Читати книгу - "Метаморфози"

688 Стала, — чи, може, їй тільки здалось. Над чолом у богині —

689 Місяць рогами срібливсь, колосковий вінок золотився.

690 І діадема цвіла. Там були ще: Анубіс гавкучий,

691 Апіс плямистий, свята Бубастіда і той, хто довкола

692 Втишує всі голоси й закликає до мовчанки пальцем.

693 Сестри були там і той, кого й досі шукають, — Осіріс,

694 І чужоземна змія, на снодійну отруту багата.

695 Начебто вже й не вві сні — наяву Телетуса почула

696 Голос богині: «О ти, найвірніша з моїх шанувальниць!

697 Думи тривожні розвій і в оману введи чоловіка.

698 Тільки-но звільнить Люціна тебе, — повивай без вагання,

699 Що б не родилось, і знай: я сприяю, прихильна богиня,

700 Всім, хто благає мене; що невдячній ти шану складала,—

701 Не доведеться тобі жалкувати». Й покинула спальню.

702 Радісно з ложа крітянка встає і знімає до неба

703 Чистії руки свої і благає, щоб сон став явою.

704 Біль її раптом пойняв — і тягар тоді випав із лона

705 Сам по собі: народилась дочка, й не довідався батько:

706 Доню — запевнивши всіх, що то син, — віддала вона няні,

707 Щоб годувала, одній тільки їй усю правду розкривши.

708 Дідове ймення, дотримавши слова, дає йому батько:

709 Іфісом дід називавсь. Задоволена мати: це ймення

710 Для чоловіка й для жінки годиться — підозри не буде.

711 Так у невинній неправді обман приховавсь початковий.

712 Все на дитині хлопчаче було, не підводило й личко:

713 Як для хлопчини, так і для дівчинки — рівно хороше.

714 Десять тим часом пролинуло літ, потім — три, й уподобав

715 Батько щасливий для Іфіса, сина, біляву Іанту.

716 Серед фестійських дівчат вирізняв її чистої вроди

717 Рідкісний дар; від діктейця Телеста вона народилась.

718 Віком і вродою рівні були. Початкову освіту —

719 Раннього віку знання — здобували в наставників тих же.

720 Тут і проникла в їх душі любов. І однакову рану

721 Двоє відчули нараз, сподівання ж у них були різні!

722 Шлюбу жаданого жде, смолоскипи вже бачить весільні,

723 Вірить, що піде за ту, котру хлопцем вважає Іанта.

724 Іфіс кохає й собі, але ж як їй втішатись коханням?

725 Жар не вщухає, однак, — і вже дівчина дівчини прагне.

726 Сльози насилу тамуючи, — «Що маю діяти, — каже,—

727 Що це за дивна, нікому не знана жага мої груди

728 Палить вогнем? Якщо раз мене вишні боги врятували —

729 Хай порятують тепер. А якщо завзялися згубити,—

730 Будь-яким лихом, аби лиш природним, хай мене вразять!

731 Бо ж ні корови не прагнуть корів, ні кобил — кобилиці,

732 Любить овечок баран, оленицю шука собі олень.

733 Звичай такий і в птахів; між тварин не траплялось такого,

734 Щоб до самиці хоч раз не самець пригорнувсь, а самиця.

735 Краще б мене й не було! Чи то справді одні тільки чуда

736 Кріт наш виховує? Сонця дочка тут бика полюбила,—

737 Все-таки, жінка — самця. Моя пристрасть, по правді сказати,

738 Ще божевільніша; та — хоч надію плекала зазнати

739 Втіхи і, вдавшись до хитрощів, образ корови прийнявши,

740 Все ж прихилила бика. Я ж не маю кого й підманути!

741 Тож хай вигадливість цілого світу спливеться до мене,

742 Знову на крилах, що склеєні воском, Дедал хай зів'ється,—

743 Що б тут зарадив? Умілець він славний, та хлопцем із діви

744 Й він не зробив би мене, не зумів би змінити й Іанти.

745 Тільки до чого все це? Чи не краще б мені, схаменувшись,

746 Якось до тями прийти й затопити жагу божевільну?

747 Зваж на природу свою і не вводь себе більше в оману,

748 Міру в бажаннях шануй і люби, що жінкам усім любо!

749 Тільки надія і живить любов, і її викликає,

750 В тебе ж — надії нема: від жаданих обіймів ні сторож,

751 Ні чоловіка ревнивого пильність, ні батька суворість

752 Не віддаляють тебе. Твоїй ласці й сама-вона рада —

753 Та недосяжна-таки! Не доможешся щастя, хоч цілий

754 Світ сколихни, — хоч би люди й боги потрудились для тебе.

755 Втім, ні в одному бажанні наразі не маю відмови:

756 Все мені щедрі всевишні, що тільки могли, дарували:

757 Прагне того і вона, і мій батько, і свекор майбутній,

758 Тільки природа, на жаль, з них усіх наймогутніша, — проти.

759 На перешкоді — вона. Недалеко вже мить довгождана:

760 Шлюбний займається день, щоб мені дарувати Іанту,

761 Та не з'єднаємось ми: серед хвиль одчуватиму спрагу.

762 Що вас сюди привело, Гіменею, весільна Юноно,

763 Де молодого нема, де виходимо заміж — обидві?»

764 Змовкла на тому вона. Та не менше від неї Іанта

765 Збуджена: просить, щоб ти, Гіменею, скоріше прилинув.

766 А Телетуса тремтить; то хвороба, мовляв, на заваді,—

767 Як тут весілля справлять? — то знамення якесь лиховісне

768 Бачить раз по раз вона, але й вигадки не безконечні:

769 Врешті, хоча й відсувався не раз, та настав-таки термін

770 Факелів шлюбних: лишавсь тільки день, і тоді Телетуса,

771 Стьожки, що скроні вінчали, з дочки позривавши і з себе,

772 Простоволоса