Читати книгу - "Калькуляція зірок"

— Я це знав! — Він пробив кулаком повітря, закінчивши рукоплесканням. — Стартовий блок, ось на чому ми виїдемо!

Я кашлянула.

— На папері Сіріус готовий. Але далі робота доктора Йорка.

Він посміхнувся.

— Ви теж доктор Йорк.

Звівши очі догори, я похитала головою.

— Ви знаєте, кого я маю на увазі… Я просто комп'ютерщик, а він головний інженер. — З цього приводу випробування двигуна були дуже послідовними, і це була найстійкіша паливна структура, яка проходила через наш відділ. Вона могла стати прототипом для майбутніх місій, оскільки це означатиме меншу витрату ресурсів. Що було ще важливіше, двоступеневий процес запуску означав менше можливостей для відмови.

— Продовжуйте. Покажіть йому.

Він зібрав сторінки, знизавши плечима.

— Ага. Він і директор зараз поза межами центру. Але коли він повернеться, напевне! Дякую!

З усіх інженерів Бублес був, мабуть, моїм улюбленцем. Він вистрибнув з кімнати, і папери та краватка розвівалися з кожним його кроком.

Басіра відмовилася від бою зі сміхом і нахилилася вперед, щоб сховати обличчя в руках.

— Чи не закінчує він кожне речення знаком оклику?

— Я побачила там один знак питання. — На моєму столі було щонайменше три запити на обчислення, які мені потрібно було опрацювати. Ах… гламурне життя комп’ютерщика. — Хоча це буде чудовий двигун. Принаймні на папері.

Хелен вибралася з-за свого столу і підійшла до нашого. — Він сказав, що директор поза центром?

Мою шкіру закололо від тривоги. Чорт. Ми говорили про це у "99".

— Так… я думаю, що це візит до Локхід-Мартін, щоб подивитися на командну капсулу для висадки на Місяць.

— Я думаю, це займе решту дня, так?

— Мабуть. — Я встала і потягнулася так недбало, як могла. Добре, що доля нашої країни не залежала від Хелен чи моїх шпигунських навичок. Ми були приблизно такі ж тонкі, як кішки в спеку. — Повертайся до роботи. Я відвідаю кімнату з паперами.

Кивнувши, Хелен повернулася до свого столу і взяла олівець, наче вона і не переставала працювати над рівняннями. Міртл розгублено подивилася між нами, але, на щастя, не запитала, що ми робимо.

Я попрямувала, пропустивши дамську кімнату на користь офісу Клемонса. Хоча ми з Хелен мали доступ до одних і тих же даних у МAC, у мене було менше ризику, ніж у неї. З Натаніелем, який працював тут, я завжди могла претендувати на те, що виконую його доручення. А її, мабуть, звільнять, що означатиме повернення до Тайваню.

Зовнішні двері до кабінету Клемонса були відчинені, як завжди, і звук набору тексту линув із кімнати, як стаккато. Місіс Кара сиділа за столом, копіюючи звіт. Щонайменше три шари вуглецю вже заповнили сторінки.

Вона посміхнулася, її пальці все ще рухалися.

— Привіт, доктор Йорк. Чим я можу вам допомогти?

— Мені потрібна копія списку кандидатів-космонавтів. — Блеф, наче це було абсолютно щось таке, що я мала би мати, здавався безпечнішим, ніж намагатися копатись по її шафах.

— О… я хотіла би вам допомогти, але я просто надіслала все це до офісу Стетсона Паркера. — Вона заспокоїлася. — Можете перевірити у нього.

— Дякую. Так і зроблю. — Звичайно, головний космонавт мав деякий вплив на вибір. Він, мабуть, був у люті, коли Клемонс прийняв рішення додати до списку жінок. Але чому він пустив мене в цей список, після того, як поклявся, що мене навіть не зарахують? Помахавши їй рукою, я вийшла з кабінету Клемонса і попрямувала до центру керування. Тепер я зазирнула у ванну кімнату. Зайшовши в одну з кабінок, я зачинила двері і притулилася до прохолодної металевої перегородки, поки моє серце не сповільнилося.

Я хотіла допомогти Іді, Імоген, і Хелен, і тим, кого було вибито з ходу, але Паркер ненавидів мене. Мені вдалося опинитися в списку проти його бажання, а відвідування його кабінету було б найменш непомітною справою, яку я могла зробити.

Залишалося тестування… Я зможу дізнатися, хто був на тестах.

У понеділок, 13 травня 1957 року, о 9 годині вечора, я з’явилася на випробувальному полігоні, який знаходився не в кампусі МАС, а у військовому випробувальному об'єкті у Форт-Левенворт. Це була ще передметеоритна будівля з величезними вікнами і стінами червоного кольору. На стійці реєстрації мене зареєстрували, а потім дали мені медичний браслет із написаним на ньому номером 378.

— Так багато жінок? — пожартувала я, намагаючись побачити відкритий для перегляду список. — Я когось знаю?

Портьє похитала головою.

— Вас всього тридцять чотири. Таким був ваш номер на етапі подання заявки.

Навіть під час місій у мене щелепа відкривалася трохи менше, коли я уявила обсяг операції. Вони вже відкинули… хто знає, скільки кандидатів… і я пройшла це скорочення. Хоча лише тридцять чотири… Принаймні, це полегшувало збір імен.

— Тоді куди мені йти далі.

— Вниз по коридору та ліворуч. — Вона вже повернулася до своєї книги, залишивши мене на власний розсуд.

Вниз і ліворуч привело мене до лінії жінок. Усі вони були білі. Хіба я відмітила би це, якби Іда та Імоген не приєдналися до 99-х? Напевне ні. Коли я йшла вздовж лінії, Ніколь нахилилася, щоб помахати мені.

Я зупинилася поруч з нею.

— Фантастично зустріти тебе тут. Кого ми знаємо?

— Я бачила Бетті, Джеррі Коулман та Джекі Кокран, але я не веду списку. Хоча не всі білі. — Вона знизала плечима, і тканина її сукні пішла