Читати книгу - "Робінзон Крузо"

В Англію я приїхав для всіх чужим, ніби ніколи й не бував там. Моя благодійниця й довірена, якій я дав на схованку свої гроші, була ще жива, але зазнала багато лиха, вдруге овдовіла і впала в злидні. Я не тільки заспокоїв нещасну жінку щодо її боргу мені, запевнивши, що нічого з неї не правитиму, а ще й в подяку за колишні турботи та відданість допоміг їй, скільки дозволяли мої обставини. Дозволили вони, правда, небагато, бо мій власний запас грошей був тоді дуже невеликий. Зате я обіцяв, що ніколи не забуду її колишньої доброти до мене, і справді не забув своєї благодійниці, коли справи мої покращали, як про це буде сказано своєчасно.

Потім я поїхав у Йоркшір, але батько мій помер, мати теж, і весь наш рід погас, за винятком двох сестер та двох дітей одного з моїх братів; мене давно вважали за померлого, і тому мені з батьківської спадщини не залишили нічого. Словом, я не знайшов ні грошей, ні допомоги, а того, що я мав, було надто мало, щоб улаштуватись.

Цілком несподіваний для мене вияв вдячності зустрів я, проте, з боку капітана корабля, якого я так щасливо визволив із біди, врятувавши йому і судно, і вантаж. Він так розхвалив мене власникам судна, стільки наговорив їм про те, як я рятував життя матросам, що вони разом з іншими купцями, зацікавленими у вантажі, покликали мене До себе, наговорили мені багато компліментів і презентували двісті фунтів стерлінгів.

Подумавши про своє становище й про те, як мало в мене надії влаштуватись в Англії, я вирішив податись до Лісабона і спробувати дізнатись там про мою бразільську плантацію та про мого компаньйона, котрий, як я мав підстави гадати, мусив уже багато років вважати мене за померлого.

З цією метою я відплив на кораблі до Лісабона і прибув туди в квітні; в усіх цих подорожах мій слуга П’ятниця сумлінно супроводив мене і не раз доводив мені свою вірність.

Приїхавши в Лісабон і розпитавшись, я, на превелику радість, знайшов мого давнього друга, капітана португальського корабля, що вперше підібрав мене в морі коло берегів Африки. Він постарів і не ходив більше в море, а судно передав своєму синові, теж уже немолодому чоловікові, який і провадив далі торгівлю з Бразилією. Старий не впізнав мене, та і я ледве його впізнав, але потім пригадав його риси; згадав і він мене, коли я сказав йому, хто я такий.

Після взаємних теплих привітань я, звичайно, спитав про свою плантацію та свого компаньйона. Старий сказав, що не був у Бразілії вже років з дев’ять, що коли він востаннє виїздив звідти, Мій компаньйон був ще живий, але мої довірені, яким я доручив доглядати мою частку, обидва померли. Проте він гадав, що я можу одержати найдокладніші відомості про свою плантацію і про поліпшення, зроблені на ній, бо, зважаючи на загальну впевненість у тому, що я пропав безвісти і потонув, настановлені мною опікуни щорічно подавали звіт про прибутки з моєї частини плантації урядовцеві державної скарбниці, котрий постановив — на випадок, коли я не повернусь, — конфіскувати мою власність і одну третину прибутків з неї відраховувати до королівської казни, а дві третини. — до монастиря святого Августина для допомоги біднякам та для навернення індіанців до католицтва. Коли ж я з’явлюсь сам або хтось інший, замість мене, по мою частку, то її повернуть усю, крім, ясна річ, щорічних прибутків, витрачених на благодійність. Однак він запевнив мене, що королівський урядовець, який відає земельними прибутками казни, і монастирський економ весь час пильно стежили за тим, щоб мій компаньйон щороку подавав їм докладний звіт про прибутки з плантації, оскільки моя частка надходила до них повністю.

Я спитав капітана, чи відомо йому, наскільки збільшилась прибутковість плантації, Чи варто, на його думку, зайнятися нею та чи можу я, приїхавши туди й заявивши свої права, одержати без перешкод свою частину.

Він відповів, що не може сказати точно, наскільки збільшилась плантація, а знає тільки, що мій компаньйон страшенно забагатів, володіючи лише однією половиною; скільки йому відомо, третина моїх прибутків, що надходила до королівської казни і, здається, також передавалась якомусь монастиреві чи релігійній громаді, перевищувала двісті мойдорів{68} на рік. Що ж до безперешкодного повернення мені моїх прав, про це, на його думку, не варто турбуватися, бо мій компаньйон живий і засвідчить їх; до того ж і моє ім’я значиться в списках місцевих землевласників. Ще він сказав мені, що наступники настановлених мною опікунів — гарні, чесні люди, причому дуже багаті, і що вони не лише допоможуть мені одержати назад моє майно, а, як він гадає, дадуть іще мені чималу суму грошей, що склалася з прибутків від плантації за той час, коли нею відали їхні батьки і прибутки не над-, ходили до казни, тобто,, за його підрахунком, років за дванадцять.

Це трохи здивувало й стривожило мене, і я спитав капітана, як. могло трапитись, що опікуни так розпорядились моєю власністю, — адже він знав, що я написав заповіт і призначив його, португальського капітана, своїм єдиним спадкоємцем.

— Це правда, — сказав він, — але ж доказів вашої смерті не було і, отже, я не міг діяти, як виконавець заповіту, не маючи певних відомостей про вашу загибель. Та мені й не хотілось брати на себе управління вашою плантацією, бо вона дуже далеко. Проте заповіт ваш я подав і права свої заявив, і якби я міг довести, що ви живі або померли, то став би діяти за дорученням і вступив би у володіння інхеніо (так називають там цукроварню) або доручив би це своєму синові, він тепер у Бразілії. Але, — вів далі старий, — я мушу повідомити вам одну річ, яка, може, буде для вас менш приємна, ніж уся моя попередня розповідь: ваш компаньйон та опікун, гадаючи, як і всі, що ви померли, вирішили подати мені звіт про прибутки за перші шість чи сім років і вручили мені гроші. В той час плантація потребувала великих витрат на поширення господарства, будівництво інхеніо та придбання невільників, так що прибутки далеко не такі, як пізніше. Однак я дам вам докладний звіт про те, скільки грошей я одержав і на що витратив.

Через кілька днів після цього мій давній друг подав мені звіт про своє господарювання на моїй плантації протягом перших шести років моєї відсутності. Звіт