Читати книгу - "Постріл із глибин"

О 14:10 Швіґер віддав наказ запускати торпеду. Вона вирвалася з субмарини в «точному носовому пострілі», як назвав це Швіґер. Скоро швидкість торпеди досягла 44 милі на годину. З такою швидкістю вона вдарить корпус судна вже через 35 секунд.

Море було настільки гладеньким, що помітити торпеду з корабля могли дуже просто. Кожна секунда зменшувала вірогідність того, що корабель зможе достатньо різко та швидко повернути, щоб уникнути вибуху. Але для Швіґера та його команди ті 35 секунд тяглися невимовно довго.

Швіґер спостерігав через перископ. Він ще не збагнув, що помилився щодо швидкості судна. Насправді пароплав рухався на 4 вузли повільніше — приблизно на 5 миль на годину.

Незадовго до другої години у багажному відділенні в носовій частині палуби F зібралися два десятки матросів: половина заступала на варту, половина звільнялася. Їхнім завданням було підготувати тисячі пакунків пасажирів до прибуття.

Моряк Мортон дві години займався завантаженням валіз та скринь в електричний підйомник, який і був єдиним способом потрапити в багажний відсік. Варти змінювались о другій — «чотири склянки», — після чого Мортон мав заступати на свою особливу двогодинну варту зі спостереження за субмаринами. Його місце було на баці — носовій частині верхньої палуби.

«За п’ять хвилин до чотирьох склянок, — казав він,— я пішов на палубу, щоб одягти светр і взяти спорядження, необхідне для варти, що починалась о другій. Мене призначили додатковим спостерігачем спереду на палубі. Я мав стежити за водою з правого борту від носа, а також по траверзу»[537].

До того моменту «Лузитанія» вже встигла витратити близько 6000 тонн вугілля, і бункери, розташовані вздовж обох боків корабля, були здебільшого просто порожніми тунелями, вкритими вугільним пилом та часто пронизаними отворами, через які кочегари діставали вугілля.

На містку капітан Тьорнер наказав стерновому тримати курс паралельно береговій лінії, щоб старший помічник міг продовжити визначати місцеперебування. Захисна завіса туману зникла повністю.

«Усім вартовим наказали уважно стежити та повідомляти про будь-що, що здаватиметься дивним»[538], — казав Томас Магоні, моряк, який теж ніс варту з полудня до 14:00. «Приблизно о 13:50 ми помітили два об’єкти з правого борту, конічної форми». Йому вони здалися схожими на буй. «Ми доповіли начальникові варти, і це зчинило на містку невелике хвилювання з приводу того, що це може бути».

Моряк на ім’я Г’ю Джонстон, старшина-стерновий, у той момент якраз став за штурвал «покрутити стерно»[539]. На містку було повно офіцерів, які теж здавали варту.

Невдовзі після того, як Джонстон став до штурвала, він почув крик, який сповіщав про щось із правого борту. Декілька офіцерів піднесли до очей біноклі, щоб розгледіти, що воно таке: чи буй, чи морська свиня, чи якісь уламки. Нікого побачене не стурбувало, і «ми пішли далі»[540], згадує Джонстон.

О другій годині моряк Леслі Мортон зайняв свій пост на баці. Він стояв з правого борту. Інший моряк вдивлявся у води з лівого. На кораблі було ще четверо спостерігачів, ураховуючи тих, які на воронячому гнізді.

Брат Мортона був унизу, спав — його варта починалася пізніше. Половина екіпажу й досі займалася багажем.

Корабель прорізав гладенькі води, наче ніж — желе.

Мортон так напружено виконував свою роботу, що почав «бачити десятки незрозумілих речей щохвилини»[541].

О другій годині пасажири другого класу, яким призначили обідати в другий «прийом», якраз їли свої страви. Пасажири першого класу переміщувалися між палубами в електричних ліфтах, які живила динамо-машина. Декілька дітей стрибали через мотузку на верхній палубі — їм допомагав Джон Бреннан, кочегар з інженерної команди[542].

Погода стала зовсім чудова і ясна — родини з Квінстауна та Кінсейла виїхали на Олд-Хед на пікнік, щоб подихати духмяним повітрям і подивитися на кораблі. Вони могли навіть бачити «Лузитанію», що проходила у 20 милях від берега, викидаючи в повітря дим з труб.

Мортону, який стояв у точці з найкращим оглядом з правого борту, відкривалася картина з ясним відкритим морем. «У десять хвилин на третю я подивився на годинник і заховав його назад у кишеню, а потім знов оглянув простір з правого борту, і, наскільки я міг сказати, десь за 500 ярдів з’явився фонтан піни — у чотирьох румбах з правого борту»[543]. Виглядало, наче величезна бульбашка вирвалася з-під води.

За мить Мортон побачив, як щось рухається крізь морську гладінь — щось із чітким слідом, наче «невидима рука малювала його крейдою на дошці».

Він простяг руку до мегафона.

Капітан Тьорнер зійшов з містка та спустився у свою каюту. Близько 13:30 старшина-стерновий Джонстон, який уже закінчив свою варту коло штурвала, надіслав капітанові повідомлення, у якому вказував, що на той момент Олд-Хед-оф-Кінсейл був «у 10 румбах з лівого борту, за 20 миль»[544]. Курс корабля поступово наближав його до берега.

Джонстон повернувся на місток. За півгодини, трохи на третю, він