Читати книгу - "Судний день"

– Смерть схизматикам! Спалити їхню церкву! – раптом підтримав інший пан, мабуть, не дуже тверезий.

– Отямтеся! Про що ви говорите! – намагався закликати до розуму третій, так що скоро все змішалося у вигуках.

У тому гаморі безслідно загубилося кілька досить гарних думок щодо початку перемовин із гайдамаками з метою відтягнути час та дочекатися дощу. Проте що раз більше лунало погроз, образ, прокльонів та криків «ганьба». Прості мешканці бачили цю «нараду», тому як євреї, так і православні почали гуртуватися навколо своїх лідерів, розуміючи, що шляхта все швидше веде їх до провалля.

– Це Гонта винен! – надсадно кричав один з панів. – Він мусить заплатити! Уб’ємо його суку і виводок!

Незважаючи на загальний гул, цю думку почуло багато панів, усе навкруги трохи затихло, однак раптом знову вибухнуло. Велика частина шляхти відкололася від загального гурту і рушила до будинку губернатора Младановича. Вони всі гуртом йшли містом, так що їхня ватага наростала як снігова куля.

Пан губернатор ще здалека почув злі голоси та брязкіт зброї і острогів. Чи був він готовий до цього? Чи чекав? Так, чекав. Спокійно допивши вино з келиха, пан Младанович підвівся, вдягнув капелюха і вийшов на терасу свого будинку саме в ту мить, як туди ввірвалися розлючені пани.

– А ми до тебе, пане губернаторе! – рявкнув той самий крикливий пан.

– Я бачу, – спокійно відповів Младанович. – Чим можу прислужитися?

– Ми прийшли по Гонтиних виплодків!

– Віддай їх нам по-доброму, пане губернаторе!

– Гонта має відчути наш біль на собі! Смерті невинних мають бути оплачені!

Младанович мовчав і лише підняв руку, намагаючись заспокоїти натовп, однак шляхта вирувала все більше.

– Видайте нам прокляте насіння!!!

Із такими криками кілька з них кинулися і, відштовхнувши Младановича, спробували зайти в дім, коли раптом на їхньому шляху став ксьондз.

– Стримайтеся!

Поява священика трохи стримала запал панів. Ксьонз продовжив:

– Кого ви тут шукаєте?!

– Собачу віру! – гукнув у відповідь перший.

– Тут таких нема.

Пани присунулися до священика впритул.

– Не треба нас дурити! Всі у місті знають, що пан Младанович ховає у своєму домі жінку зрадника Гонти!

Ксьонз не вступився їм з дороги, а продовжував стояти, заступаючи двері.

– Пані Анастасія відреклася від своєї віри, а отже від свого темного минулого. Тепер вона стала ревною католичкою, і той, хто насмілиться образити її, образить цілу католицьку церкву!

Це було приголомшливо. Доки спантеличені пани думали, що з цим робити далі, священик продовжив:

– Зараз пані Гелена прийняла Святе причастя і їй треба відпочити, тому прошу вас, панове, дати їй спокій.

– Але ж це нечувано! – крикнув один з панів, аби щось крикнути.

– Віра тут не має значення! Ми мусимо відомстити Гонті! – вирвався з натовпу той самий голос, що першим закликав до помсти.

– Досить! – раптом почувся інший голос, так що пани оглянулися…

За той час до будинку губернатора крім польської шляхти почали підтягуватися євреї і русини – їм не подобалася така ситуація. Побачивши, що пани зараз штурмом підуть, аби забрати Олену Гонтову, міщани грізно посунули на них.

– Чого ви припхалися до цього дому?!

– Досить вже командувати і всіма верховодити!

– Наварили вже каші, прокляті конфедерати, що тепер спокою у цілому краї нема!

Зчинився ґвалт і штурханина, однак міщан було набагато більше, тож вони швидко відтерли шляхтичів геть, показуючи свою силу.

– Ганьба вам, схизмати! Ойчизну продаєте! – гукали з ненавистю шляхтичі.

– Давай-давай, гибай звідси!

Пан Младанович видихнув із полегшенням: пані Гонтову вдалося захистити, хоч і такою непростою ціною. Тепер, спираючись на міщанство і долаючи опір польської шляхти, потрібно знову починати перемовини із коліями. Саме заради цього губернатор ще того самого дня зібрав своїх радників.

– Панове, треба вивішувати білий прапор, – почав Младанович.

– Але ж, пане губернаторе, ви знаєте їхні вимоги – вони вимагають нашого арешту, і нас, напевно, стратять, – посхоплювалися декотрі з панів.

– А вони і так, самі здобудуть місто одним ударом, а в гіршому випадку наші мешканці відкриють їм у ночі браму та віддадуть нас зв’язаних. А так іще є шанс, будемо торгуватися. Чекаю ваших пропозицій…

На другий день облоги над Уманню і справді повиснув білий прапор. Гайдамаки відразу побачили його, показуючи один одному. Скоро пролунала команда шикуватися. Брама Умані відчинилася і з неї вийшло кільканадцять чоловік – міська депутація. До того часу військо вже було вишикуване й найближче присунулося до брами. Попереду був Залізняк зі старшинами. Уманці з коліями зійшлися.

Депутати поклонилися. Тут не було панів, які займали великі посади в місті, вийшли переважно православні люди, які користувалися у місті авторитетом, а також викладачі академії, навіть священик, чи то православний, чи то уніат.

– Нас послали мешканці Умані просити у вас, панове отамани, милосердя. Ми просимо вас зберегти наші життя і майно та взяти з міста викуп.

Залізняк переглянувся зі старшиною і висловив загальну думку: