Читати книгу - "Нестяма"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Я слухаю тебе, — виразно читає «Вісник» Толя.
— Ти або одружуйся з Сонею, або... Зручно влаштувалися! — налягає на приголосні Володимир.
Нарешті Соня з любов’ю чи то подякою зиркає на нього.
— Ні, мені ж спочатку треба розлучитися зі своєю дружиною.
Володя обурюється, наче він був Сонею:
— То чого ж ти тягнеш?
— Ну, в вас же — дитинка.
Вова забирає у нього часопис:
— У нас теж була... є дитинка. Але ж я — бачиш? Розлучився.
— Але ж я люблю дитинку ...
Володя ображається:
— А я — теж люблю дитинку!!
— Мозе, ти сце сказес, сцьо ти й свою друзину любис тут? — рвучко вставляє Соня чи до Вови, чи до Толі.
Анатолій мнеться, відповідає ж Володимир:
— Ну, а якби він і любив? Я — теж люблю дружину, але ж — розлучився.
Анатолій встає:
— Це зрештою непорядно. Ви, обоє! Ти ж знаєш, що я, як твій друг та родич, одружився із почуття обов’язку перед Ніною. Яку ти, до речі, несправедливо покинув. I ти тепер мені цим докоряєш? Як же я можу з нею розлучитися? З Ніною, якщо в нас маленька?
Ображено вмикає телевізор. Житлоплоща тепер освітлена веселковими барвами.
Дзвонить телефон, Володя хапає перший:
— Алло? Люсю? Яку Люсю...
Кладе трубку, з цього виникає пауза.
Скавчить у ванній пес; скавчить удруге, лише тоді Соня паузу порушує:
— Цього сидис? Піди сходи собаку виведи її. Баць, як проситься, — це вона каже до Вови.
— Сама виведи. Свою собаку.
Соня — непохитна.
— Це — собака Лєноцки.
— Оленки, — зауважує він.
— Лєноцки! — не відступається вона.
— От нехай вона й виводить.
— Для неї пізно вигулювати їй. I вона сце уроків не зробила їх. Цілий день на масинці диркати, так міг би давно вивести собацку.
— Я диркаю, як ти кажеш, на машинці, бо мені потрібні гроші.
Анатолій оживає:
— Щось новеньке?
— Сенеку викинули в буку. До завтра має долежати. — До Соні: — Сама й виводь свою сучку.
— У мене — гості.
Володя посміхається:
— От нехай вони й виведуть.
— Як зе тобі тільки не соромно тобі! — каже вона, наче гості прийшли до Володі.
— Мені мусить бути соромно-о? Перед вами? Ви, які крутили любов ще до розлучення?
— Треба було стерегти, — радить Толя.
— Встережеш! А ти б не хвалився, шановний, що до розлучення, бо в неї тоді, таких, як ти було ого... — каже Володя.
— Мовци! Не смій ти! Аби таких — як не ти!
Анатолій:
— Яке це має значення, Соню? Заспокойся. Адже це, якщо й було, то — до розлучення з ким? Тоді вона — зраджувала, Вово, тебе.
Але той уперто доводив логіку:
— А ти ж — не розлучився? Отже, ти зраджуєш Ніні. Своїй законній дружині! — нарешті заговорив віршами.
— Як би там не було, а це — моя особиста справа, — занурюється у «Вісник».
— Не тільки твоя вона. Я як подумаю, як ти мене зрад-зуєс із нею мене... — вплутується Соня.
Проте Анатолій своє:
— Здуріти! Заплутатися можна. Нехай Вова розбереться, хто з ким і кому.
— До чого тут я? Це ви — мене зраджуєте між собою! Голова... — береться за неї.
Соня постановляє:
— Усе вірно все. Треба нам, Толю, одрузитися нам, сцьоб усе, наресті, стало ясно все... .
Володимир стрепехається, береться за свої приголосні:
— Тільки ви не думайте, будь ласка, що якщо вам удасться одружитися між собою — то я одразу побіжу знову одружуватися з Ні-но-ю!
— Я такого не казала. Навісцьо з це тобі?
— Ну, щоб усе стало на свої місця... Голова.
Анатолій промовляє лагідним голосом Шерлока Холмса:
— Я все-таки дуже радий, що виникла ця розмова. Давно вже мав намір з’ясувати, чи був у Соні ще хтось, окрім мене?
— Після розлучення — я не контролював.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нестяма», після закриття браузера.