Читати книгу - "Скоґландія"

— Запам’ятовуй кожен звук, кожне шарудіння! — нагадала їй Нагіра. — Запам’ятовуй, як тут пахне, де на щось наштовхнешся, через що перечепишся! Коли ми привезли тебе сюди, самої хати ти не бачила: всю дорогу на очах у тебе була пов’язка, ми її скинули аж у комірчині, а коли ти звідси втікала, то теж, мовляв, не до роздивляння було! Але ми протримали тебе тут під замком не менше трьох днів, тож маєш запам’ятати, що чула, як воно на душі, коли сидиш у замкненій комірчині сама. Щоб уміла про все це їм розказати! — Вона причинила за Ярвен двері й крутнула ключа в замку.

Комірчина була маленька, під нетинькованою стіною — дощаний тапчан, у кутку на підлозі — відро. Ярвен виглянула в заґратоване вікно: на здичавілій галявині повсюди росли молоді берізки. Прислухавшись, почула, як неподалік дзюрчить струмок.

У хаті десь розмовляли її супутники. Крізь дерев’яні стіни голоси ледве проникали, зрозуміти їх було важко, але де чий голос Ярвен чула. «Викрадачів четверо!» — нагадувала їй Нагіра, і якщо судити з голосів, то один із них був, мовляв, жіночий.

Ярвен лягла на тапчан і натягла на себе тоненьку ковдру. Уночі вона нібито мала мерзнути. А де висів місяць, як поглянути з вікна? Та навряд чи їй доведеться розповідати про це так докладно, про це вони, певно, не розпитуватимуть.

— Нагіро! — гукнула Ярвен. — Думаю, я це запам’ятаю! Тепер я в курсі!

Десь у глибині хати брязнула об порцеляну чи то ложечка, чи то виделка; хтось засміявся.

— Нагіро! — знов гукнула Ярвен. — Випускайте вже мене звідси!

Не може ж бути, щоб її ніхто не чув, адже стіни тут досить тоненькі.

— Гей, Нагіро! Я вже все роздивилась!

Розмова за стіною тривала. Нарешті Ярвен почула кроки. Під дверима вони завмерли.

— Сподіваюся, ти там не нудьгуєш! — промовила Нагіра. Голос у неї був холодний. — Сподіваюся, тобі в нас до вподоби, маленька Ярвен! А ще я сподіваюся, що тут, у темному лісі, серед ночі, самій-самісінькій тобі не буде страшно. Мені шкода тебе, але ми не маємо змоги тут довше затримуватись. Ми лише хутенько щось іще перекусимо — і знов у дорогу. Мені шкода, адже помирати з голоду не дуже приємно, а зі спраги — й поготів. Та за кілька днів люди, кажуть, непритомніють, а потім це вже не має ніякого значення. Бувай, маленька Ярвен! Бувай!

— Нагіро! — вереснула Ярвен.

Але кроки вже стихли.

— Нагіро! — не своїм голосом закричала Ярвен, скочила з тапчана й загупала кулаками в двері. До горла їй підкотилася нудота, серце шалено калатало. — Нагіро! Що все це означає?!

Але ніхто не відповідав. Звідкись почулися такі звуки, наче хтось підсовував назад під стіл стільці.

Ярвен молотила кулаками в двері доти, доки потерпли руки.

— Малено! Йоасе! — гукала вона, нічого не розуміючи.

Ярвен усе гупала в двері, кричала, з чола їй стікав піт і заливав очі. Чому вони направду замкнули її? Що це їм дасть? Адже так вони свого плану повік не здійснять!

— Нагіро! — кликала Ярвен. — Малено! Йоасе!

Невже Нагірина ненависть і досі така глибока, — ненависть до Норліна й переможної суперниці, чиєю донькою була Ярвен? Але чому за неї не заступилися бодай Малена чи Йоас? А може, Нагіра посадила під замок і тих двох — може, десь в іншій комірчині?

— Нагіро! — не вгавала Ярвен. — Нагіро, прошу тебе! Ну, прошу тебе, благаю! Нагіро! — Вона ридала, як мала дитина.

— Бувай, маленька Ярвен! — пролунав за дверима Нагірин голос. — На жаль, у нас іще багато справ.

Котрийсь із юнаків засміявся.

— Малено! — схлипувала Ярвен. Голос у неї зірвався.

— Хай щастить, Ярвен! — кинула за дверима Малена. — Влаштовуйся там зручненько!

— Атож, влаштовуйся зручненько, — додав Йоас. — Адже ліжко там є.

Згодом захурчав двигун, потім другий. Ярвен почула, як авта рушили з галявини. Дівчина впала на тапчан і обхопила руками голову. Її пойняла паніка.

Больштрем рвучко відчинив двері до Норлінової спальні. Лампа на нічному столику яскраво горіла, але Норлін уже лежав роздягнений у ліжку й спав. Напроти ліжка стояв телевізор з широченним екраном. На ньому миготіли кадри з нічного життя, звук не працював.

— Норліне! — вигукнув Больштрем і ввімкнув такий гучний звук, що й мертвий прокинувся б.

Норлін підхопився й зиркнув на будильника на нічному столику.

— Друга година! — промовив він. — Больштреме, заради Бога, що сталося?