Читати книгу - "Майстер"

Тіто кивнув на знак згоди. Після цього він, явно, чекав, доки Генрі продовжить, але той лише стояв і дивився на Тіто, даючи йому час обміркувати щойно почуте. Гондольєр мав стурбований вигляд. Кілька разів він, здавалось, от-от заговорить, але щоразу лише гірко зітхав. Нарешті, Тіто, наче у сусідній кімнаті хтось був, обережними жестами показав спочатку на комод і шафу, потім на двері, а після цього — у напрямку лагуни. Без слів він пропонував узяти речі та поховати їх під водою. Генрі кивнув, погоджуючись, але обидва стояли мовчки, аж доки Тіто випростав правицю і загнув пальці.

— П’ята пополудню,— прошепотів він.— Тут.

О п’ятій Тіто уже чекав під дверима. Чоловіки мовчки увійшли до квартири. Генрі перед цим цікавився, чи приведе гондольєр із собою когось іще та чи можна буде цим двом чоловікам довірити забрати, а потім і поховати одяг Констанс без зайвих розмов і вагань. Але Тіто прийшов сам. Він спромігся запропонувати їм разом негайно ж почати виносити речі та скласти їх у гондолу.

Тіто взяв у оберемок купу суконь, спідниць і пальт а потім жестом показав, аби Генрі зробив так само та йшов за ним. Узявши до рук сукні, Генрі вловив густий запах, який збурив спогади про матір і тітоньку Кейт. Цей запах був таким густим і невіддільним від них, супроводжував їх упродовж усього їхнього життя, що точилося навколо гардеробних і шаф, адже жінки його родини завжди самі складали свій одяг, освіжали його, пакували для подорожей і тривалого зберігання. А потім, ідучи через кімнату з оберемком речей, Генрі раптом відчув інший аромат, запах, що належав самій Констанс,— пахощі її парфумів і, можливо, ще щось невловне, чим вона користувалася всі ці роки, що тепер змішалося із запахом нафталіну й бентежило Генрі всю дорогу, доки він виносив одяг із квартири та складав його в гондолу.

Швидко і сторожко рухаючись, немовби вчиняли щось не зовсім законне, вони з Тіто за кілька рейдів спустошили шафи. Чоловіки повиносили черевики та панчохи, а потім, уникаючи навіть дивитись один на одного, взялися за білосніжну жіночу білизну, поскладавши її подалі від людських очей під купою суконь і пальт на дні гондоли. Задихані, востаннє зайшли до квартири, щоб перевірити, чи не залишилося чогось іще. Запах Констанс зробив її присутність для Генрі такою явною, що він би не здивувався, побачивши товаришку посеред порожньої спальні. Він уже був майже готовий заговорити до неї і, востаннє оглядаючи кімнату, коли Тіто вже спустився до гондоли, раптом відчув, що Констанс стоїть поруч, та давня Констанс, яка зраділа б із того, що роботу виконано, що від неї нічого не залишилось. Генрі не бачив у кімнаті ні пилюки, ні порожнечі, лише відчував присутність хазяйки, котра, якби він іще хоча б мить тут постояв, пропекла б його поглядом.

Небо над містом почало бліднути, а яскраві кольори палаццо Ґранд-Каналу злилися з густо-рожевим відблиском заходу сонця, аж водяне плесо від того всього набуло темно-червоних і густо-рожевих барв, коли Генрі та Тіто вирушили в бік лагуни. Тільки тепер вони розслабилися, хоча й ніяк цього не виявляли, навіть не розмовляли й не дивились один на одного. Генрі милувався краєвидом, через корму дивлячись на церкву Салюте і відчуваючи дивне вдоволення. Він утомився, але й не міг дочекатися хвилини, коли побачить місце, куди Тіто його доправить.

«Це,— подумав Генрі,— як знову зустрітися з нею, далеко від спільних друзів, родичів, громадської колотнечі, поєднатися знов у тиші та спокої». Саме так вони й зустрічалися все життя. Ніхто й ніколи не дізнається, що він тут був. Несхоже, що Тіто розкаже про це комусь із їхніх знайомих. Тільки Констанс дивилася на те, як гондола пропливає повз Лідо й виходить у відкрите море, де Генрі ще ніколи не бував. Вони пливли і пливли, аж доки не залишилися тільки в компанії морських птахів і сонця, що повільно ховалося під воду.

Спочатку Генрі подумав, що Тіто шукає точне місце, та потім він зрозумів, що, рухаючи гондолу вперед-назад, гондольєр лише відтягає час, коли доведеться виконати те, заради чого вони сюди припливли. Чоловіки зустрілись очима — і Тіто мімікою показав, аби Генрі починав виконувати їхню скорботну роботу, але той лише заперечливо похитав головою. Генрі подумав, що так само можна було б привезти сюди її тіло і викинути за борт, дозволяючи йому втонути. Тіто продовжував кружляти навколо тільки йому видної точки на воді, та, збагнувши, що Генрі не збирається нічого робити, напівосудливо і напівзверхньо всміхнувся, а потім поклав свою жердину, дозволяючи гондолі тихо гойдатися на морському плесі. Перш ніж доторкнутися до першої сукні, Тіто перехрестився, а потім обережно поклав одежину на воду, наче на ліжко, так, ніби Констанс збиралася виходити у світ і от-от мала б зайти до кімнати, щоб одягтись. Чоловіки спостерігали за тим, як тканина, намокаючи, темніла, як потроху зникала з очей. Тіто виклав другу сукню, а потім і третю, ніжно торкаючись кожної, а потім почав працювати швидше, супроводжуючи свої рухи дрібною жестикуляцією, роблячи короткі паузи, під час яких, схоже, нечутно проказував молитву. Генрі дивився, але не рухався.

Гондола злегка погойдувалась, аж Генрі здавалося, що вони стоять на місці. Коли у воді опинилася й білизна, він подумав, що саме під ними скорботний вантаж поволі опускається на морське дно.

Тільки коли гондольєр уже взявся за жердину й вони обоє одночасно помітили щось темне, що плавало на поверхні менше ніж за десять ярдів від них, Тіто зойкнув.

У сутінках, що густішали, воно було схоже на тюленя чи щось інше, темне та заокруглене, що спливло з-під води. Тіто взяв жердину обома руками, мов готуючись до захисту. І тільки тоді Генрі збагнув, що то було. Кілька суконь спливло догори, засвідчуючи реальність дивного морського похорону, в якому щойно взяли участь. Повні води, рукави та спідниці роздулися, мов кулі. Коли Тіто розвернув гондолу, Генрі побачив, що Венецію затуляє сіра запона. Дуже скоро туман накриє і лагуну. Тіто вже підвів човен до плавучого одягу. Генрі спостерігав, як він жердиною притоплює напнуту тканину, як не забирає жердини, доки сукня остаточно не піде під воду, після чого звертає увагу на ще один напівзатонулий об’єкт і рішучо та пристрасно робить із ним те саме. Він не припиняв топити одягу, переходячи від сукні до сукні, аж доки не впевнився, що всі вони пішли на дно. Закінчивши справу, Тіто ще