Читати книгу - "Казки про богатирів та лицарів"

Він каже:

— Не дивися, що молод, молода трава. Як добрий хлопець, сам по світі ходить.

Так змія каже:

— Но, то ходи на залізний тік зо мною поборотися.

Приходять обидва на залізний тік, і каже змія до царевича, аби кидав нею до землі. А він каже:

— Кидай ти мною, бо я тобі перешкодив, бо ти би-с панну королівну з’їла і знов би-с була воду залягла.

Та й змія вхопила Василя-царевича і кинула ним до землі так міцно, що царевич застряг в залізнім току по коліна. Він як схопив змію, як кинув нею, аж вона застрягла в тім залізнім току по пояс, і зняв, зірвав їй шість голов (бо вона мала дванадцять голов). Але вона вирвалася з току, ухопила царевича і кинула ним на залізний тік, аж царевич по пояс застряг. А він виліз із току, схопив змію і кинув нею, що застрягла по шию. І здіймив їй, зірвав ще других шість голів. Розпоров її і витяг з неї печінку. Взяв собі в хустину, приходить до брички, де та панна є, і каже до неї.

– Їдь собі тепер спокійно додому, бо змія вже не живе.

Він сів на коня і поїхав собі додому. Дав мамі ту печінку зварити, а сам ліг спати. І спав дванадцять діб. А вона ту печінку зварила і дала Зелізнякові їсти. А Зелізняк як її з’їв, та й каже:

— О, вже я тепер трохи міцний.

Вона йому дає шаблю та й каже:

— На, рубай його, мого сина.

А він каже:

— Та я би-м йому й шкіри не перетяв, а він якби зірвався, то б мене забив.

Потому Зелізняк каже:

— Жеби ще поїхав до другого міста, а там є змія моцніша від тої, котру він забив.

Царевич рано встає, а мама знов у ліжку стогне. Син питається:

— А що, не помогла мамі та печінка?

Вона відповідає:

— Ні, але поїдь до другого міста, там є також змія. А якби-с міг її забити і печінку привезти, то я би-м від неї була здорова.

Так він сів на коня та й поїхав. Приїжджає, а там є другого короля донька в бричці, що її має змія з’їсти. І питається королівни:

— Що ти тут робиш?

А королівна каже:

— Мене має змія з’їсти.

Так він уп’яв свого коня коло брички, а сам вліз до брички та й сів коло королівни. Він дуже здрімався і каже до королівни:

— На тобі шпильку. Як я засну, а змія надлетить, жеби-с мене тою шпилькою уколола, то я збуджуся.

І заснув. По часі дивиться панна, аж тут летить змія. Вона будить його, але жалує колоти шпилькою.

Але дивиться, а змія вже близько. Тоді вона його уколола, а він пробудився. Змія прилетіла дуже близько і каже:

— Нема то, як у короля, є що їсти, пити і в чим закусити.

А царевич відповідає:

— Уважай, щоб ти закускою не удавилася.

А змія каже:

— Нема тут такого, щоб зо мною поборовся. Є в світі Василь-царевич, але ще молод, молода трава, а втім тут ворон кості його не занесе.

А царевич каже:

— Не дивися, що я молод, молода трава. Як добрий хлопець, сам по світі ходить.

А змія каже:

— Ходи зо мною на мідний тік боротися.

Він дав тій панні королівні ножика та й каже:

— Дивися на мого коня. Як буде з храпів кров текти, щоб ти вузду відрізала. Най тоді кінь їде в світ, бо я вже жити не буду.

Так приходять вони на мідний тік, і каже змія:

— Кидай же тепер мною.

А царевич каже:

— Кидай вперед мною, ти багато води пустила до міста; бо ти би-с була королівну з’їла і знов воду залягла.

Схопила змія царевича та й кинула ним по пояс у мідний тік. А він зірвався з мідного току, кинув нею, а вона лишень застрягла по коліна. Та й він зірвав їй шість голів. Так вона злапала його і як ним кинула, що застряг у тік по пахви. Каже до змії:

— Бійся Бога, дай мені відпочити, бо наші діди і прадіди, як воювали, один другому позволяли відпочивати.

А вона каже:

— Відпочивай або не відпочивай, а ти мусиш своєю головою тут наложити.

Виліз він з мідяного току і кинув змії черевик аж до брички, але так сильно, що той черевик бричку поламав, а королівна проте міцно спить. Схопив він змію і кинув, що вона застрягла по пояс. І зірвав їй знов шість голів. Вона вихопилася з току, злапала його і ним кинула у тік, що знов застряг по пахви. І знов він проситься, аби йому дала відпочити. Він виліз і кинув другий черевик до брички, що аж ту королівну збудив. Вона дивиться, що коневі з храпів кров іде, та й вузду ножиком відрізала і коня нагнала. А кінь прилітає там, де царевич зі змією б’ється. Кінь як злапав змію, так зірвав їй дванадцять голів, замало ще і царевичеві не зірвав. А царевич забрав печінку зі змії і пішов до корчми.

А та панна йде і здибає міністра. Міністр каже до неї:

— Де ти йдеш?

А вона каже:

— Я вже йду додому, бо там якийсь подорожній змію забив.

А він каже:

— Вернися зо мною і покажи мені, де та змія є забита.

Так вона його приводить до тої брички поламаної та й каже:

— Тут вони боролися.

А міністр взяв ту кров, що коневі з храпів текла, і нею умастився. І каже до панни:

— Присягни передо мною, що ніхто ту змію не убив, лише я.

Та й вона мусила присягнути, що не буде казати. Міністр приходить з тою панною до палаців. Там зараз король зобачив і урадовався, що веде живу панну, питається:

— Хто її вирятував?

А вона каже, що міністр надійшов тоді, як змія бігла їсти, то й її забив. Тоді зараз король казав музик спровадити, аби тішилися, балювали.

А той Василь-царевич в корчмі і питається корчмаря:

— Що то, — каже, — є, що так весело в королівськім палаці?

А корчмар каже:

— Це тому, що міністр один вирятував доньку королеву від змії.

А царевич:

— Може би, і я там міг подивитися.

А корчмар каже:

— Ой-ой, чому ні?

Так царевич приходить до