read-books.club » Сучасна проза » Іловайськ. Розповіді про справжніх людей 📚 - Українською

Читати книгу - "Іловайськ. Розповіді про справжніх людей"

218
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Іловайськ. Розповіді про справжніх людей" автора Євген Вікторович Положій. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 82 83 84 ... 114
Перейти на сторінку:
ось, рапорт написали. Вантажівка наша зникла з боєкомплектом, прямо з боксу. Ми вчора з-під Іловайська вийшли, там…! Ми… там наші! Треба допомогу туди! Терміново!

– Знаю, знаю! Займаємося! Сам президент займається! – Було видно, що полковнику ця тема дуже не подобалася. Прочитавши рапорт, він насупився, склав листочок удвічі й засунув до кишені. – Гадаю, це непорозуміння. Ідіть у бокси, ваша машина повинна стояти там. Тільки до зброярні спочатку зайдіть, – і, не чекаючи, поки здивовані бійці рушать з місця, почав нервово тикати пальцями в кнопочки мобільного телефона.

У зброярні їх зброя виявилася на місці. Черговий по частині дуже здивувався їхньому проханню поглянути на автомати, але двері відкрив. Матюкаючись і нічого не розуміючи, Колюня і замполіт пішли до боксів і зі здивуванням виявили там свого «солом’яного шишаріка». Той стояв, як ні в чому не бувало, на тому самому місці, де вони його залишили вчора ввечері. Довкола «шишарика» крутився заступник по тилу і несхвально зиркав на бійців:

– Ось ваша колимага, на місці, – недружньо бурчав він. – Куди вона подінеться з підводного човна…

Колюня заліз у кузов, підняв тент – начебто весь боєкомплект лежав цілий. Спробував посунути ящики – не вийшло, повні, відкривати не став.

– Не йметься їм! Вийшли – і слава Богу, відпочивайте, радійте життю, – убік, нібито й не на їхню адресу, зло бурмотів потертий життям майор. – Боєприпаси, однак, усі вже списані…

– Що це було, Колюня? – запитав замполіт, коли вони вийшли на вулицю. – Ти думаєш те саме, що і я?

Колюня ствердно кивнув головою. Йому стало так бридко, що захотілося напитися і поблювати.

– Та ти ж не п’єш! – здивувався замполіт.

Наступного ранку «солом’яного шишарика» списали і поставили розбирати на деталі.

– Справжній «солом’яний шишарик» у тебе, Колюня, виявляється, був. Як в українській народній казці! – захоплювався замполіт такому повороту подій.

– У сенсі?

– Пам’ятаєш казку про солом’яного бичка?

Колюня замотав головою.

– Солом’яний бичок діда і бабу від убогості врятував, а вони його, розбагатівши, на сонці залишили, він там і розтанув.

Уночі Колюня не міг довго заснути:

– А чому бичок на сонці розтанув? – запитав він у замполіта, точно, як мала дитина.

– Він же з соломи був, смолою засмолений.

– Шкода бичка, – зажурився Колюня. – І «шишарика» шкода.

Але переживати про солом’яних бичка і «шишарика» Колюні довго не довелося. Через кілька хвилин йому на мобільний подзвонив Єгор Забара і сказав, що вони вийшли з «котла» і їдуть у частину.

Замполіт, не витерпівши, відразу ж побіг за горілкою в найближчий «нічник».

Іншого їм нічого і не лишалося – вони не знали, коли скінчиться війна.

