Читати книгу - "Людина розумна"

на мапі, неначе магнітом, і вони негайно кинулися їх заповнювати. Протягом ХV та ХVІ століть європейські експедиції обійшли навколо Африки, неодноразово досліджували Америку, перетнули Тихий та Індійський океани, а також створили мережу баз та колоній по всьому світі. Вони заснували першу дійсно глобальну імперію та першу глобальну мережу торгівлі. Європейські імперські експедиції трансформували історію світу: з низки історій ізольованих народів та культур вона стала історією єдиного інтегрованого людського суспільства.

37. Мапа світу, вручена папському нунцію кардиналові Сальвіаті королем Іспанії Карлом V, 1525 р. Тоді як на мапі світу 1459 року повно континентів, островів і детальних пояснень, мапа Сальвіаті є майже пустою. Опускаючись на південь уздовж американської берегової лінії, погляд губиться в порожнечі. В усіх, хто дивиться на цю мапу та має хоча б мінімум цікавості, виникає спокуса запитати: «А що ж за цією точкою?» Відповідей мапа не дає. Вона запрошує спостерігача вирушити туди та знайти їх самому

Ці європейські дослідні та завойовні експедиції настільки знайомі нам, що зазвичай ми не помічаємо, яке надзвичайне значення вони мали. Адже раніше нічого подібного не траплялося. Завойовні кампанії на далекі відстані не були в порядку речей. Протягом усієї історії людства більшість людських суспільств були так зайняті місцевими конфліктами та сварками з сусідами, що й не думали про дослідження та завоювання далеких земель. Більшість великих імперій поширювали свій контроль лише на території неподалік їхніх кордонів – далеких земель вони досягали лише завдяки поступовому розширенню власних меж. Так римляни завоювали Етрурію, щоб захистити Рим (350–300 рр. до н. е.). Потім вони завоювали долину річки По, щоб захистити Етрурію (200 р. до н. е.). Після цього вони завоювали Прованс, щоб захистити долину річки По (120 р. до н. е.), Галлію, щоб захистити Прованс (50 р. до н. е.), та Британію, щоб захистити Галлію (50 р.). Щоб дістатися від Рима до Лондона, їм знадобилося 400 років. У 350 році до нашої ери жоден римлянин навіть не думав про те, щоби завоювати Британію, перепливши до неї напряму.

Час від часу якийсь амбітний правитель або авантюрист починав далекосяжну завойовну кампанію, але такі кампанії зазвичай слідували протореними імперськими або комерційними шляхами. Кампанії Олександра Македонського, наприклад, привели не до заснування нової імперії, а скоріше, до узурпації вже існуючої – Перської. Найближчими прецедентами до сучасних європейських імперій були давні морські імперії Афіни та Карфаген, а також середньовічна морська імперія Меджепегіт, яка в ХІV столітті охоплювала більшу частину Індонезії. Проте навіть ці імперії рідко пускалися в плавання по невідомих морях – в порівнянні з глобальними експедиціями сучасних європейців, їхні морські розвідки були місцевими.

Багато вчених стверджують, що передвісником європейських дослідниих експедицій стали ще видатніші подорожі адмірала Чжен Хе з китайської династії Мін. Між 1405 та 1433 роками Чжен Хе очолив сім величезних армад із Китаю, які досягли найвіддаленіших куточків Індійського океану. Найбільша з них включала в себе майже 300 кораблів та близько 30 тисяч людей.[91] Вони відвідали Індонезію, Шрі-Ланку, Індію, Перську затоку, Червоне море та Східну Африку. Китайські кораблі кидали якір у Джедді, головній бухті регіону Хіджаз, а також у порту міста Maліндi, що на узбережжі Кенії. Порівняно з армадою драконів на носах кораблів Чжен Хе, флот Христофора Колумба 1492 року – що складався лише з трьох маленьких каравел та 120 членів екіпажу – нагадував трійку комариків.[92]

Але головна різниця між ними полягала в іншому. Чжен Хе досліджував океани, саджав на трони прокитайських правителів, але не намагався підкорити або колонізувати країни, які відвідував. Більш того, експедиції Чжен Хе не були тісно пов’язані з китайською політикою та культурою. Після зміни панівної еліти в Пекіні в 1430-х роках нові володарі різко згорнули цю операцію. Великий флот був розпущений, важливі технічні та географічні знання – втрачені, і більше жодна дослідна експедиція такого розмаху та значення не відпливала з китайського порту. В наступні століття китайські правителі, як і більшість китайських правителів у попередні століття, обмежували свої інтереси та амбіції безпосереднім оточенням Серединного царства, як вони називали свою імперію.

Експедиції Чжен Хе підтверджують, що Європа не мала якоїсь надзвичайної технічної переваги над іншими частинами світу. Винятковими європейців зробило їхнє виключне та ненаситне прагнення досліджувати та завойовувати. Хоча римляни, мабуть, мали таку можливість, вони ніколи не намагалися завоювати Індію чи Скандинавію, перси ніколи не намагалися завоювати Мадагаскар чи Іспанію, а китайці ніколи не намагалися завоювати Індонезію чи Африку. Більшість китайських правителів не займали навіть сусідню Японію. І в цьому не було нічого дивного. Дивним є якраз те, що ранні сучасні європейці підхопили лихоманку, яка змушувала їх плисти в далекі та зовсім невідомі землі, повні чужих культур, робити один крок по їхньому березі та одразу казати: «Заявляю права на всі ці території від імені мого короля!»

Вторгнення прибульців

Приблизно в 1517 році до іспанських колоністів на Карибських островах почали доходити неясні чутки про могутню імперію десь у центрі материкової частини Мексики. Усього через чотири роки столиця ацтеків перетворилася на руїни, їхня держава перестала існувати, а Ернан Кортес очолив величезну нову Іспанську імперію з центром у Мехіко.

При цьому іспанці навіть не зупинилися, щоб один одного привітати або хоча б перевести подих. Вони одразу ж розпочали дослідно-завойовні операції в усіх інших напрямках. Попередні правителі Центральної Америки – ацтеки, тольтеки, майя – заледве знали про існування Південної Америки й ніколи не робили жодних спроб її підкорити протягом 2 тисяч років. А всього через десять років після іспанського завоювання Мексики Франсиско Пісарро відкрив у Південній Америці Імперію інків, підкоривши її в 1532 році.

Якби ацтеки та інки трохи більше цікавилися навколишнім світом та знали, що іспанці зробили з їхніми сусідами, – то могли би протидіяти іспанському завоюванню рішучіше та успішніше. Адже за роки, що відділяли першу подорож до Америки Колумба (1492) від висадки в Мексиці Кортеса (1519), іспанці завоювали більшість Карибських островів, заснувавши там низку нових колоній. Для підкорених місцевих мешканців ці колонії стали пеклом на землі. Ними залізною рукою правили зажерливі та безпринципні колоністи, які перетворили їх на рабів, змушуючи працювати в копальнях та на плантаціях, вбиваючи всіх, хто чинив хоч найменший опір.