Читати книгу - "Вибрані твори. Том II"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Енн (виконуючи його бажання). Ви недоладні, Джеку. (Бере його руку, що він їй простягає).
Таннер (говорить далі). Урочисто оголошую, що я — нещаслива людина. Енн має щасливий вигляд, але вона лише тріумфує, як переможниця. Це не є щастя, але та ціна, що за неї сильні люди купують своє щастя. Сьогодні ми обоє зреклися щастя, зреклися свободи, спокою і, над усе, зреклися романтичної можливости невідомого майбутнього заради всіляких турбот про господарство й про родину. Дуже прошу, щоб ніхто не скористався з нагоди напитись і виголошувати безглузді промови та недоладні жарти. Ми хочемо влаштувати наше життя на свій смак. Дозвольте мені зауважити, що сім чи то вісім подорожніх годинників, чотири або п’ять скринь з убранням, салатники, куверти і сервіси для риби, Теннісон у дорогій сап’яновій палітурці і всі інші подарунки, якими ви збираєтесь нас ущедрити,— усе це буде негайно спродано, а те, що буде вторговано, буде витрачено на поширення «Порадника революціонера». Вінчання відбудеться за три дні після нашого повернення до Англії за особливим дозволом, у канцелярії інспектора округи у присутності мого адвоката й його секретаря, які, як і його клієнти, будуть у звичайному повсякденному вбранні...
Віолетта (із силою й переконанням). Ви — груба тварина, Джеку!
Енн (дивиться на нього з ніжною гордістю й пестить йому руку). Не слухай її, мій любий! Базікай, базікай далі!
Таннер. Базікати?!
Усі регочуть.
Андрокл і Лев
Пролог
Вступ: лісові звуки, рик левів, християнські гімни віддаля. Стежка в гущавині. Рик лева, жалісний, страдницький рик долинає з гущавини. Він наближається. Лев, шкутильгаючи на трьох лапах, з’являється з гущавини, підводячи передню лапу, що в ній стримить величезна скалка. Він сідає й розглядає її. Він лиже її. Трусить лапою. Намагається вийняти скалку, дряпаючи землю, й завдає собі ще більших страждань. Він жалісно виє. Знову лиже лапу. Сльози капають йому з очей. Ледве шкутильгаючи, він сходить зі стежки й лягає під деревами, знемагаючи від болю. Глибоко зітхаючи, подібно до звуку тромбону, він засинає.
Андрокл і його дружина Меґера йдуть стежкою. Він маленький, худий, чудний чоловічок віком від тридцяти до п’ятдесяти п’яти років. У нього рудувате волосся, водяві, лагідні блакитні, очі, чутливі ніздрі й досить показне чоло, але інших привабливих рис не має. Його руки, ноги й спина жилаві, але мають вигляд зморщених і висхлих. Він несе великий клунок, сам убого вбраний і виглядає втомленим і голодним. Його жінка досить вродлива, розпещена, неохайна, гладка жінка в розквіті сил. Вона не має чого нести й спирається на товсту палицю.
Меґера (раптово кидаючи палицю). Я не зроблю й кроку далі.
Андрокл (втомлено упрошуючи). Не повторюй цього, люба. Яка рація зупинятися що дві милі й казати, що ти далі не підеш? Ми маємо дійти до найближчого села, поки зайде ніч. У цьому лісі є дикі звірі: кажуть, леви.
Меґера. Я не вірю жодному слову. Ти завжди страхаєш мене дикими звірами, щоб присилувати йти до нестями, тоді як я ледве тягну ноги. Ми ще не зустріли й одного лева.
Андрокл. Хіба, люба, ти бажала б такої зустрічі?
Меґера (стягаючи клунок з його плечей). Брутальна тварюко! Тобі байдуже до того, що я втомилася й що зі мною буде (кидає клунок на землю), ти завжди думаєш тільки про себе. Про себе! Про себе! Про себе! Завжди про себе! (Сідає на клунок).
Андрокл (сідає сумно на землю, спираючись ліктями на коліна й похнюпивши голову). Нам усім доводиться іноді думати про себе, люба.
Меґера. Чоловік час од часу повинен подумати про свою жінку.
Андрокл. Він не завжди може цього уникнути, люба. Ти силуєш мене чимало думати про тебе. Але я тобі цим не докоряю.
Меґера. Докоряти мені! Це вже годі. Хіба це моя провина, що я замужем за тобою?
Андрокл. Ні, люба, це моя провина.
Меґера. Дуже чемно з твого боку казати це мені. Хіба ти не щасливий зі мною?
Андрокл. Я не скаржуся, моє кохання.
Меґера. Як тобі себе самого не соромно?
Андрокл. Соромно, моя люба.
Меґера. Аніяк, ти пишаєшся.
Андрокл. Чим, голубонько?
Меґера. Усім. Тим, що робиш з мене рабиню, а з себе посміховище. Це нечесно. Ти своїм лагідним поводженням створюєш мені славу непокірливої, а розмовляєш так, ніби й масло не розтає в тебе в роті. І тільки тому, що я маю вигляд міцної, дужої жінки, тому, що я добротлива й трохи запальна, і тому, що ти завжди штовхаєш мене на вчинки, що в них я потім каюся, люди кажуть: «Бідолаха, як йому допікає жінка!» О, коли б вони тільки знали! А ти гадаєш, що я не знаю? Я знаю, знаю (кричить), знаю!
Андрокл. Так, моя люба, ти знаєш.
Меґера. То чому ж ти не обходишся зі мною, як належить, і не поводиш себе, як добрий чоловік?
Андрокл. Що я можу зробити, люба?
Меґера. Що ти можеш зробити? Ти можеш вернутися до своїх обов’язків, вернутися до своєї оселі й до своїх друзів і принести жертву богам, як це роблять усі пристойні люди, щоб не бути вигнанцем із своєї оселі, із своєї батьківщини, як брудний нікчемний блюзнір-атеїст.
Андрокл. Я не атеїст, люба. Я — християнин.
Меґера. Хіба це не те саме, тільки ще вдесятеро гірше? Всім відомо, що християни бідні з найбідніших.
Андрокл. Точнісінько, як ми, люба.
Меґера. Кажи за себе, але не смій рівняти мене до простого люду. Мій батько мав власну корчму, і сумний для мене був той день, коли ти зайшов до нас уперше випити.
Андрокл. Признатися, я мав нахил до напоїв, але зрікся їх, ставши християнином.
Меґера. Краще вже було б лишатися п’яницею. Я можу вибачити чоловікові прихильність до напоїв. Це цілком природно. І я не відкидаю, що сама іноді не від того, щоб випити. Чого я не можу стерпіти, це твоєї прихильности до християнства. І що ще гірше, це пристрасть до тварин. Як може жінка тримати свою хату чистою, коли ти приносиш туди всяку бродячу кішку, всяку заблуду-дворнягу, всяку криву качку з околиці! Ти позбавляв
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вибрані твори. Том II», після закриття браузера.