Читати книгу - "Темна матерія"

Існують світи, де я пішов від Даніели, а з наших кар’єр все одно вийшов пшик.

Або де я пішов, і ми обоє досягли сяких-таких успіхів, але світ не перевернули.

А то й навпаки, існують світи, де я залишився, і в нас народився Чарлі, але подальше розгалуження послідовностей подій нічим особливим не ознаменувалось.

Або де наші стосунки погіршились.

Або де я вирішив розірвати наш шлюб.

Або де це вирішила зробити Даніела.

Або ж ми докладали всіх зусиль, довго жили без любові, і все це тільки заради нашого сина.

Якщо я представляю собою вершину сімейного успіху для всіх Джейсонів Дессенів, то Джейсон-2 представляє собою вершину професійну й творчу. Ми є протилежними полюсами однієї й тієї ж людини. І те, що Джейсон-2 із безкінечної кількості варіантів вибрав саме моє життя, це, на мою думку, не випадковість.

І якщо йому відомо, що таке абсолютний професійний успіх, то повна реалізація як сім’янина для нього за тими ж сімома печатками, як для мене його життя.

Все це свідчить про те, що моя ідентичність не бінарна.

Вона — множинна.

І може, я перестану побиватися за необраними шляхами, бо необраний шлях, це не просто моя протилежність. Це — безкінечно розгалужена система, яка відображує всі пермутації мого життя між такими екстремумами, як я і Джейсон-2.

Я лізу в кишеню і дістаю оплачений заздалегідь мобільний телефон, який коштує 50 доларів. На ці гроші ми з Амандою змогли б прожити цілий день, або оселитися в дешевому готелі на ніч.

Пальцями в мітенках я розгортаю аркуш жовтого паперу, вирваного з розділу «Д» телефонного довідника Чиказького Метро, і набираю обведений кружечком номер.

Від місця, яке є майже моїм домом, віє такою жахливою самотністю.

Зі свого спостережного пункту бачу кімнату на другому поверсі, яка, мабуть, служить Даніелі кабінетом. Жалюзі відкриті, вона сидить спиною до мене, обличчям до величезного монітора.

Я бачу, як вона піднімає бездротову слухавку й дивиться на її дисплей.

Незнайомий номер.

Будь ласка, поговори зі мною.

Вона кладе телефон на поличку.

Мій голос:

— Ви зателефонували Дессенам. Ми не можемо відповісти вам, але якщо...

Я вимикаю телефон перед сигналом.

Знову набираю номер.

Цього разу вона бере слухавку й відповідає перед другим дзвінком:

— Алло?

Якусь хвилю я мовчу.

Бо не можу й звуку вичавити.

— Алло?

— Привіт.

— Джейсоне?

— Так.

— З якого номера ти телефонуєш?

Я так і знав, що вона зразу про це спитає, тож кажу:

— Мій телефон здох, і я попросив ось у жінки в поїзді.

— У тебе все добре?

— Як ти там поживаєш вранці?

— Чудово. Ми ж щойно бачились, дурненький.

— Я знаю.

Вона крутиться на поворотному кріслі й каже:

— То тобі так закортіло поговорити зі мною, що ти позичив телефон у незнайомої людини?

— Авжеж, так і є.

— Ти милий.

Я просто сиджу і вбираю в себе її голос.

— Даніело?

— Так?

— Я справді скучаю за тобою.

— Що сталося, Джейсоне?

— Нічого.

— Ти якийсь дивний. Поговори зі мною.

— Я йшов до еля, і тут мене наче вдарило.

— Що саме?

— Кожну мить із тобою я сприймаю, як щось звичайне. Я виходжу з будинку, йду на роботу, і ось я вже думаю про свій день, про лекцію, яку мені треба прочитати, ще бозна про що, і я просто... я сідаю в поїзд, і в якийсь момент мені наче проясняється, як сильно я тебе люблю. Як багато ти значиш для мене. Бо ніколи не знаєш...

— Що ніколи не знаєш?

— Коли все це може зникнути. Отож я хотів зателефонувати тобі, а мій телефон здох.

По той бік западає довга пауза.

— Даніело?

— Я тут. І я відчуваю те ж саме до тебе. Ти ж знаєш, правда?

Від хвилювання я заплющую очі.

Думаю, що ось зараз я перейду вулицю, зайду всередину і все тобі скажу.