Читати книгу - "Природа всіх речей"

— Живіть у злагоді, — сказав він на завершення, коли наречені обмінялися клятвами. — Підтримуйте одне одного в горі й розділяйте радість.

— Партнери в науці, торгівлі й житті! — несподівано рявкнув Генрі й голосно висякався.

Більше нікого з друзів і родичів не було. Джордж Гокс надіслав з нагоди їхнього одруження ящик груш і записку про те, що він зліг з гарячкою і, на жаль, не зможе прийти. Аптека Ґерріка надіслала ще напередодні великий букет квітів. Від Емброза нікого не було. Його приятель Деніел Таппер із Бостона прислав уранці телеграму «молодчина пайк», але сам на весілля не приїхав. Дорога потягом з Бостона зайняла б не більше, як півдня, але порадіти за Емброза все одно ніхто не прибув.

Озирнувшись довкола, Алма здивувалася, як повужчало їхнє родинне коло. Товариство зібралося геть тісне. Так мало людей! Заледве вистачило на те, щоб визнати їхній шлюб законним. Як вони дійшли до такого відлюдного життя? Їй згадався бал, що його батьки влаштували 1808 року, рівно сорок років тому: як на веранді й великому лузі кружляли танцівники й музиканти, як вона бігала поміж них із факелом. Тепер здавалося неймовірним, що в Білому Акрі колись відбувалися такі видовища, лунав сміх, творилися всілякі безумства. Відтоді їхня господа перетворилася на згусток тиші.

З нагоди одруження Алма подарувала Емброзу розкішне антикварне видання «Священної теорії Землі» Томаса Барнета, яка вперше вийшла друком 1684 року. Теолог Барнет припускав, що наша планета — до Всесвітнього потопу — була гладкою сферою досконалої форми, сповнена «краси молодості й квітучої природи, свіжа й родюча, без жодної зморшки, рубця чи тріщини в своєму тілі; не мала вона ні скель, ні гір, ні порожнистих печер, ні глибоченних каналів, рівна й однорідна по всій своїй поверхні». Барнет називав її «первозданною Землею». Алма подумала, що її чоловікові сподобається — так воно й було. Уявлення про ідеал, мрії про незаплямовану вишуканість — в усьому цьому був Емброз до самих кісток.

Наречений натомість подарував Алмі квадратик із прегарного італійського паперу, згорнутий у крихітний, химерний конвертик, вкритий восковими печатками чотирьох кольорів. На кожному згині стояла різна печатка. Мила річ — така маленька, що вміщалася у долоні — і, водночас, дивна і трохи містична. Алма покрутила конвертик у руках.

— Як відкрити твій подарунок? — запитала вона.

— Його не можна відкривати, — сказав Емброз. — Хай завжди буде запечатаний.

— А що в ньому всередині?

— Любовне послання.

— Справді? — зраділа Алма. — Любовне послання! Я б хотіла його побачити!

— Я хочу, щоб ти його уявляла.

— У мене не така багата уява, як у тебе, Емброзе.

— Але ти, Алмо, так сильно любиш знання, що твоїй уяві піде на користь, коли щось залишиться нерозгаданим. Ми з тобою так близько пізнаємо одне одного. Нехай хоч щось зостанеться в таємниці.

Вона поклала подарунок до кишені. Він пролежав там цілий день — чудна, невагома таємниця.

Того дня вони повечеряли з Генрі та його приятелем-суддею. Генрі з другом перепили портвейну. Алма нічого не пила, Емброз теж. Її чоловік усміхався до неї щоразу, як вона дивилася в його бік — але ж він і раніше так робив, ще до того, як вони побралися. Нічим не примітний вечір, тільки вона вже стала місіс Емброз Пайк. Сонце заходило за обрій поволі, наче старигань, який, не кваплячись, шкандибає сходами вниз.

Нарешті після вечері Алма з Емброзом уперше пішли разом до Алминої спальні. Алма сіла на краю ліжка, Емброз — поруч із нею. Він узяв її руку. Після довгої мовчанки вона сказала:

— Я на хвилинку…

Їй кортіло одягнути нову нічну сорочку, але не хотілось роздягатися на його очах. Алма взяла сорочку й пішла до лазнички за рогом спальні — її облаштували в 1830-х, встановивши ванну й крани з холодною водою. Роздягнулася й одягнула сорочку. Вона не знала: хай волосся буде зібране чи краще розпустити. Розпущеним воно не завжди виглядало гарно, але спати зі шпильками було незручно. Алма трохи повагалась, тоді вирішила залишити його зібраним.

Повернувшись до кімнати, вона побачила, що Емброз теж перевдягнувся у нічну сорочку — простого крою, льняна, вона сягала йому до гомілок. Одяг він акуратно склав на кріслі. І тепер стояв по другий бік ліжка. Дрож пробігла її тілом наче військо на конях. Емброз виглядав цілком спокійним. Він нічого не сказав про її нічну сорочку. Жестом показав їй на ліжко, вона залізла під ковдру. Він ліг з іншого боку — тепер вони лежали поруч посередині. Тієї ж миті Алма нажахано подумала, що ліжко замале для них двох. Вони з Емброзом такі високі. Як там помістяться їхні ноги? А руки? А що, як вона хвицне його уві сні? Що, як мимоволі штурхне його ліктем в око?

Вона повернулася на бік, він повернувся на бік, вони опинилися обличчям одне до одного.

— Скарб душі моєї, — сказав Емброз.

Він узяв її руку, підніс до вуст і поцілував, акурат коло кісточок пальців, як робив щовечора цілий місяць після їхніх заручин.

— Ти подарувала мені душевний спокій.

— Емброзе, — відповіла вона, зачарована звуком його імені, замилована його обличчям.

— Сила духу найясніше являється нам уві сні, — сказав він. — Наші душі спілкуватимуться на такій близькій відстані. Саме тут, разом, посеред нічної тиші ми нарешті звільнимося від тенет часу, простору, законів природи й фізики. У своїх снах ми блукатимемо світом так, як нам заманеться. Розмовлятимемо з мертвими, обертатимемося на тварин і предмети, мчатимемо крізь час. Ми забудемо про розум і скинемо окови з наших душ.

— Дякую, — не до ладу бовкнула вона.

Що ж іще відповісти на такі несподівані слова? Може, це такі залицяння? Може, так у них у Бостоні прийнято? Вона переживала, чи в неї приємний подих. У нього подих був свіжий. Краще б він погасив лампу. Він зараз же, мовби прочитавши її думки, простягнув руку й загасив світло. У темряві було ліпше, затишніше. Їй хотілося поплисти до нього. Вона відчувала, як він знову взяв її руку й притиснув до губ.

— На добраніч, дружино моя, — сказав він.

Але руки не відпустив. І за кілька секунд — вона зрозуміла це з його дихання — заснув.

Шлюбна ніч викликала в Алми чимало