Читати книгу - "Повернення Короля"

- Мені вже несила на це дивитися, пане! Я туди їду негайно! Розібратися хочу, старого свого відшукати!

- Спершу з'ясуємо, що нас там чекає, - зупинив його Меррі. - У «правителя» під рукою напевно ціла зграя охорони. Треба розпитати кого-небудь...

Але будинки і нірки Заріччя стояли покинуті, і ніхто не вийшов їм назустріч. Причина незабаром з'ясувалася: під [265] стіною корчми «Зеленіш Дракон» - він стояв, як і колись, останнім по дорозі на Гобітон, порожній, зяючи розбитими вікнами, - маячили фігури людей, довготелесих і косооких.

- Точнісінько Білл Терник з Бригори, - сказав Сем.

- Чи його родичі з Ізенгарду, - буркнув Меррі.

Здаля гобіти помітили ціпки в руках у розбійників і ріжки на поясах; іншої зброї не було видно. Коли подорожани наблизилися, вони висипали на дорогу і перегородили проїзд.

- Куди прямуєте? - запитав один, найбільший і най-бридкіший. - Далі їхати не можна. І де ваш славний ескорт?

- Іде за нами, - повідомив Меррі. - їм щось ноги болять. Ми обіцяли їх тут почекати.

- Ну, що я казав? - кинув бандит своїм дружкам. - Цим малорослим дурням вірити не слід, я так Шаркі й сказав. Потрібно було вислати парочку наших хлопців!

- Вийшло б те ж саме, - заперечив Меррі. - Щоправда, ми в наших краях до піших розбійників не звикли, але вже як-небудь призвичаїлися б.

- Розбійники? Це ти про нас? Краще по-доброму принишкни, бо я інакше заговорю! У вас, недоростків, у головах розгардіяш. Не дуже розраховуй на м'якосердя правителя! У нас є Шаркі, і Губернатор зробить усе, як він скаже!

- І що ж він каже? - спокійно запитав Фродо.

- Настав час розворушити вас і навчити правильно жити. Шаркі свого доб'ється і носитися з вами не стане. Вам потрібен справжній правитель. І ви його одержите, ще до кінця року, якщо не кинете бунтувати. Ми провчимо ваш щурячий виводок!

- Ну, спасибі, що пояснив, - кивнув Фродо. - Ось які ваші наміри! Я саме їцу до пана Лотто - думаю, йому теж цікаво буде послухати!

Бандит зареготав:

- Лотто! Лотто усе знає. Про нього не турбуйся. Лотто послухає Шаркі. Позаяк примхливого правителя можна й скинути. А якщо Малий народець здумає втручатися не у свої справи, вкоротимо його! Зрозумів?

- Цілком, - відповів Фродо. - По-перше, я бачу, ви тут дещо відстали від життя. На півдні багато чого змінилося [266] з того часу, як ти звідтіля пішов. Чорний Замок повалено, до Гондору повернувся король, Ізенгард зруйнований, і твій знаменитий начальник блукає світом, як жебрак. Я зустрів його по дорозі. Тепер уже не зграї розбійників, а посланці короля будуть прибувати до нас по Зеленому тракту.

Косоокий глузливо посміхнувся:

- Як жебрак, кажеш? Та невже? Ач, вихизовується, хвалько! Нам це не перешкодить затишно влаштуватися у вашому тихому куточку. Годі гобітам ледарювати! А щодо королівських посланців - ось що я з ними зроблю! - додав він, клацаючи пальцями під самим носом Фродо. - Бачив? Якщо я взагалі забажаю звернути на них увагу!

Цього Пін уже стерпіти не міг. Він згадав луги Кормаллану, і кров його скипіла: як сміє косоокий лиходій обзивати хвальком Хранителя Персня! Пін відкинув плащ за плечі, витяг меч і, сяючи срібним шитвом гондорського вбрання, виступив зі своїм коником уперед:

- Я - друг і посланець короля, прославлений у землях заходу. Ти не тільки злодій, але й дурень. На коліна, мерзотнику, і проси пробачення, якщо не хочеш, щоб я провчив тебе цим клинком, який рубав тролів!

Меч блиснув у промінні вечірнього сонця. Сем і Меррі теж взялися за зброю і приєдналися до Піна. Але Фродо сидів нерухомо, лише мовчки дивився на ворогів. І ті відступили. Дотепер вони легко приструнювали неозброєних селюків Бригори чи приголомшених мешканців Гобітанії. Безстрашні гобіти з гострими мечами і суворими обличчями - це було щось нечуване!

- Забирайтеся геть! - звелів Меррі. - А якщо ризикнете коли-небудь ще порушувати наш спокій, пошкодуєте!

Бандити порозбігалися, запекло сурмлячи на ходу у свої ріжки. Гобіти рушили далі.

- Все ж таки ми вчасно повернулися! - сказав Меррі.

- Мабуть, навіть дещо запізно, - заперечив Фродо. - У всякому разі, Лотто вже не врятувати. Нікчемний дурень, а все-таки шкода його!

- Врятувати Лотто? - здивувався Пін. - Ти, мабуть, мав на увазі - покарати?

- Ти, здається, не зовсім зрозумів суть справи. Лотто дурний, марнославний, і його заманили в пастку. Лиходії [267] загарбали все у свої руки, грабують, залякують і руйнують усе самовільно, прикриваючись його ім'ям. Лотто, по суті, у полоні і напевно тремтить від страху в Торбі-на-Кручі. Отож я й кажу: треба його виручати.

- У мене голова обертом йде! - поскаржився Пін. - Чого завгодно очікував, будь-якої катавасії, але бити на-піворків-лиходіїв заради порятунку прищуватого Лотто...

- Бити? Так, може дійти і до цього, - сказав Фродо. - Але пам'ятай: гобітів - ні єдиного! Навіть тих, хто служить ворогу не зі страху, а через схильність. Не бувало ще в Гобітанії, щоб гобіт убив гобіта навмисно. І не нам цей звичай порушувати. Взагалі, не прагни вбивати - це припустимо, лише коли неминуче. Стримуйся, не піднімай руку, не зваживши!

- Якщо цих типів тут багато, - зауважив Меррі, - без бійки не обійтись. Ні співчуттям, ні сумом, мій Фродо, не врятувати ні Лотто, ні тим більше всю Гобітанію!

- Авжеж, усіх так легко не розженеш, - погодився Пін. - Цих ми зненацька застигли. Чули, як сурмили? Виходить, їх поблизу ще багато. А гуртом вони похоробрі-шають. Пошукаємо, де укритися на ніч? Хоч ми і озброєні, нас усього четверо.

- Є ідея! - сказав Сем. - Поїхали до старого Вовнера. Він живе на південній стежці і завжди був гідним гобітом. Та ще в нього ціла купа синів, і усі - мої приятелі.

- Ні, - заперечив Меррі. - Шукати притулку немає сенсу. Гобіти завжди так робили - і виходило на руку ворогам. З'являться цілою юрбою, оточать і викурять нас, або й зовсім спалять разом з будинком! Ні, треба діяти!

- Як? - запитав Пін.

- Підіймати Гобітанію. І негайно! Будити гобітів! Нові порядки