи необережними, закінченими чи незакінченими, вчиненими особисто чи у співучасті. Так само, як і щодо сукупності злочинів, не можуть зараховуватися до повторності ті злочини, за які особу вже було звільнено від кримінальної відповідальності з будь-яких передбачених законом підстав або за які її вже було засуджено, але судимість за ці злочини вже було погашено або знято. Тому, якщо особа вчинила новий злочин вже після того, як її було звільнено від кримінальної відповідальності за попередній злочин (наприклад, у зв’язку із закінченням строків давності) або після погашення судимості за попередній злочин, цей новий злочин вже не може визнаватися повторним і його належить вважати вчиненим юридично вперше;

2) за загальним правилом, усі злочини, які складають повторність, передбачаються однією й тією самою статтею