Читати книгу - "Грот афаліни"

— Заспокойся, — остудила його Натача, сама з колін не вставала. — Скільки вже часу минуло? Щось Янга довго немає.

— З годину… А може, й більше.

Натача глянула на сонце.

— Більше! А він же сказав, що повітря в акваланзі на півгодини! Я-янг!!!

Схопилися на ноги, крикнули разом. Луна відбилася від південного берега, прилетіла назад: «… а-а-ах!» Ніби хтось подражнив і змовк.

Ледве не зламавши собі шию, хапаючись за виступи, за гілки кущів, Натача злетіла крутим схилом вниз на берег, до води.

— Я-янг! — Пробігла сюди-туди і знову: — Я-янг! Від-гукнися-я-я!

— Сховався десь, пожартувати хоче… — зійшов униз і Абдула. — Я сам люблю такі жарти. Почекаємо трохи.

— Почекаємо? А акваланг де? Якби хотів пожартувати, то не тягав би з собою таку вагу.

— І на острові ніякого руху… Птахи спокійні.

— Побіжімо на той бік озера! Шукати треба! — гарячилася Натача.

— Давай тазиків три переберемо, промиємо, і якщо за цей час не прийде, то підемо шукати. — Абдула намагався бути спокійним. Не вірилося, що з Янгом може що-небудь трапитись. Бо він і без акваланга добре плаває, і з аквалангом навчений.

— Золото жовте, а серце від нього чорніє. Хапуга! Бляшки тобі дорожчі за людину! — мовила гнівно Натача і побігла повз воду низьким берегом ліворуч.

Але довго тут не пробіжиш, мілина скоро закінчилась, і треба було лізти вгору.

Абдула пробирався за нею назирці, не раз гукав: «Почекай, не біжи наосліп!» А потім і гукати перестав. Натача скакала через ями, оббігала скелі, пролазила під кущами, спускалася в рови, чіпляючись за гілки й коріння — спритно, легко, як мавпа.

Коли вилізли на самісіньку кручу південного берега, були мокрі від поту, замурзані. Тримаючись за кущі, звисли над обривом, обшукали очима і острів, і воду аж до кручі. Ніде нікого!

— Я-я-янг!!! — закричали удвох, без будь-якої обережності.

З острова з криками піднялася хмарка білих птахів, а з-під ніг, з-під обриву ще більша хмарка чорних. Але навіть відлуння не почули тут.

— А що там жовтіє на воді? — показав Абдула майже під самий берег.

Жовта, ніби здвоєна пляма повільно описувала на воді круг.

— Акваланг! — видихнула з острахом Натача. — А де ж сам?

Абдула не встиг нічого сказати, Натача відступила від кручі на кілька кроків і рвонулась з місця, розганяючись. На самому краю відштовхнулася ногами і, описуючи велику дугу, полетіла вниз. Руки тримала перед головою клином, увійшла в воду майже прямісінько, навіть бризків було мало — шубовсть! Не бачив Абдула такого гарного стрибка навіть у хлопців, а не те, що в дівчаток. Звиснув, шукаючи її очима на воді… Яка тут висота — п'ятнадцять метрів, двадцять? Тільки глянеш — дух захоплює!

Натача виринула не скоро, мабуть, трохи оглушилась від удару об воду. Струснула головою, пирхнула — і попливла саженками, як хлопець, до жовтої плями.

Так, це був акваланг. Натача рвонула його сильно вгору, певно, думала, що під ним завис Янг. Блиснули сонячно балони, знову плюхнулись на воду.

— Нема-а-а! — крикнула з відчаєм. Поклала руки на балони, сильно забарабанила ногами, прямуючи до берега.

— Туди!.. Туди!.. Тут не вилізеш! — кричав їй зверху Абдула, показуючи на східний берег. Потім кинувся туди й сам: біля самісінької води, у прибої була смужка піску, на яку можна було вибратись.

Підхопив акваланг за ремінь, подав і Натачі руку. А сам уже розглядав вентилі.

— Який з них від резервної подачі повітря?

— Оцей… — Натача швидко покрутила вентиль. — Він відгвинчений! — злякано вигукнула вона.

Зрозуміли: у Янга не вистачило на підйом повітря. Але чому тоді він відстебнув акваланг? Навмисно, щоб подати їм якийсь сигнал? Позначити місце загибелі?

Зрозуміли: де золото, там і лихо.

Розділ другий

1

Не зловити сіткою вітер. Птах у небі, а дельфін у воді не залишає сліду.

«Де ж ті дельфіни, куди вони поховалися?» Радж, та й не тільки Радж, — усі, хто був на катерах і глісерах, озиралися на всі боки, мацали очима по воді і близько, і далеко, скільки сягало око, — немає дельфінів! І погода стоїть ніби на замовлення, завжди при такій погоді табуни дельфінів, крутяться біля Раю, найсміливіші наближаються навіть до купальників.

Три катери й два глісери в їхній групі. Середній катер ніби матка, він і більший за інших разів у п'ять, не рівняючи вже з глісерами, і забезпечений двома лебідками на бортах. В ньому й бак — підвищена передня частина судна підноситься набагато вище, ніж у двох інших: як другий поверх з каютами і кубриками. На баку, тримаючись за радіомачту, стоїть Судзір. Притуляючи до очей то долоню, то бінокль, він вдивляється в океанську далечінь. Глісери праворуч і ліворуч від катерів, гасають кругами далеко, підскакують на водяних валах від катерів, показуючи яструбині «ноги», а часом і саме «взуття» — підводні крила.

Немає дельфінів, ніби хтось попередив їх — рятуйтеся, братики, облава!

Розгорнутим строєм судна обійшли Рай по великій дузі. Готелі на острові здавалися меншими, ніж чверть сірникової коробки. Будинки гарно біліли, жовтіли й рожевіли серед зелені, а пляжі й білі мережива прибою навколо острова надавали особливої краси — ніби з океанської синизни постав коштовний, у візерунках оправи камінь-самоцвіт.

Потім пройшли трохи в напрямку до Головного острова, але по дорозі траплялося багато то рибальських човнів, то суден, що поспішали на Рай, і Судзір подав сигнал повертати на схід — у той бік, де виступав з води надламаний, але ще гострий ріг гори острова Блакитний.

Незаселеним вважався острів Блакитний. Єдиними видимими мешканцями були птахи, від їхніх юрмищ аж біліли прибережні скелі. Раптом Судзір показав і рукою, і біноклем на північний захід від Блакитного. Усі стали вдивлятися в той бік: ледь помітні темні коски вислизали з води. Дельфіни!

Судзір нахилився з бака і щось прокричав униз рульовому, а потім, ніби пригадавши про портативну рацію, підхопив її, підніс до рота. Такі самі рації були у всіх рульових, усі прислуховувалися до його команд. Лівий катер, на носі якого стояв Радж, збільшив швидкість. Додав швидкості і правий, де був містер Крафт. (Судзір спочатку не хотів брати його в море — користі ніякої, а тільки заважатиме, втручатиметься непотрібними розпорядженнями. І Крафт змушений був сказати, що буде лише глядачем). Усі три катери повернули на піврумба[17] ліворуч і трохи більше