Читати книгу - "Пригоди в оргазмотроні"

Коли перший і єдиний у своєму житті раз — 1909 року — Фрейд навідався до землі, як він їх називав, «доларових варварів», американці видалися йому неможливими соромітниками. Він писав Юнгу, що в нього не було «часу на лібідо», і в листі до аналітика Флойда Делла доктора Сем’юела Таннебаума скаржився на чеснотність Америки, лементуючи «про надмірну строгість американської непорочності»{374}. Однак на той час, коли у Фрейдів «антирай» приїхав Райх — рівно через тридцять років — Альфред Кінзі, 44-річний професор зоології з університету Індіани, уже розпочав збір інтерв’ю для свого монументального дослідження явища американської сексуальності, яке у найменших й найбільш контроверсійних деталях задокументує усю розпусту країни, що повзає набагато нижче свого манірного екстер’єру.

У червні 1938 року Кінзі, експерт з вивчення оріхотворок (зібрав понад мільйон представників виду), почав викладати дисципліну, яку в університетській програмі вигадливо називали «шлюбним курсом». Вирісши суворим парафіянином християнсько-методистської церкви, ще й під гнітом постійних залякувань батька пуритана, Кінзі колись також був таким же наївним й невинним, якими і бачив своїх теперішніх учнів. Він розказував своїм друзям, що його власний брак сексуальної освіти віддав його на поруки страху та відчуття провини, й він зробив це своєю місією — виправляти цю проблему в майбутніх поколіннях. «У розкутому суспільстві, — Кінзі починав уроки шлюбного курсу, посилаючись на острови Тробріан, — дванадцятирічний знатиме усю біологію, яку мені необхідно читати вам у вигляді формальних лекцій»{375}. Кінзі пропонував безпосередній, графічно ілюстрований опис сексу. Курс, який він читав, назвали «клас злягання».

Кінзі одружився з першою дівчиною, з якою зустрічався, студенткою-хіміком Кларою МакМіллен. Вони познайомилися на пікніку, який, невдовзі після його приїзду до Блумінгтона, організувала кафедра зоології (він дав їй кличку Мак; вона ж його звала Прок, скорочено від професор Кінзі). Обидвоє були незайманими, коли одружилися, й разом народили чотирьох дітей. Кінзі, як писав його біограф Джонатан Ґаторн-Гарді, «вважав, що найкращим способом продукувати добре пристосованих до життя у цьому світі дорослих — це ростити дітей, які не відчували вини за свою сексуальність». Нудизм, писав Кінзі в листі до друга 1934 року, в якому йшлося про дві книжки стосовно руху нудистів, «це здорова складова виховання наших дітей та їх освіти». Уже незабаром батьки, які навчалися на шлюбному курсі Кінзі, почали отримували поради не намагатися заборонити чи запобігти тому, щоб діти вільно пізнавали та вивчали свої тіла. Більш того, їх заохочували відкрито говорити про сексуальність перед дітьми, «вводити такі розмови до звичайного діалогу за вечерею чи ж простого повсякденного спілкування».

Проводячи досліди для шлюбного курсу, Кінзі дивувався браку наукової літератури про секс, що була б у відкритому доступі — здебільшого то був, як він казав, «маскарад моралі у костюмі науки». Збираючи сексуальні історії та розповіді пересічних людей, він хотів заповнити цю пустку і створити чіткіший обрис сексуальних звичаїв нації. У «Модернізації сексу» історик Пол Робінсон описує техніку опитування, яку Кінзі застосовував до своїх респондентів, як «його найбільш блискуче творіння, автентичний прояв винахідливості, в якому кожен кусень сексуальної інформації, що містився в пам’яті, витікав із суб’єкта вже за дві години». Кінзі задавав від 350 до 521 запитань (перше запитання чітко сексуального характеру він ставив через 20 хвилин) і, використовуючи унікальний таємний код, вираховував, що мав здатність сконцентрувати те, що мало б зайняти 20–25 сторінок тексту, на односторінковій табличці. То була, як коментував його колега Пол Ґебхард, дивовижно «компактна, ефективна (і, як для неофіта, диявольська) система».

Кінзі доволі таки свідомо і за своїм вибором не проводив моральних оцінювань своїх суб’єктів і гарантував їм цілковиту конфіденційність: він уникав евфемізмів, утримував зоровий контакт і вистрілював питання за питанням, користуючись при цьому методом очної ставки задля оцінки достовірності наданих йому даних. «Ми завжди допускаємо можливість чиєїсь участі у будь-якому виді сексуальної активності, — писав Кінзі про свою техніку, яка скидала тягар відхилення від відповіді прямісінько на суб’єкта. — Відтак починали ми завжди з того, що запитували, коли вони вступали у той чи інший вид сексуальної активності». Психолог Френк Біч, який був одним із опитаних Кінзі, розказував: «То не були питання штибу “чи ви коли-небудь?”, то були питання “коли ви останній раз кохалися із свинею?”. Ви відповідали: “Ніколи!”. Окей, але якщо ви все-таки були свинолюбом, то потрапляли до нього на гачок» (Кінзі встановив, що 17 % сільських фермерів мали досвід скотолозтва).

Кінзі, як і Райх, хотів змінити суспільство і збирався зробити це, надавши емпіричні докази того, що мораль і реальність існують в інших вимірах. Наскільки мені відомо, ці двоє ніколи не зустрічалися, але точно переписувалися; 1943 року вже за декілька місяців після видання англійської версії «Функції оргазму», Кінзі у рамках наукового обміну надіслав Райхові запит на отримання примірника (також він підписався на новозаснований Райхом «Журнал сексуальної економіки та оргонних дослідів»), включно з однією з його статей про гомосексуальність. Перегортаючи сторінки висланої йому книги, Кінзі знаходив у тексті щораз більше підтверджень тому, що сексуальні крайнощі — це буденна реальність. Тож зоолог почав поділяти Райхове вознесіння оргазму і його віру в наслідки, які за собою несе сексуальне обмеження. Багато в чому вони сходилися: надихнувшись Райховою діяльністю, Кінзі упорядковував каталог різновидів оргазму (у своїх статистичних схемах він рахував лише ті випадки, що вели до оргазму), суперечив утриманню, стверджував, що мастурбація була і корисною, і необхідною для зняття нервового тиску, і притримувався думки, що існували «соціальні цінності, яких потрібно набувати в заняттях передшлюбним сексом». Для Кінзі, як і для Райха, секс містив у собі утопічну можливість, і він слідував за Райхом, вважаючи, що мораль вікторіанської епохи, яка засіла в Америці XX сторіччя, затаїлася в ній, аби душити цю країну.

За вікном було літо 1939-го, а Кінзі зі своїми питаннями про секс уже дістав 350 людей; більшість з них — студенти університету. Проте цих однакових «дитячих балачок», як він зневажливо їх називав, йому було недостатньо, тож він почав їздити до Чикаго, що за 200 миль від нього. З собою Кінзі брав свою