Якби мурахи були великими

Потрібно робити так: провести язиком від кінчиків пальців якомога вище до ліктя, покласти руку на мурашину стежку і чекати. Якщо є слина і пощастить з транспортним коридором, то через годину мурахи почнуть повзти по слинній доріжці, і тоді можна їх хапати ротом із зап’ястя і їсти. А якщо вже зовсім пощастить, то в пастку потраплять руді мурахи – вони кисліші, після них на деякий час зникає спрага. А якщо не пощастить або, наприклад, слини зовсім немає, тоді доведеться пальцями ловити мурах на землі, а вони прудкі, добре знають місцевість, особливо чорні. Але коли третій день лежиш у посадці з відірваною ступнею і пораненою рукою, без води і їжі, втрачаючи останні сили, то перебирати харчами не доводиться – чорний, рудий… Головне, не квапитися ковтати – голод усе одно не вгамувати, тому краще створювати ілюзію, що гарно снідаєш (обідаєш-вечеряєш) і неспішно, ретельно перетирати їх зубами.

Полювання на мурах займає декілька годин, але інших занять, окрім як намагатися не померти, тут однак немає. Перші дні, поки ще лишалися сили, жилося легше – зміг викопати яму, щоб заповзти туди, і холодна земля охолодила тіло, яке горіло високою температурою, а доки копав – зловив, палицею придавивши до ґрунту, і з’їв кілька дощових хробаків. Уживати хробаків, заздалегідь не промивши і без приправи, несмачно – земля хрустить на зубах, але теж корисно для організму. Все, що тут повзає і літає довкола, що можна з’їсти і випити – несмачно, але корисно і необхідно. Дуже корисно мочитися, поки маєш чим: сечу можна пити, сечею потрібно обробляти рану, намагаючись зупинити зараження. Коли сеча закінчується – це поганий знак. Отже, сечу бажано економити. А ось із мухами – зовсім інша історія. Мух – великих, жирних, але не можна сказати, що апетитних – літає багато. Вони збираються чорними рухливими плямами, дзижчать на розірваних прямими попаданнями тілах загиблих, які лежать зовсім поруч, метри за два. Отже, мухам тут їжі – на тижні вперед, і вони аж ніяк не хочуть підлітати і сідати на тяжкопораненого, немов натякаючи, що скоро і так здохне, встигнемо. Поки ловилися мурахи, й організм віддавав надлишки рідини, сама думка про те, щоб з’їсти муху, яка тільки що харчувалася тілом твого мертвого товариша, видавалася блюзнірською. Але потім відбувається повільна еволюція свідомості, і в голові починають виникати варіанти облаштування пасток. Муха поступово перестає бути волохатою, огидною пожирачкою трупів, перетворюючись на засіб для виживання. Цікаво все ж таки, як швидко і безболісно у людини стираються табу перед лицем смерті – організму потрібні рідина і білок, щоб відновити втрату крові – і людина готова за будь-яку ціну перетворитися на павука і змайструвати павутину. Як її сплести? Такі відповіді приходять самі собою.

Зловити муху руками неможливо: ліва – поранена і не рухається, права втратила різкість рухів. На правій руці синім маркером написані група крові, прізвище, ім’я, домашній номер телефона. Для того щоб написати, маркер довелося затиснути в зубах. Коряво, звичайно, вийшло, але розібрати за бажанням – не проблема, у деяких здорових людей і робочою здоровою рукою почерк значно гірший. І, до речі, не так це і складно, як можна подумати – затиснути маркер у зубах і нашкрябати декілька слів і цифр на тильній стороні зап’ястя. Просто потрібна вправність і кілька вільних годин для тренування з усвідомленням, що ці букви і цифри можуть зовсім скоро врятувати життя. Написане розбірливо правою рукою на лівій руці сьогодні втратило актуальність – кров із рани пішла під шкіру, і вийшло все одно, що вугіллям написати на шкільній дошці. Отже, деякий час мурахи, перш ніж стати їжею, бігали на персональних даних; могли при нагоді, якщо перестануть глушити зв’язок, подзвонити дружині й поскаржитися: «Він нас їсть!»

Так як же спіймати муху? Болісне питання, яке все

1 ... 82 83 84 ... 114
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Іловайськ. Розповіді про справжніх людей», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Іловайськ. Розповіді про справжніх людей"