Читати книгу - "Гаррі Поттер і Смертельні реліквії"

- Гаррі, - Герміона ніби читала його думки. - Послухай мене. Це... це не дуже приємно було читати...

- ...ага, що й казати...

- ...але не забувай, Гаррі, що це написала Ріта Скітер.

- Ти ж прочитала листа до Ґріндельвальда!

- Так... прочитала, - вона завагалася, колишучи чашку з чаєм у холодних долонях. - Це був, мабуть, найгірший шматок. Я знаю, що для Батільди то були звичайні балачки, але слова «Для загального блага» стали Ґріндельвальдовим гаслом, яким він виправдовував усі скоєні ним пізніше звірства. І... судячи з листа... саме Дамблдор підкинув йому цю ідею. Подейкують, що напис «Для загального блага» був навіть викарбуваний над входом у Нурменґард.

- А що таке Нурменґард?

- В’язниця, яку Ґріндельвальд збудував для своїх суперників. Урешті-решт він сам там опинився, коли його впіймав Дамблдор. Та хоч би там як, але... жахливо думати, що саме Дамблдорові ідеї допомогли Ґріндельвальду стати таким могутнім. З іншого боку, навіть Ріта не напише, що вони знали один одного більше, ніж один-два літні місяці, коли обидва були ще зовсім юні і...

- Я так і думав, що ти це скажеш, - урвав її Гаррі. Він не хотів виливати на неї свою жовч, але заспокоїтись було важко. - Я знав, що ти скажеш «вони були зовсім юні». А вони були того самого віку, що й ми тепер. І ми ризикуємо життям, поборюючи темні мистецтва, а він обіймався зі своїм новим найкращим дружбаном і планував, як збільшити свою могутність для панування над маґлами.

Гаррі ледве стримувався. Зірвався на ноги й закрокував туди-сюди, намагаючись хоч щось збагнути.

- Я не виправдовую те, що написав Дамблдор, - сказала Герміона. - Усю ту нісенітницю про «право панувати», усі ці гасла на зразок «Магія - це могутність» і таке інше. Але май на увазі, Гаррі, що в нього тоді щойно померла мати, і він залишився сам у тому домі...

- Сам? Та не був він сам! У нього були брат і сестра, рідна сестра-сквибка, яку він тримав під замком...

- Я в це не вірю, - заперечила Герміона, яка теж підвелася. - Не знаю, що було з тією дівчиною, але навряд чи вона була сквибкою. Ми ж знали Дамблдора, він би ніколи в житті не дозволив...

- Дамблдор, якого ми нібито знали, не збирався завойовувати маґлів силою! - закричав Гаррі, і його крик луною рознісся над безлюдним пагорбом, і зграйка чорних дроздів зірвалася в повітря, галасливо накручуючи спіралі на тлі перламутрового неба.

- Але він змінився, Гаррі, він змінився! У цьому вся суть! Можливо, він і вірив у все те, коли йому було сімнадцять, але решту життя він присвятив боротьбі з темними мистецтвами! Саме Дамблдор зупинив Ґріндельвальда! Це він завжди обстоював маґлівські права і необхідність захисту маґлів, це він від самого початку протистояв Відомо-Кому й загинув, намагаючись його зупинити!

Рітина книжка лежала в них під ногами, і Албус Дамблдор скорботно їм усміхався з фотографії.

- Гаррі, ти вибач, але мені здається, що ти на нього такий злий лише тому, що він сам тобі про все це не розповів.

- Може, й так! - закричав Гаррі й обхопив руками голову, чи то щоб стримати свій гнів, чи захищаючись від тягаря втрачених ілюзій. - Але дивися, чого він вимагав від мене, Герміоно! Ризикуй своїм життям, Гаррі! Знову! І знову! І не сподівайся, що я тобі все поясню, просто сліпо вір мені, вір, що я знаю, що роблю, вір мені, хоч я сам тобі не вірю! Він ніколи не казав мені всієї правди! Ніколи!

Його голос зривався від напруги. Вони дивилися одне на одного серед цієї засніженої пустки, і Гаррі відчував, що вони дрібні й незначні, мов комахи, під цим неозорим небом.

- Він тебе любив, - прошепотіла Герміона. - Я знаю, що любив.

Гаррі опустив руки.

- Не знаю, кого він там любив, Герміоно, але тільки не мене. Цей хаос, що дістався мені від нього - це не любов. Він набагато більше ділився своїми думками з Ґелертом Ґріндельвальдом, ніж зі мною.

Гаррі підняв Герміонину чарівну паличку, що випала в нього з рук, і знову сів біля входу в намет.

- Дякую за чай. Я ще тут повартую. А ти йди зігрійся.

Вона завагалася, але вирішила за краще погодитись.

Підняла зі снігу книжку й пішла в намет, і, проходячи повз нього, розкуйовдила йому легенько волосся. Від цього доторку він заплющив очі й ненавидів сам себе, бо хотів, щоб її слова виявилися правдою: що Дамблдор таки справді його любив.

- РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТНАДЦЯТИЙ -

Срібна лань

Коли Герміона опівночі заступила на варту, уже йшов сніг. Гаррі снилося щось сумбурне й тривожне: Наджіні, що заповзала то у велетенський тріснутий перстень, то у вінок з чемерника, що квітне на Різдво. Він постійно прокидався, охоплений панікою, переконаний, що хтось його кликав здалеку, а вітер, що батожив по намету, нагадував йому то чиїсь кроки, то голоси.

Врешті-решт він підвівся з ліжка і в темряві пішов до Герміони, що, скрутившись клубочком, сиділа коло входу в намет і при світлі чарівної палички читала «Історію магії». Густий сніг ішов і досі, тому вона з радістю підтримала його пропозицію спакуватися з самого ранку й перебратися деінде.

- Виберемо якесь затишніше місце, - погодилася вона й затремтіла, натягуючи светра поверх піжами. - Мені причулося, що там ходять якісь люди. Здається, навіть бачила їх раз чи й двічі.

Гаррі, що теж натягував джемпер, завмер і глянув на стіл, де стояв тихий і непорушний стервоскоп.

- Та то мені, мабуть, привиділося, - нервово сказала Герміона, - сніг, темрява - легко щось уявити... але, може, нам краще роз’явитися під плащем-невидимкою - про всяк випадок?

Десь за півгодини вони склали намет, Гаррі повісив на шию горокракс, Герміона схопила вишиту бісером сумочку, й вони роз’явилися. Їх уже звично стисло, ноги Гаррі відірвалися від засніженої землі, а тоді боляче вдарилися об замерзлий, присипаний листям, ґрунт.

- Де це ми? - запитав він, розглядаючи навколо нові нагромадження дерев. Герміона тим часом почала витягати з сумочки жердини для намету.

- Це Дінів ліс, - відповіла вона. - Колись ми сюди